Постанова № 64622543, 31.01.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2017 року Справа № 904/509/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В.,

суддів: Науменка І.М., Дарміна .М.О,

секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.,

за участю сторін:

від скаржника: ОСОБА_1, представник, довіреність № від 01.01.2017 р.,

від скаржника: ОСОБА_2, представник, довіреність №2 від 01.01.2017 р.,

ліквідатор: Марченко Я.В., посвідчення №243 від 25.02.2013 р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "РОСТ`АГРО" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016р. у справі №904/509/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "РОСТ`АГРО", м.Кривий Ріг

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГУЛ", м.Кривий Ріг,

відповідача 2: фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м.Луганськ,

за участю третьої особи: ТОВ "Укрпромтехмаш", м.Кривий Ріг,

про визнання недійсними правочинів, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності

у справі № 904/509/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "РОСТ`АГРО", м.Кривий Ріг

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГУЛ", м.Кривий Ріг,

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016 р. у справі №904/509/16 у задоволенні усного клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "Рост`Агро" про відкладення розгляду заяви на 15 днів відмовлено. Відмовлено в задоволенні позовної заяви № 36 від 10.06.2016 р. товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "Рост`Агро" до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю "Регул", відповідача 2: фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, за участю третьої особи: товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтехмаш" про визнання недійсними правочинів, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності.

Згадана ухвала обґрунтована посиланням на те, що законодавством не передбачено заборону на укладання договорів при наявності кредиторської заборгованості. Збитковість суб'єкта господарювання та наявність кредиторської заборгованості не є обмеженням для укладання будь-яких господарських договорів. Позивачем не доведено наявність умислу у обох сторін правочину при укладанні спірних договорів поставок.

Не погодившись з ухвалою господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Рост`Агро» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу господарського суду скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме: визнати недійсним договір поставки № 10/02/15, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю «Регул» 10.02.2015 р., як такий, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; визнати недійсним договір поставки № 11/05/15, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю «Регул» 11.05.2015 р., як такий, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; визнати недійсним договір поставки № 16/10/15, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю «Регул» 16.10.2015 р., як такий, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Скаржник вважає, що судом не було взято до уваги обставини, які стверджують про відсутність дійсного наміру сторін оскаржуваних договорів поставки.

Крім того, скаржник просив витребувати додаткові докази від Ленінської об'єднаної податкової інспекції м.Луганська, Міністерства аграрної політики України та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк».

Також під час розгляду справи по суті скаржником були заявлені клопотання про витребування у господарського суду Дніпропетровської області справу №904/3141/16 за позовом ТОВ "ФІРМА "РОСТ`АГРО" до відповідача 1: ТОВ "РЕГУЛ", до відповідача 2: фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, про визнання недійсними правочинів внаслідок їх фіктивності, а також додаткових доказів від відділів Держгеокадастру у Софіївському та Апостолівському районнах Дніпропетровської області.

У відзиві на апеляційну скаргу арбітражний керуючий Марченко Я.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Рост'Агро», ухвалу господарського суду залишити в силі, як законну та обґрунтовану.

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому, останній просить відмовити у задоволення апеляційної скарги, оскільки твердження щодо фіктивності спірних правочинів є надуманими, такими, що ґрунтуються на суб'єктивних оцінках сторони позивача і ніяк не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та наявних у справі доказах.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваної ухвали нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016 р. за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "фірма "Рост`Агро" порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Регул"; визнано грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "фірма "Рост`Агро" до боржника в сумі 910473,82 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п'ятнадцять календарних днів до 10.06.2016 р.; призначено розпорядника майна боржника.

17.02.2016 р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду розміщено оголошення за № 28335 про порушення провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Регул" та призначення розпорядника майна.

Ухвалами господарського суду від 26.04.2016 р. затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Регул" та визнано кредиторські вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВС-Бест" на суму 4 750 000,00грн., які віднесено до 4 черги задоволення вимог кредиторів, на суму 2 756, 00 грн. (судовий збір) - до 1 черги задоволення.

Постановою господарського суду від 14.06.2016 р. затверджено звіт розпорядника майна Марченко Я.В. про нарахування грошової винагороди за період з 16.02.2016р. по 02.06.2016р. у розмірі 9 555,70грн. за рахунок ініціюючого кредитора товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рост`Агро". Затверджено звіт розпорядника майна Марченко Я.В. про здійснення та відшкодування витрат проведених в процедурі розпорядження майном за період з 16.02.16р. по 05.05.16р. включно у сумі 9 442,73грн., за рахунок коштів отриманих від господарської діяльності боржника, продажу майна, стягнення дебіторської заборгованості. Припинено процедуру розпорядження майном боржника. Припинено повноваження розпорядника майна Марченко Я.В. Товариство з обмеженою відповідальністю "Регул" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Марченко Яну Василівну.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рост`Агро" звернулося до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсними правочинів, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності.

Згадана позовна заява обґрунтована посиланням на те, що спірні договори є фіктивними, оскільки не спрямовані на реальне настання наслідків.

Так, на думку товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма "Рост`Агро», укладаючи договори поставок боржник завідомо не планував розрахунки, адже перебував у стані неплатоспроможності.

З серпня 2014 р. боржник не виконує зобов'язань за кредитним договором №02КР-13 від 18.03.2013 р., укладеним між ним та публічним акціонерним товариством «Банк Перший». Станом на дати укладення всіх оскаржуваних договорів поставки боржник не сплатив заборгованість за кредитом.

Крім того, господарська діяльність з поставки товарів, зазначена у видаткових накладних, не співвідноситься із зареєстрованими видами діяльності продавця фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, який не здійснює господарську діяльність з першого кварталу 2014 р., у зв'язку із чим не надає податкову звітність до органів доходів і зборів.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав щодо визнання недійсними спірних правочинів, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності, колегія судді враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон).

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справі про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Статтею 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1,1 статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 р. у справі №6-197цс14 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Матеріали справи свідчать про те, що у пункті 1.1. спірних договорів поставки сторони погодили, що фізична особа - підприємець ОСОБА_6 (постачальник) взяв на себе зобов'язання здійснити постачання товариству з обмеженою відповідальністю «Регул» (покупець) товару для використання у підприємницькій діяльності, а покупець взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити вартість поставленого товару.

За п.2.2. договорів кількість та обсяг товару визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно умов постачання, визначених розділом 3 оспорюваних договорів факт передачі у власність покупця товару підтверджується підписанням відповідних специфікацій.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Регул" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 було підписано специфікацію № 1 до договору поставки №11/05/15 від 11.05.2015 р.; специфікацію № 1 до договору поставки від 10.02.2015 р.; специфікацію № 1 до договору поставки від 16.10.2015 р.

На виконання умов спірних договорів, а саме п.п.2.1., 2.2., 3.1.,3.3., 4.1., на підставі зазначених вище специфікацій постачальник здійснив поставку товару покупцю.

Факт отримання товару покупцем підтверджується видатковими накладними № 25/03 від 25.03.2015 р., № 15/05 від 15.05.2015 р., № 16/10 від 16.10.2015 р., які були підписані сторонами.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зазначені вище видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

Крім того, між сторонами були підписані додаткова угода № 1 від 02.11.2015 р. до договору поставки № 10/02/15 від 10.02.2015 р. та додаткова угода № 1 до договору поставки № 11/05/15 від 11.05.2015 р.

На підставі аналізу сукупності наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів приходить до висновку про те, що оспорювані правочини відповідають вимогам діючого законодавства, обставини, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення, під час розгляду справи встановлено не було.

Всупереч вимогам ст.ст.33,34 ГПК України товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма "Рост`Агро» не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що оспорювані правочини є фіктивними.

Натомість, спірні правочини виконувалися постачальником шляхом поставки товару за видатковими накладними, товар було прийнято покупцем без зауважень, що свідчить про створення цим правочином певних правових наслідків та виключає підстави вважати його фіктивним.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника щодо збитковості діяльності і незадовільний фінансовий стан боржника у 2014-2015р.р., не виконання останнім своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, оскільки саме по собі ці обставини не свідчать про умисне укладення спірного правочину без наміру створення реальних правових наслідків.

Крім того, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо укладення стороною договору при наявності кредиторської заборгованості, доказів зворотного скаржником не надано.

При цьому, колегія суддів враховує, що зміст ст.ст.1,2,3,5, ч.1 ст.6 ГК України свідчить про те, що здійснення суб'єктом підприємництва господарської діяльності проводиться ним на власний розсуд та ризик, виходячи з багатьох факторів, в т.ч. можливості покращення фінансового стану, наявності дебіторської заборгованості та т.ін.

За спірними договорами було поставлений товар, який використовувався товариством з обмеженою відповідальністю «Регул» для здійснення підприємницької діяльності, а саме виготовлення сільськогосподарської продукції.

Відносно доводів скаржника, що господарська діяльність з поставки товарів, зазначена у видаткових накладних, не співвідноситься із зареєстрованими видами діяльності продавця фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, який не здійснює господарську діяльність з першого кварталу 2014 р., у зв'язку із чим не надає податкову звітність до органів доходів і зборів., колегія суддів враховує таке.

Згідно ч.2 ст.50 ЦК України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.05.2016 р. фізична особа - підприємець ОСОБА_5 обліковується як фізична особа підприємець і ця діяльність не припинена.

Матеріали справи не містить, а скаржником не надано доказів нездійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 підприємницької діяльності.

Неподання боржником податкової звітності до органів доходів і зборів, а також невідповідність КВЕД не є доказом припинення останнім підприємницької діяльності.

При цьому, судом першої інстанції вірно прийнято до уваги, що у разі невідповідності КВЕД та неподання податкової звітності передбачена відповідальність, встановлена Податковим кодексом України.

Зміст оспорюваних правочинів не свідчить про те, що предметом поставки були товари, які підлягають ліцензуванню, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Скаржник не довів належними та допустимими засобами доказування той факт, що оспорюваним правочином, на час його вчинення, були порушені його права та охоронювані законом інтереси.

Колегія суддів вважає, що клопотання скаржника про витребування додаткових доказів не підлягають задоволенню, оскільки наведені заявником обставини для витребування додаткових доказів, не є перешкодою для вирішення даного спору без витребування цих доказів.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними спірних правочинів, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без застосування наслідків недійсності.

З урахуванням наведеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не визнаються судом такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "РОСТ`АГРО" залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016р. у справі №904/509/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.02.2017 року

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Науменко