Постанова № 64621041, 08.02.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року Справа № 910/24120/13

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Селіваненка В.П., Студенця В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2016 року у справі № 910/24120/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Державної реєстраційної служби України, товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум", треті особи: ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50", публічне акціонерне товариство "Банк Форум", товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мітех", про визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі та скасування рішення про державну реєстрацію прав,

УСТАНОВИВ: У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Державної реєстраційної служби України, товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" про:

- визнання права власності позивача на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

- визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1, видане 12 липня 2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, недійсним;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 3915708 від 12 липня 2013 року 15:18:03;

- зобов'язання приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" та товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" передати позивачу за актом прийому-передачі: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

- зобов'язання приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" передати позивачу: копію акта Державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_2; копію рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта Державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_2;

- зобов'язання Державної реєстраційної служби України провести державну реєстрацію прав власності позивача, видати позивачу свідоцтво про право власності на двокімнатну квартиру № НОМЕР_2 загальною площею 92,9 м2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності згідно запису про право власності номер 1631013;

- стягнення з приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" на користь позивача штраф за прострочення терміну передачі новозбудованого майна в розмірі трьох відсотків від суми договору, а саме 9 847 грн 95 коп.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2013 року, 27 січня 2014 року та 26 лютого 2014 року до участі у справі третіми особами залучені: ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50", публічне акціонерне товариство "Банк Форум", товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мітех".

У квітні 2016 року позивач подав заяву про відмову від позову, яку прийнято судом і ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 травня 2016 року припинено провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

На зазначену ухвалу товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" у серпні 2016 року подало апеляційну скаргу, яку Київський апеляційний господарський суд (судді Н. Коршун, С. Дикунська, С. Алданова) ухвалою від 8 вересня 2016 року повернув без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України з мотивів пропуску строку для її подання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" просить ухвалу Київського апеляційного господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування судом статті 97 Господарського процесуального кодексу України та передати справу до апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги по суті.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте їхні представники в судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" подало апеляційну скаргу з пропуском строку на її подання, мотивуючи поважність пропуску тим, що 27 липня 2016 рішенням власників товариства позивача припинено повноваження директора ОСОБА_2, яким було підписано заяву про відмову від позову в даній справі; позивачу про існування справи № 910/24107/13 та про відмову від позову стало відомо лише при проведенні перевірки діяльності попереднього керівництва товариства, тобто після 27 липня 2016 року. До того ж 7 серпня 2016 група невстановлених осіб заволоділа бухгалтерськими документами товариства, що також вплинуло на дотримання строків подання апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний господарський суд виходив з того, що представник позивача був присутній при оголошенні ухвали, що оскаржується, зміна керівництва товариства відбулася 27 липня 2016 року, а апеляційну скаргу подано 26 серпня 2016 року і відсутні докази розбійного нападу.

Такі висновки апеляційного господарського суду не ґрунтуються на фактичних обставинах подання особою апеляційної скарги.

За правилами частини першої статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. Разом з цим, частина друга статті 93 Господарського процесуального кодексу України встановлює можливість поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Однією із основних засад судочинства, визначених статтею 129 Конституції України (у редакції на час винесення оскаржуваної ухвали), є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на оскарження, апеляційний суд має перевірити доводи, викладені у клопотанні та оцінити докази, надані скаржником на підтвердження об'єктивної неможливості своєчасного вчинення таких процесуальних дій і, з урахуванням обставин пропуску строку, зробити мотивований висновок стосовно наявності або відсутності правових підстав для його відновлення. При цьому слід ураховувати наскільки суттєво було пропущено встановлений законом строк, а також те, що необхідною умовою практичного здійснення заінтересованою стороною права на апеляційне оскарження рішення господарського суду першої інстанції є її обізнаність зі змістом оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, зокрема, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (далі - Конвенція), частина перша статті 6 якої гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. При цьому стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, а статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з приписами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Основного Закону регламентовано, зокрема, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Зазначені положення Основного Закону конкретизовані в статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції на час винесення оскаржуваної ухвали), згідно з якою кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України. Крім того статтею 14 зазначеного Закону встановлено, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

Ураховуючи, що чинним законодавством України кожному гарантовано право на оскарження судових рішень, з метою фактичної реалізації сторонами відповідного права та запобігання порушень статті 6 Конвенції, апеляційний суд має приймати апеляційні скарги до провадження за відсутності суттєвих порушень щодо порядку їх оформлення та подання.

Водночас апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, вказав на відсутність підстав для його поновлення, без надання оцінки доводам, викладеним в апеляційній скарзі в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до апеляційного суду, зокрема про те, що учасники товариства та новий директор дізнались про існування справи та про відмову від позову у ній за результатами проведення інвентаризації активів та зобов'язань товариства позивача, чим фактично обмежив суб'єкта оскарження у здійсненні прав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України.

Неправильне застосування господарським судом процесуального закону є підставою скасування ухвали, що оспорюється, і передачі справи до Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика".

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2016 року у справі № 910/24120/13 скасувати, справу передати до Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги по суті.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя В. П. Селіваненко Суддя В. І. Студенець