Рішення № 6461745, 19.10.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.09 Справа № 14/243-15/263/06-9/329/06-6/497/07-10/712/08-27/192/09

за позовом: Науково-виробничої фірми “КЛІО-К” ЛТД , м. Київ

до: Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” м. Запоріжжя

про визнання права власності та спонукання передати майно

за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” м. Запоріжжя

до Науково-виробничої фірми “КЛІО-К” ЛТД , м. Київ

про визнання недійсним договору зберігання № 356 від 26.12.2001 р.

Керуючись статтями 6                               Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:.

Від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Стригунова Г.І., на підставі довіреності 88 від 10.10.2006 р.;

Куц Т.І., на підставі паспорту № СН 710626 10.02.1998 р.

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом): : Ляшенко К.Б., на підставі довіреності № 22.06.2009 р.

Науково-виробнича фірми “КЛІО-К” ЛТД , м. Київ звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” м. Запоріжжя про визнання права власності на трансформатор АТДЦТН 200000/220/110 У1 (зав. 122) виготовленого відповідачем за контрактом № 191 від 29.04.1996 р. та просить зобов’язати відповідача передати позивачу зазначений трансформатор по акту прийому-передачі.

Ухвалою господарського суду від 08.09.2005 р. порушено провадження у справі № 14/243.

31.03.2009 р. до господарського суду Запорізької області надійшов зустрічний позов Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” м. Запоріжжя до Науково-виробничої фірми “КЛІО-К” ЛТД , м. Київ про визнання недійсним договору зберігання № 356 від 26.12.2001 р.

Ухвалою від 03.04.2009 р. зустрічна позовна заява була судом повернута заявнику, на підставі ст. ст. 60, 63 ГПК України.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суд від 23.06.2009 р. було задоволено апеляційну скаргу ВАТ “Запорізький завод надпотужних трансформаторів”. Ухвалу господарського суду Запорізької області № 09-07/629 від 03.04.2009 р. скасовано. Справу передано на розгляд господарського суду Запорізької області.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Запорізької області № 785 від 22.07.2009 р. справу № 14/243-15/263/06-9/329/06-6/497/07-10/712/08 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 22.07.2009 р. справу № 14/243-15/263/06-9/329/06-6/497/07-10/712/08 прийнято до провадження суддею Дроздовою С.С., присвоєно № 14/243-15/263/06-9/329/06-6/497/07-10/712/08-27/192/09, призначено судове засідання на 31.08.2009 р.

31.08.2009 р. до початку розгляду справи представники сторін заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, в засіданні суду надав письмові пояснення стосовно предмету спору.

Крім того, позивач надав суду письмовий відзив на зустрічну позовну заяву, проти якої заперечив, в обґрунтування посилається на те, що Відповідно до ст.71 Цивільного кодексу Української РСР, чинної на дату укладання спірного договору, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється у три роки.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який набрав чинності з 01 січня 2004 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

З огляду на те, що спірний договір укладений 26 грудня 2001 року і на дату набрання чинності ЦК України (01.01.2004р.) строк позовної давності, передбачений ст.71 ЦК УРСР не закінчився, то до спірних відносин за зустрічним позовом належить застосувати правила ЦК України про позовну давність.

Як вже зазначалось, спірний договір, укладений 26 грудня 2001 р. і строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність) закінчився 26 грудня 2004 року, тобто після набрання чинності ЦК України.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. ВАТ "НЗЗТ" подав до господарського суду зазначену зустрічну позовну заяву квітні року, тобто понад 8 років з дати укладення договору, який оскаржується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, просить в позові відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” про визнання недійсним договору № 356 на зберігання та відвантаження продукції, укладеного 26 грудня 2001 р. відмовити повністю.

Відповідач в судовому засіданні 31.08.2009 р. зустрічний позов підтримав в повному обсязі, проти первісного позову заперечив.

Зустрічний позов –це позов, що подається відповідачем позивачу для одночасного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов характеризується самостійністю матеріально-правової вимоги відповідача до позивача.

Зустрічний позов має певну специфіку, яка відрізняє його від інших видів позовів (зокрема, й від первісного). По-перше, право подання зустрічного позову має не будь-який учасник процесу, а лише відповідач за первісним позовом; пред’являється він до первісного позивача. По-друге, подання зустрічного позову є можливим лише до винесення судом першої інстанції рішення за первісним позовом. По-третє, зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов’язаних вимог.

          Представники сторін заявили клопотання відповідно до ст. 69 п. 4 ГПК України про продовження строку розгляду спору до 01.11.2009 р. для надання суду необхідних документів та додаткових доказів.

Пунктом 4 ст. 69 ГПК України передбачено, що за клопотанням обох сторін чи клопотання однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

У п.3.5 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України” зазначається, що у строк більше двох місяців, суддя може вирішити спір, якщо про це є письмове клопотання обох сторін чи однієї сторони, погоджене з другою стороною. Ухвала про продовження строку розгляду справи оскарженню не підлягає.

Клопотання про продовження строку розгляду спору є обґрунтованим та таким, що не суперечить діючому законодавству і підлягає задоволенню судом.

За таких обставин, а також, враховуючи, необхідність витребування додаткових доказів у справі, суд вважає за необхідне термін розгляду спору продовжити.

На підставі ст. 77 ГПК України суд відкладає розгляд справи на 19.10.2009 р. о 10 год. 30 хв., у зв’язку з необхідністю надання додаткових доказів та документів, які необхідні для всебічного та об’єктивного розгляду спору.

19.10.09р. слухання справи продовжено.

19.10.09р. до початку розгляду справи представники сторін заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, які викладені в письмовій заяві про зменшення розміру позовних вимог від 10 грудня 2007р. в наступній редакції: “1. прийняти зменшення розміру позовних вимог на 677 710,00грн.; 2. стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” м. Запоріжжя на користь Науково-виробничої фірми “КЛІО-К” ЛТД , м. Київ 3 570 350 ( три мільйони п’ятсот сімдесят тисяч триста п’ятдесят) грн.00коп.збитків, що підлягають відшкодуванню за господарське правопорушення, 51 000 (п’ятдесят одна тисяча) грн.00коп. державного мита сплаченого за розгляд позову в судах , 59 (п’ятдесят дев’ять) грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

Представник відповідача проти первісного позову заперечив, надав письмовий відзив, який міститься в матеріалах справи.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши учасників судового процесу, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

29 квітня 1996 року між сторонами у справі за первісним позовом укладено Контракт № 191, згідно якого Відповідач виготовляє та поставляє Позивачу електрообладнання, а саме, трансформатор АТДЦТН 200000/220/110 У1 за ціною 1 097 100 грн. . У доларовому еквіваленті за курсом НБУ на день укладення зазначеного Контракту 1,56 грн./дол. США ціна трансформатора складала 704 000 дол. США. Згодом, на підставі Додаткової угоди до зазначеного Контракту від 10 вересня 1999 року ціна трансформатора вже складала 1 517 283 грн., що за середньозваженим курсом долара США на дату здійснення Відповідачем платежів, становить 785 429 дол. США. Зріст вартості у гривнях був зумовлений зростанням курсу долара, зріст вартості у доларах США був зумовлений відшкодуванням Відповідачу сплати процентів за кредит на придбання комплектуючих виробів для виготовлення трансформатора.

Відповідно до умов п.п. 1.4. зазначеного контракту відповідач повинен був не пізніше 30 днів з дня повної оплати позивачем у справі НВФ “Кліо-К” ЛТД за виготовлення трансформатора поставити його в адресу, вказану позивачем. Повну оплату за виготовлення трансформатора позивач здійснив 26 грудня 2001 року і того ж дня між відповідачем та позивачем було укладено акт звірки надходження платежів, яким було підтверджено повне виконання позивачем своїх зобов'язань за Контрактом № 19 від 29.04.96 року.

Таким чином, відповідач повністю отримав оплату за виготовлення та поставку трансформатора відповідно до Контракту № 191 від 29.04.96 р. Трансформатор був виготовлений відповідачем згідно заводському заказу № с200659/2, зав. № 122.

На прохання відповідача, позивач не вимагав передачі трансформатора у власність, тому, що: -          по-перше, на час повного розрахунку майно відповідача знаходилось у податковій заставі про що відповідач повідомив позивача листом від 25.12.2001 року № 5/01-528/14;

-          по-друге, після зняття податкової застави відповідач знаходився у скрутному (фінансовому стані, а передача трансформатора у власність позивача призвела б до зростання його податкових зобов'язань на велику суму;

-          по-третє, позивач мав поставити зазначений трансформатор на адресу ДАТ ”Екібастузкомір" (Республіка Казахстан) згідно укладеному між ними Договору зустрічних поставок № 70-96-к від 28.05.96 р. за ціною 788 000 дол. США. У зв'язку з тим, що ДАТ "Екібастузкомір" не доплатив позивачу повну вартість трансформатора, позивач здійснив остаточні розрахунки з відповідачем за рахунок власних коштів і не відгружав трансформатор до повного розрахунку з боку ДАТ "Екібастузкомір", тому погодився задовольнити прохання відповідача про тимчасову непередачу трансформатора у свою власність.

В решті решт ДАТ "Екібастузкомір" так і не сплатив повну вартість трансформатора і

сторони по справі домовились спільно шукати нового покупця, що було дуже

проблематичним у зв'язку з тим, що виготовлення трансформаторів такого типу

здійснюється, як правило, за індивідуальними замовленнями для конкретних умов

експлуатації. Починаючи с грудня 2002 року до червня 2003 року позивачем у справі спільно з відповідачем укладалось декілька додаткових і інших спільних угод з потенційними покупцями, які за відсутністю оплати з боку покупця так і не були здійснені. Листи відповідача на адресу позивача від 14.04.2003 року № 5/01-134 та від 03.10.2003 року № 5/04-277 за змістом мають робочий характер, де йдеться мова про

трансформатор, виготовлений для фірми позивача згідно контракту № 191 від 29.04.96 р.

Тобто, немає підстав вважати про сплив строку позовної давності.

Після того, як наприкінці 2004 року змінилось керівництво відповідача, позивач зрозумів, що відповідач намагається реалізувати трансформатор від свого імені, а нашим потенційним покупцям, які звертаються до нього зі з'ясуванням технічних параметрів, відповідає, що трансформатор не належить їм. Так, протягом травня і червня цього року ми вели попередні переговори з покупцем про укладання контракту на поставку трансформатора для ПС-220/110/10кВ "Центр", м. Красноярськ (Російська Федерація). Двічі позивач у справі письмово звертався до відповідача (листи від 21.06.05 р. № 3 та від 07.07.05 р. № 4) про уточнення технічних параметрів та узгодження опросного листа, у якому було вказано місце встановлення трансформатора, тобто його замовник. Відповіді позивач не отримав, але покупець повідомив їх, що відповідач звернувся безпосередньо до нього і запропонував продати трансформатор від свого імені.

Тому, 02.08.2005 року НВФ “Кліо-К” ЛТД звернулась до відповідача з листом (№ 8/2005), який був безпосередньо переданий у канцелярію відповідача, з вимогою передати трансформатор АТДЦНТ 200000/2220/110 У1 (зав. № 122) у власність НВФ “Кліо-К” ЛТД по акту прийому-передачі, але до теперішнього часу не отримали відповіді.. Розмір збитків, який може бути спричинений позивачу неналежним виконанням відповідачем умов Контракту № 191 від 29.04.96 року обчислюється виходячи з суми 785 429 дол. США сплачених позивачем коштів за курсом НБУ на день здійснення платежів, що становить 3 966 416, 45 грн. 45 коп.

З доказів, наданих у справу, випливає, що відповідач виготовив, а позивач оплатив трансформатор на рівні 707000 дол. США, що в перерахунку складало до строку виконання повної оплати 1517283,00 грн. (п.1 додаткової угоди від 10.09.1999р., акт звірки надходження грошових коштів від 26.12.2001 р.) і залишились невиконаними зобов'язання відповідача по передачі, а позивача по прийняттю виготовленого трансформатора.

Відповідно до п.4.2 замовник зобов'язаний на протязі 3-денного строку з моменту отримання повідомлення постачальника про готовність трансформатора повідомити залізницю і постачальника про готовність прийняти і розвантажити вантаж. У випадку невиконання замовником цієї вимоги і неготовності прийняти трансформатор з будь-яких причин, замовник зобов'язаний оплатити його вартість і послуги по зберіганню за весь період до відвантаження у розмірі 1 долар США за 1 тонну ваги зберігання на добу.

26 грудня 2001 р. відповідачем та позивачем укладено договір №356 на зберігання і відвантаження трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 заводський №122, в якому сторони визначилась, що у зв'язку із ускладненнями в організації поставки, Замовник не має можливості прийняти від Постачальника трансформатор і залишає цей трансформатор на відповідальне зберігання.

Відповідно до цього договору постачальник зобов'язується належним чином зберігати продукцію, залишену у нього на зберіганні (п.2 договору), а замовник зобов'язується заказати необхідні транспортні засоби для доставки продукції вантажоотримувачу (п.З договору) оплатити постачальнику послуги по зберіганню трансформатора відповідно до контракту №191 від 29.04.1996 р. (п.4 договору).

Претензією від 03.03.1999 р. №5/01-99, листом від 21.06.2001 р. №5/04-2001 та листом від 30.12.2001 р. №5/04-379 (претензія та листи є у справі) відповідач пред'являв вимоги позивачу сплатити за послуги по зберіганню трансформатора. Позивач заявлені вимоги по оплаті послуг за зберігання не виконав.

25 грудня 2001 р. відповідач листом №5/01-528/14 (повідомив позивача що всі активи підприємства перебувають у податковій заставі (лист є у справі)).

Додатковою угодою від 01.06.2002 р. до контракту №191 сторонами внесено зміни до п.4.2 контракту, згідно яких послуги за зберігання трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 (заводський №122) встановлені у сумі 970 000,00 грн. в т.ч. ПДВ (еквівалент 182 000,00 доларів США) і домовлено, що відвантаження трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 (заводський №122) буде здійснено після повної оплати за зберігання.

21 червня 2005 р. позивач направляє лист відповідачу, в якому повідомляється про підписання контракту про продаж трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 і просить повідомити про можливості його доробки до повної відповідності з параметрами, які необхідні потенційному покупцю (лист від 21.06.2005 р. №3 з додатком опросного листа є у справі).

Зазначений лист позивача залишився без відповіді та задоволення з боку відповідача.

07 липня 2005 р. позивач повторно звертається до відповідача і просить дати відповідь, в якій зазначити умови доробки трансформатор (строки і вартість) до повної відповідності його параметрам зазначеним в опросному листі (лист від 07.07.2005 р. №4 з доказами його відправлення є у справі).

Зазначений лист позивача також залишається без відповіді і задоволення з боку відповідача.

03 серпня 2005 р. позивач пред'явив відповідачу вимогу про передачу трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 (заводський №122) позивачу, про що скласти відповідний акт. Крім того, запропонував підписати договір на проведення заводом робіт по передпродажній підготовці трансформатора (лист від 02.08.2005 р. №8/2005 є у справі).

Відповідач на зазначений лист також не відреагував.

Відповідно до ст.41, 154 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) угодами визнаються дії сторін спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Якщо згідно із законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений шляхом обміну листами, телеграмами та ін., підписаними сторонами.

Відповідно до ст.165 ЦК УРСР, ст.530 ЦК України, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.

Відповідно до ч.3 ст.167 ЦК УРСР, ч.3,ч.5 ст.532 ЦК України, зобов'язання повинно бути виконане в тому місці, яке зазначене в законі, договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не визначене, виконання повинно бути проведене за місцем знаходження боржника або за місцем виготовлення товару.

Позивач пред'явив вимогу передати трансформатор АТДЦТН2000000/220/110У1 (заводський №122) 03 серпня 2005 р., відповідач відповідно до ст.530 ЦК України зобов'язаний був передати зазначений трансформатор в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, тобто до 10 серпня 2005 р.

Однак, зазначене зобов'язання відповідач у визначені законом строки не виконав, що спонукало позивача 08 вересня 2005 р. подати відповідний позов до господарського суду, в якому було заявлено вимогу про зобов'язання відповідача передати позивачу трансформатор, проданий за договором поставки. Крім того, позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на трансформатор.

Ухвалою господарського суду від 08.09.2005 р. позовна заява прийнята до розгляду та призначено судове засідання на 10.10.2005р. Зазначена ухвала направлена сторонам.

Відповідач, вже після порушення провадження у справі, здійснює продаж спірного трансформатора 27.09.2005 р. (довідка від 27.02.2006 р. є у справі) і умовчує про цей факт, як в судовому засіданні 10.10.2005 р., коли виносилась ухвала про заборону відповідачу вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження спірного трансформатора, так і в послідуючих засіданнях суду першої інстанції, як вбачається з матеріалів справи.

Таким чином, позивач скористався своїм правом вимоги передачі йому проданого трансформатора за договором поставки, але у зв'язку із неправомірним відчуженням відповідачем цього майна третім особам, він втратив можливість його отримати, вартість втраченого майна обумовлена договором поставки в еквіваленті 707 000 доларів США і в перерахунку по курсу НБУ доларів в гривні на дату подачі позову складала 3 570 350,00 грн. (707 000 дол. США х 5,05 = 3 570 350,00 грн.).

Відповідно до норм цивільного законодавства, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст.151 ЦК УРСР, ст.526 ЦК України, ч.1 ст.193 ГК України), одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, за винятком випадків, передбачених законом (ст.162 ЦК УРСР, .ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України); зобов'язання припиняється виконанням належним чином (ст.216 ЦК УРСР, ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України), у разі невиконання зобов'язання про передачу проданої речі покупець має право вимагати передачі йому проданої речі у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків (ст.231 ЦК УРСР, ст.620 ЦК України, ст.226 ГК України); під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, вартість втраченого або пошкодженого майна (ст.203 ЦК УРСР, ч.1 ст.225 ГК України) при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі, якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч.3 ст.225 ГК України).

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позивачем до стягнення збитків у розмірі 3 570 350,00 грн. доводить, що позивачем неправильно розраховано розмір збитків у прив'язці до ціни трансформатора в еквіваленті 707 000 доларів США, оскільки, на його думку, ціна була чітко визначена сторонами в національній валюті України спочатку в карбованцях, а пізніше - в гривні і кінцева ціна за контрактом була зафіксована сторонами у додатковій угоді від 10.09.1999р. нарівні 1 517 283,00 грн.

Однак, такі доводи відповідача спростовуються п.1.1, п.2.1 контракту, специфікацією (додаток 1) до контракту; п.1 додаткової угоди від 10 вересня 1999р. до контракту; листами від 20.02.1998р. №5/04-28 та від 02.03.1998р. №47, від 20.05.1998р. №5/01-248 та від 26.05.1998р. №92.

Зокрема, пунктом 2.1 контракту №191 сторони домовились, що поставка трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 здійснюється за вільними цінами, визначених розрахунково. Застосування певного рівня цін може бути оформлено в документах, якими підтверджується згода замовника (телеграма, телефакс, телекс) і підписаних його керівником.

Так, у відповідь на лист ВАТ "ЗЗНТ" від 20.02.1998 р. №5/04-28, яким відповідач, крім іншого, повідомляє про ціну трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 на рівні 867000 доларів США (лист є у матеріалах справі). НВФ "КЛІО-К" ЛТД листом від 02.03.1998р. №47 нагадує, що домовлена ціна на трансформатор складає еквівалент 707000 доларів США. При цьому з листа вбачається, що перерахунок суми невиконаних грошових зобов'язань здійснюється по курсу НБУ на дату звірки таких зобов'язань.

Домовленість сторін, про вираження ціни трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 в еквіваленті доларів США на рівні 707000 доларів США та його перерахунок в гривні по курсу НБУ на дату звірки грошових зобов'язань, крім того, підтверджується листом ВАТ "ЗЗНТ" від 20.05.1998 р. №5/01-248 та листом НВФ "КЛІО-К" ЛТД від 26.05.1998р. №92.

Зокрема, в листі від 20.05.1998 р. №5/01-248 відповідач, нагадуючи про строки виконання грошових зобов'язань, зазначає, що сума боргу складає 188160 доларів США.

Позивач, у відповідь на цей лист, листом від 26.05.1998р. №92 звертає увагу, що на 20.05.1998 р. сума, яку необхідно доплатити за трансформатор АТДЦТН2000000/220/110У1 складає 282094,32 грн. або в перерахунку по курсу НБУ (2,05 грн./і долар США) складає 137392,00 доларів США.

Згідно акту надходжень грошових коштів від 26.12.2001 р. станом на 20 травня 1998 р. було сплачено 1169518,28 грн., що по курсу НБУ (2,0532 грн./і долар США) на 20.05.1998 р. складає 569607,58 доларів США. Ціна трансформатора визначена на рівні 707000 доларів США. Звідси сума, яку належало сплатити станом на 20.05.1998 р. в еквіваленті доларів США складає 707000 - 569607,58 = 137392,42 доларів США, що співпадає з сумою боргу, вираженої в еквіваленті доларів США, яка зазначається в листі позивача від 26.05.1998р. №92.

Крім того, вищезазначене підтверджується актом звірки платежів за трансформатор АТДЦТН2000000/220/110У1 виготовленого по контракту №191, який складено станом на 17.08.1998 р. .

Так, в акті звірки зазначається, що на 17.08.1998 р. сплачено 1205099,65 грн. (1269518,28 + 35581,37 = 1205099,65 грн.) і залишилось сплатити за контрактом 312183,35 грн. Звідси, ціна трансформатора загалом складає 1205099,65 + 312183,25 = 1517283,00 грн., що в перерахунку по курсу НБУ гривні до долара США (2,1435 грн./і долар США) на 17.08.1998 р. складає 707583 доларів США.

Зазначений рівень ціни трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 закріплений сторонами додатковою угоду від 10.09.1999 р. до контракту №191 і не змінювався до строку виконання грошових зобов'язань в повній мірі.

З вищевикладеного слідує, що ціна трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 (заводський номер 122) була визначена сторонами в грошовому еквіваленті 707000 доларів США, який перераховувався кожного разу по курсу НБУ на дату звірки виконання грошових зобов'язань.

Таким чином, оскільки за домовленістю сторін (п.2.1 контракту) рівень цін може бути оформлено в документах, підписаних замовником, та враховуючи обмін листами від 20.02.1998р. №5/04-28 та від 02.03.1998р. №47, від 20.05.1998р. №5/01-248 та від 26.05.1998р. №92, ціна трансформатора виражена в доларовому еквіваленті і складає 707 000 дол. США.

Зазначений рівень ціни визнаний відповідачем, що підтверджується претензією від 03.03.1999р. №5/01-99.

Тому доводи відповідача, викладені у відзиві від 14.12.2007р. №25/01-736, що сторонами не було досягнуто згоди по ціні трансформатора 707 000 дол. США спростовуються вищевикладеним.

Відповідач, заперечуючи проти позову доводить, що позивач не набув право власності на трансформатор, виготовлений за контрактом №191 і тому не міг його втратити і, відповідно, зазнати збитків від його втрати.

Однак, з доводами відповідача погодитись не можна з огляду на наступне.

Контракт № 191 за правовою природою відноситься до договору поставки.

Відповідно до ст.245 ЦК УРСР, чинної на дату укладання контракту №191, за договором поставки організація-поставщик зобов'язується передати у певні строки організації-покупцеві (замовнику) у власність (в оперативне управління) певну продукцію, а організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, чинної на дату пред'явлення вимоги про передачу трансформатора, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні-покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.5 ст.226 ГК України, у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

З огляду на зазначені норми матеріального права, позивач мав право на відібрання у відповідача трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 (заводський номер 122), який виготовлений згідно контракту №191 на його замовлення та кошти.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.190 ЦК України, майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Оскільки відповідач допустив господарське правопорушення і протиправно відчужив спірний трансформатор, майнове право позивача було порушено, що з урахуванням положень ст.190 ЦК України, являється втратою цього майна.

Відповідно до ч.і ст.225 ГК України, до складу збитків підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначене відповідно до вимог законодавства.

Тобто, визначеній нормі матеріального права не передбачена умова наявності права власності на втрачене майно.

Тому відповідач безпідставно ставить в залежність втрату майна із моментом переходу права власності на це майно.

Відповідач у відзиві доводить, що позивачем не доведена сукупність умов цивільно-правової відповідальності і доводить, що поставка трансформатора АТДЦТН2000000/220/110У1 (заводський номер 122), який виготовлений згідно контракту №191 на замовлення та кошти позивача, не відбулася з вини останнього, оскільки саме позивач був неспроможний прийняти його і тому вина відповідача відсутня.

Однак, з такими доводами позивач погодитись не може з огляду на наступне.

Виходячи з правової природи договору поставки, постачальник зобов'язаний передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні-покупцеві товар, а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В пункті 4.2 контракту №191 сторони передбачили, що у разі неготовності замовника прийняти трансформатор по різним причинам, замовник зобов'язаний оплатити його вартість і послуги по зберіганню за весь період до відвантаження.

Додатковою угодою від 01.06.2002р. до контракту №191 сторони підтвердили свої зобов'язання, визначені в п.4.2 контракту та уточнили вартість послуг по зберіганню.

В пунктах 1, 2 договору №356, на зберігання та відвантаження продукції від 26 грудня 2001р. сторони домовились, що у зв'язку з труднощами в організації доставки, замовник не має можливості прийняти від постачальника електрообладнання і залишає трансформатор до вимоги вантажодержувачем на відповідальне зберігання для послідуючого відвантаження, а постачальник зобов'язується належним чином зберігати продукцію, залишену у нього на зберігання.

З огляду на зазначене, договірні сторони заздалегідь передбачили у договорі можливість неспроможності позивача з різних причин прийняти виготовлений на його замовлення та кошти трансформатор і при цьому відповідач взяв на себе зобов'язання належним чином зберігати трансформатор, залишений у нього на зберігання до вимоги вантажоодержувача.

Таким чином, доводи відповідача, що поставка трансформатора тривалий період не відбувалася з вини позивача не мають значення по суті спору, а значення має та обставина, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по зберіганню трансформатора до вимоги вантажоодержувача, а коли таку вимогу було заявлено 03.08.2005р. листом від 02.08.2005р., а в послідуючому 08.09.2005р. пред'явлено позов про передачу трансформатора, відповідач продав спірний трансформатор третій особі, і, як наслідок, позивач втратив своє майнове право на трансформатор.

З огляду на зазначене, має місце господарське правопорушення, умисна протиправна поведінка, відповідача і причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та наслідками для позивача.

Відповідач у відзиві доводить, що позивачем пропущено строк позовної давності за даним спором і обґрунтовує це тим, що нібито п.1.4 контракту №191 сторони обумовили строк поставки товару.

Однак, із зазначеним погодитись не можна з огляду на наступне.

В пункті 1.4 контракту №191 зазначається: "зобов'язання по контракту вважаються виконаними, коли відвантаження силових трансформаторів виконано в строк не більше 30 днів після повного розрахунку з постачальником (100% оплата за електрообладнання, з.д. тариф, держмито), але передплата 50% на покупку матеріалів повинна бути перерахована за 4 місяці до відвантаження, що обумовлено строками закупки матеріалів і тривалістю технологічного циклу".

Тобто, в зазначеному пункті контракту №191 сторони обумовили обставини, за наявності яких зобов'язання по контракту вважаються виконаними, а не строки поставки, як на цьому наполягає відповідач.

Додатковим аргументом щодо вищезазначеного являється пі.1 контракту, де зазначається, що постачальник виготовляє і поставляє, а замовник приймає електрообладнання і оплачує в строки, асортименті і кількості зазначених в доданих до контракту, підписаних сторонами специфікаціях, які являються невід'ємною частиною контракту (додаток 1).

В специфікації до контракту №191 (додаток 1) сторони визначились зі строком виготовлення трансформатора (3-4 кв. 1996р.) а строк поставки трансформатора залишився не врегульованим.

Відповідно до ст.165 ЦК УРСР, яка була чинною на дату підписання контракту №191, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати його виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.

Аналогічно зазначена правова норма щодо прав кредитора та обов'язку боржника визначена ст.520 ЦК України.

З обставин справи випливає, що відповідач не скористався своїм правом провести поставку у будь-який час , а навпаки, прийняв на себе зобов'язання зберігати трансформатор до вимоги вантажодержувачем. Позивач пред'явив вимогу про передачу трансформатора 03 серпня 2005 року і з огляду на ч.2 ст.530 ЦК, відповідач повинен був виконати таку вимогу у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто до 10 серпня 2005р.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо вимоги передати (поставити) трансформатор почався 11 серпня 2005 року.

З огляду на ст.257 ЦК України, якою встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки, строк позовної давності за вимогою передати (поставити) трансформатор за контрактом №191 закінчився 11 серпня 2008 року.

Позивач пред'явив позов до суду 08 вересня 2005 року, тобто в межах строку позовної давності.

Відповідно до ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення позову (ч.2), після переривання перебіг позовної давності починається спочатку. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3)

15 листопада 2006р. позивач заявою змінив предмет позову щодо вимоги передати трансформатор та заявив нову вимогу відшкодувати збитки у сумі вартості трансформатора на дату подачі позову (08.09.2005р.), оскільки відповідач протиправно відчужив трансформатор третій особі.

За викладених обставин позивачем не пропущено строк позовної давності, як на цьому наполягає відповідач.

Судом розглянуто спір з предмету та підстав, заявлених позивачем до розгляду.

Суд задовольняє первісний позов.

До господарського суду Запорізької області, Відкритим акціонерним товариством «Запорізький завод надпотужних трансформаторів», подано зустрічний позов до Науково-виробничої фірми «КЛІО-К»ЛТД м. Київ про визнання договору № 356 на зберігання та відвантаження продукції, укладеного 26 грудня 2001 року між ВАТ «Запорізький завод надпотужних трансформаторів»та Науково-виробничою фірмою «КЛІО-К»ЛТД недійсним з дати його укладання.

Обгрунтовуючи зустрічний позов, позивач зазначив наступне:

29.04.1996р. ВАТ «Запорізький завод надпотужних трансформаторів», м. Запоріжжя та НВФ «КЛІО-К»ЛТД (замовник) уклали контракт № 191 на виготовлення та поставку трансформатору АТДЦТН 200000/220/110-УІ.

За умови даного контракту позивач зобовязався залізничним транспортом на умовах поставки ДАФ кордон України («Інкотермс»в редакції 1990 року) поставити вказаний трансформатор, а відповідач –прийняти електрообладнання і оплатити у строки, асортименті і кількості, вказаному у підписаних сторонами спеціфікаціях до контракту.

Повна оплата вартості трансформатора була здійснена відповідачем 26.12.2001р. і в цей же день, тобто 26.12.01р. між ВАТ «Запорізький завод надпотужних трансформаторів»та НВФ «Кліо-К»ЛТД був укладений договір № 356 зберігання та відвантаження, відповідно до якого трансформатор у ВАТ «Запорізький завод надпотужних трансформаторів»до пред»явлення вимоги відвантажити обладнання вантажоодержувачем. Позивач зобовязується належним чином зберігати продукцію, залишену у нього на зберігання.

Поставка виготовленого позивачем трансформатору по контракту № 191 так і не була здійснена. Відповідач, в свою чергу, не виконав умов договору, передбачених п.4 та не здійснив оплати послуг по зберіганню трансформатора.

Позивач вважає, що договір № 356 на зберігання та відвантаження продукції від 26.12.01р. був укладений з порушенням вимог закону, а відтак є недійсним.

Позивач зазначив, що зустрічний позов за своєю сутністю є самостійною матеріально-правовою вимогою ВАТ «Запорізький завод надпотужних трансформаторів»до НВФ «Кліо-К»ЛТД. Оскільки первсний і зустрічний позови виникли зі спору між постачальником (ВАТ «Запорізький завод надпотужних трансформаторів») та замовником (НВФ «Кліо-К»ЛТД) по контракту від 29.04.1996р. № 191 та по договору зберігання та відвантаження продукції від 26.12.01р. № 356 і предметами вказаних правочинів є одне і теж спірне електрообладнання –трансформатор, ВАТ «Запорізький завод надпотужних трансформаторів»вважає, що їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору між сторонами за справою.

Позивач просить суд, визнати договоір № 356 на зберігання та відвантаження продукції, укладеного 26.12.01р. між ВАТ «Запорізький завод надпотужних трансформаторів»та Науково-виробничою фірмою «Кліо-К»ЛТД недійсним з дати його укладання.

Відповідач за зустрічним позовом Науково-виробнича фірма «Кліо-К»ЛТД проти позову заперечила, вважає що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити на підставі наступного: Відповідно до ст.71 Цивільного кодексу Української РСР, чинної на дату укладання спірного договору, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється у три роки.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

З огляду на те, що спірний договір укладений 26 грудня 2001 року і на дату набрання чинності ЦК України (01.01.2004р.) строк позовної давності, передбачений ст.71 ЦК УРСР не закінчився, то до спірних відносин за зустрічним позовом належить застосувати правила ЦК України про позовну давність.

Як вже зазначалось, спірний договір, укладений 26 грудня 2001р. і строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність) закінчився 26 грудня 2004 року, тобто після набрання чинності ЦК України.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

ВАТ "НЗЗТ" подав до господарського суду зазначену зустрічну позовну заяву квітні 2009 року, тобто понад 8 років з дати укладення договору, який оскаржується.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

НВФ "КЛІО-К" ЛТД заявляє про те, що ВАТ "ЗЗНТ" звернувся із зустрічним позовом до НВФ "КЛІО-К" ЛТД про визнання недійсним договору зберігання та відвантаження продукції від 26.12.2001р. №356, укладеного позивачем та відповідачем, поза межами строку позовної давності, що являється підставою для відмови в позові.

З огляду на зазначене, НВФ "КЛІО-К" ЛТД не вважає доцільним наводити заперечення в спростування доводів відповідача, які викладені в зустрічній позовній заяві.

Згідно статті 256 ЦК України –позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 267 ч.3 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частина 4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Господарським судом, було з’ясовано дотримання позивачем правил обчислення процесуальних строків, які є важливими для господарського процесу взагалі та для забезпечення прав і свобод учасників судового процесу особливо.

ГПК України надає право стороні, яка пропустила строк на звернення до суду відновити пропущений строк у разі, якщо причини, які його спричинили були поважними.

Процесуальні строки –це встановлені законом або судом строки у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Незалежно від закінчення строку, звернення до господарського суду приймається до розгляду судом.

Позивач за зустрічним позовом не звертався до суду з письмовою заявою щодо відновлення пропущеного строку, таким чином сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч.1 ст.13, ч.1,2 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст.4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов –це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально –правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально–правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст.20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд. Таким чином, враховуючи також вимоги ст.22 ГПК України, зміна предмету або підстав позову –це право позивача.

У зв’язку з цим, суд не бере до уваги посилання позивача на інші норми права та письмові докази, які долучені до матеріалів справи.

На зазначених підставах у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовляється.

Судові витрати: державне мито України та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу віднести на відповідача за первісним позовом, за зустрічною позовною заявою, судові витрати відносяться на позивача (відмова у зустрічному позові).

Керуючись ст. ст. 22,33,44,46,49,60, 69 ч. 4, 82-85 ГПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” м. Запоріжжя (69124 м. Запоріжжя, вул. Випробувачів,2 р/р 26008001000359 в ЗТФ ВАТ “БІГ Енергія” в м. Запоріжжя, МФО 313708, код ЄДРПОУ 05763702) на користь Науково-виробничої фірми “КЛІО-К” ЛТД , м. Київ (04080 м. Київ, вул.. Костянтинівська,71 р/р 26005252755000 в АКІБ “УкрСиббанк” МФО 351005, ЄДРПОУ 19484621) 3 570 350 ( три мільйони п’ятсот сімдесят тисяч триста п’ятдесят) грн.00коп.збитків, що підлягають відшкодуванню за господарське правопорушення, 51 000 (п’ятдесят одна тисяча) грн.00коп. державного мита сплаченого за розгляд позову в судах , 59 (п’ятдесят дев’ять) грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

У задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” м. Запоріжжя до Науково-виробничої фірми “КЛІО-К” ЛТД , м. Київ про визнання недійсним договору зберігання № 356 від 26.12.2001 р. відмовити.

Суддя С.С. Дроздова