Рішення № 64611481, 02.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 644/4338/16-ц Головуючий суддя І інстанції Клименко А. М.

Провадження № 22-ц/790/500/17 Суддя доповідач Шаповал Н.М.

Категорія: Спори, що виникають із трудових правовідносин

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі :

головуючого Шаповал Н.М.

суддів Кіпенка І.С., Кокоші В.В.

за участю секретаря Брулевича В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Елавус ЛТД» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації втрати частини доходів, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, після уточнення якого просила визнати поважними причини пропуску позивачем строків звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів і поновити строки звернення до суду; стягнути з ТОВ фірма «Елавус ЛТД» на її користь середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку в розмірі 30 555 грн. 80 коп. з моменту звільнення та по день фактичного розрахунку, а саме з 16 грудня 2013 року по 15 грудня 2015 року; стягнути втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати нарахованої, але не виплаченої у встановлений термін заробітної плати, за період з 16 грудня 2013 року по 15 грудня 2015 року в розмірі 22 522 грн. 68 коп. Також, просила стягнути з відповідача сплачену суму судового збору в розмірі 578 грн. 29 коп

В обґрунтування позову вказувала на те, що понад сім років вона працювала у відповідача на посаді машиніста цементних млинів і 16 грудня 2013 року вона звільнилася з посади. На момент звільнення позивачу була нарахована заробітна плата та інші доплати, але грошові кошти відповідач не виплатив вчасно.

15 грудня 2015 року відповідач сплатив позивачу заборгованість по заробітній платі в розмірі 12 770 грн. 52 коп., яка була стягнута з відповідача на підставі рішення суду від 30 квітня 2014 року.

30 грудня 2015 року відповідач сплатив позивачу заборгованість по заробітній платі в розмірі 52 400 грн. 74 коп., яка була стягнута з відповідача на підставі рішення суду від 08 квітня 2014 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким задовольнити позов. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначає, що не є підставою для звільнення роботодавця від обовязку сплатити кошти те, що ТОВ фірма «Елавус ЛТД» перебувало у процедурі банкрутства, що ухвалою господарського суду Харківської області від 15.01.2016 року у справі № 922/3048/15 провадження у справі про банкрутство ТОВ фірма «Елавус ЛТД» припинено у звязку з задоволенням вимог всіх кредиторів, в тому числі і на користь ОСОБА_1

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1ст. 303 ЦПК України- у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати і відмовити у позові з інших підстав, передбаченихп. 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки позивач не був конкурсним кредитором, ліквідаційна процедура у відношенні відповідача не проводилася і не проводиться, то і підстав для задоволення судом зазначених вимог позивача повністю відсутні.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обовязок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обовязку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що позивачка була звільнена з роботи 16 грудня 2013 року на підставі ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.

У день звільнення з позивачкою не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено заборгованість із заробітної плати.

14. 12. 2015 року ОСОБА_1 отримала розрахунок по заробітній платі, що підтверджується випискою по картковому рахунку та копіями платіжного доручення у розмірі 12770, 52 грн.

30 12 2015 року ОСОБА_1 також отримала остаточний розрахунок у розмірі 52400, 74 грн., що не оспорюється сторонами.

До суду з вказаним позовом позивачка звернулась 20 травня 2016 року. ( а.с. 2)

Судова колегія приходить до висновку, що позивачка без поважних причин пропустила тримісячний строк на звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, перебіг якого починається з наступного дня після проведення зазначених виплат.

Згідно розяснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно з якими непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 26.12. 2011 року.

Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Стаття 234 КЗпП України передбачає можливість поновлення судом строків, передбачених ст. 233 КЗпП України, у разі пропуску їх з поважних причин.

За змістом п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Пропуск без поважних причин строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Встановлено, що повний розрахунок із позивачем був проведений 14 та 30 грудня 2015 року.

Разом з тим, підстави на які посилається ОСОБА_1 як на поважність причин пропуску строку звернення до суду судова колегія не може визнати поважними.

Так, позивачка зазначає, що 15. 01. 2016 року вона звернулась з заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка була подана до господарського суду Харківської області.

Проте ухвалою господарського суду заяву було відхилено, оскільки вимоги віднесені до 6-ої черги кредиторських вимог і позивач має право звернутись з відповідними вимогами до районного в м. Харкові суду.

Вказана ухвала була оскаржена в апеляційному порядку і постановою Апеляційного господарського суду Харківської області від 06. 04. 2016 року було відхилено апеляційну скаргу та залишено без змін ухвалу господарського суду Харківської області.

За законом позивач сам обирає спосіб захисту порушеного права. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Слід зазначити, що позивачка протягом розгляду справи мала представника.

Інших причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 не зазначає.

Представник відповідача в суді першої інстанції посилався на пропуск позивачкою строків, передбачених ст. 233 КЗпПУ. ( а.с. 59)

З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що позов є обґрунтованим, однак позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, підстав для його поновлення не має, а тому відмовляє у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду.

Рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з інших підстав.

Ухвалою судді апеляційного суду від 10 листопада 2016 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2016 року до ухвалення судового рішення у справі. (а.с. 114) З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 318,06 грн.

Керуючись ст. 303, ст. 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Елавус ЛТД» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та грошової компенсації втрати частини доходів, - відмовити з інших підстав.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 318,06 грн.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: Н.М. Шаповал

Судді колегії: ОСОБА_2

ОСОБА_3