Рішення № 64621670, 03.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2017Справа №910/22936/16

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києвадо Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)про стягнення 74 177, 79 грн. Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін: від позивача:Мохонько О.А. - представник за довіреністю;від відповідача:не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - позивач, КП по утриманню житлового господарства м. Києва) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, КП "Міський магазин") про стягнення 44 071, 75 грн. відшкодування вартості безпідставно набутого майна, інфляційних втрат у розмірі 26 592, 28 грн. та 3% річних у розмірі 3 513, 76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що не здійснивши оплату отриманих послуг з централізованого опалення за період з 01.03.2013 р. по 31.05.2014 р у розмірі 44 071, 75 грн., відповідач тим самим зберіг за рахунок позивача власні кошти у розмірі вартості фактично спожитих комунальних послуг без достатніх для цього підстав.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.12.2016 року було порушено провадження у справі № 910/22936/16, розгляд справи призначено на 03.02.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2017 року наполягав на задоволенні позову та 30.01.2017 року через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення по справі.

Представник відповідача у засіданні присутнім не був, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.02.2017 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва у відповідності до Статуту створено з метою забезпечення управління комунальним житловим фондом, ефективної експлуатації жилих і нежилих приміщень, будинків та споруд, іншого майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, задоволення потреб споживачі щодо надання їм житлово-комунальних послуг. (п.3.1 Статуту)

Предметом діяльності Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, згідно з п.п. 3.2.1 та 3.2.2. Статуту є, серед іншого, забезпечення на підставі укладених договорів між споживачами, виробниками та виконавцями послуг, з транспортування холодної води, гарячої води, стоків та теплової енергії на опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах та збір платежів від споживачів зазначених послуг на користь виконавців послуг згідно з договором.

Комунальне підприємство "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) займає приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 11, загальною площею 164, 70 кв. м.

Як вбачається із позовної заяви, протягом періоду з 01.03.2013 року по 31.05.2014 року позивачем було надано відповідачу послуги з централізованого опалення у вказане приміщення, що підтверджується наявними в матеріалах справи розробками по груп-рахункам, особовими картками та розшифровками (табуляграмами) постачальних компаній на потреби центрального опалення за вказаний період.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він на підставі договорів, які були укладені з виробниками комунальних послуг (ПАТ "Київенерго", ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ", ПАТ АК "Київводоканал"), надавав відповідачу послуги з центрального опалення, а останній фактично споживав послуги, тобто між сторонами виникли позадоговірні відносини відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України. Проте Відповідач не здійснював оплату за надані послуги, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва за період з 01.03.2013 р. по 31.05.2014 р. за надані комунальні послуги в розмірі 44 071, 75 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Таким чином, необхідність укладення договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і визначена саме як обов'язок, а не право сторін, тому сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не є підставою звільнення від відповідача від обов'язку оплатити за спожиті послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до комунальних послуг відносяться централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п.п. 18, 20 яких розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Незважаючи на факт відсутності між позивачем та відповідачем договірних відносин щодо надання житлово-комунальних послуг, суд зазначає, що враховуючи норми статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.03.2013 року по 31.05.2014 року позивачем було надано відповідачу комунальні послуги у приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 11, загальною площею 164, 70 кв.

Оскільки, позивач утримує житловий будинок на балансі, здійснює його експлуатацію та надає власникам приміщень житлово-комунальні послуги, він зобов'язаний надавати такі послуги відповідачу незалежно від укладення останнім договору.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору і такий договір вважається неукладеним, а одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання - правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідач користувався житлово-комунальними послугами, які надаються в повному обсязі Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, заяви про відмову від користування послугами відповідач не подавав, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг від відповідача не надходило, то за аналогією застосування частини 2 статті 1213 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом позовної заяви, а тому вимоги позивача про відшкодування її вартості на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України є правомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 16.05.2011 у справі № 15/147/10.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва в частині стягнення з Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) відшкодування вартості безпідставно набутого майна у розмірі 44 071, 75 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) інфляційні у розмірі 26 592, 28 грн. та 3% річних у розмірі 3 513, 76 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений законодавством строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням положень Розділу 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", суд вважає за необхідне зазначити, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений законодавством, позивачем нараховано до стягнення:

- інфляційні втрати у розмірі 26 592, 28 грн. за період з 01.03.2013 року по 31.05.2014 року;

- три відсотки річних у розмірі 3 513, 76 грн. за період з 01.03.2013 року по 31.05.2014 року.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% відсотків річних та інфляційних нарахувань, судом встановлено, що наведений позивачем розрахунок є арифметично вірним.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (01004, м. Київ, вул.. Басейна, 1/2-А; код ЄДРПОУ 36927573) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району в м. Києва (01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 28, оф. 20; код ЄДРПОУ 03366612) відшкодування вартості безпідставно набутого майна у розмірі 44 071, 75 грн., 3% річних у розмірі 3 513, 76 грн., інфляційні втрати у розмірі 26 592, 28 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378, 00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 08.02.2017 р.

Суддя Ю.О.Підченко