Рішення № 6460148, 26.10.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.10.09 р.                     Справа № 37/213                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „КрАЗ Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 34979070

до Відповідача: Приватного підприємства „Азовмех”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 30506592

про: стягнення боргу в сумі 6352393,52грн., у тому числі інфляційної індексації, пені та 3% річних від простроченої суми.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Бевза А.С. (за довіреністю №б/н від 01.06.2009р.);

від Відповідача – не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України за клопотанням учасників справи судовий розгляд відбувається з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 15.09.2009р. на 06.10.2009р., з 06.10.2009р. на 20.10.2009р., з 20.10.2009р. на 26.10.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „КрАЗ Лізинг”, м. Київ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства „Азовмех”, м. Маріуполь (далі – Відповідач) про стягнення боргу в сумі 6352393,52грн., у тому числі інфляційної індексації, пені та 3% річних від простроченої суми.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу №008/07 від 29.10.2007р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляції.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №008/07 від 29.10.2007р. з додатками, додаткові угоди до договору фінансового лізингу № 1-008/07 від 14.11.2007р., №2-008/07 від 24.12.2007р., №3-008/07 від 09.01.2008р., №4-008/07 від 09.06.2008р., №5-008/07 від 13.09.2008р., №6-008/07 від 01.09.2008р., видаткові накладні, довіреності на отримання товару, акти прийому передачі предмету лізингу, претензії з доказами надсилання та отримання Відповідачем, листи – повідомлення про необхідність сплатити заборгованість, акти звірки станом на 04.03.2008р., 01.04.2008р., 30.04.2008р. та 31.07.2009р., підписані обома сторонами, розрахунок сум, заявлених до стягнення, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 173, 193, 197, 199 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 543, 613, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 15, 22, 54, Господарського процесуального кодексу України.

Разом із позовною заявою Позивачем подано заяву від 20.08.2009р. про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти та на все майно Відповідача в межах суми позову у розмірі 6352393,52грн.

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.2-8, 94-112 т.2), а також – подано заяву від 19.10.2009р. з додатками (а.с.а.с.9-84 т.2) про збільшення позовних вимог, в якій заявлено до стягнення: 6292678,54грн. – основного боргу; 540234,98грн. – пені; 80444,86грн. – 3% річних; 195685,06грн. – інфляційної індексації, штрафів за порушення п. 11.2.4 договору – 1097024грн., а також – 411747,04грн. на сплату рахунків офіційної СТО відносно невиконання обов’язку із утримання майна в справному стані, усього – 8617814,48грн.

Заявою про уточнення позовних вимог від 22.10.2009р. (а.с.а.с.113-115 т.2) Позивач визначив заявлені до стягнення 411747,04грн. на сплату рахунків офіційної СТО відносно невиконання обов’язку із утримання майна в справному стані як збитки, завдані Відповідачем предмету лізингу.

Відповідач у судовому засіданні 15.09.2009р. визнав наявність фактів несвоєчасного здійснення лізингових платежів, проте своєї позиції по суті всіх заявлених вимог до відома суду не довів, у інші судові засідання не з’являвся, витребуваних документів не надав, хоча повідомлявся про судовий розгляд належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи. Його обізнаність про судове засідання 26.10.2009р. підтверджується повідомленням про отримання телеграми суду (а.с.а.с.88, 89 т.2).

Крім того, Відповідач ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акту звірення розрахунків (а.с.8 т.2), складеного та надісланого (а.с. 2 т. 2) Позивачем на виконання вимог суду.

У судовому засіданні 26.10.2009р. представник Позивача підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію, тим більше, що 26.10.2009р. добігає кінця процесуальний строк розгляду справи, визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

29.10.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №008/07 (а.с.а.с.21-28 т.1), згідно умов п.п. 1.1, 2.1. якого Лізингодавець надає Лізингоодержувачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу предмет лізингу, найменування, кількість, рік випуску, ціна, загальна вартість якого зазначена у специфікації (додаток №2 до договору), за встановлену Лізингодавцем плату (лізингові платежі), строком на 60 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу.

Як вбачається із специфікації (а.с.31 т.1) предметом лізингу є 20 автомобілів Мерседес-Бенц „Актрос-4140 К” 2007 року випуску, загальною вартістю 21940480грн. разом із ПДВ.

Згідно із розділом 3 договору фінансового лізингу №008/07 від 29.10.2007р. сторони дійшли згоди відносно наступних умов щодо лізингових платежів, розміру, складу та порядку розрахунків:

-          Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору – а.с.а.с.29, 30 т.1), які включають в себе: платежі по відшкодуванню (компенсації) вартості майна, згідно Договору, з врахуванням коригування, вказаного в п. 3.14 договору; витрати на страхування майна; витрати на державну реєстрацію майна (в разі потреби); витрати на нотаріальні дії; інші витрати Лізингодавця; винагороду (проценти (п.3.3), з врахуванням коригування, вказаного в п.3.14 договору;

-          Вартість майна складає: без ПДВ 18283733,33грн., ПДВ – 3656746,67грн., разом з ПДВ – 21940480,00грн;

-          Загальна сума витрат та винагороди за договором складає разом з ПДВ – 13283756,42грн.;

-          Загальна сума лізингових платежів, разом з ПДВ складає – 35224236,42грн;

-          Лізингоодержувач протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами договору зобов’язаний сплатити перший платіж (завдаток) в розмірі (з ПДВ) – 1097024,00грн.;

-          Строк сплати чергового лізингового платежу наступає щомісяця і підпадає на число у відповідному місяці, яке відповідає числу передачі предмету лізингу Лізингоодержувачу відповідно до Акту передачі, але не пізніше 22 числа місяця. Якщо строк сплати чергового лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то Лізингоодержувач зобов’язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким наступає такий неробочий день.

Відповідно до п. 3.13. договору датою виконання будь-якого платежу за договором вважається дата фактичного надходження грошових коштів на банківський рахунок Лізингодавця. Лізинговий платіж перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою накладення штрафних санкцій, які відповідно до п. 11.2.1. договору полягають у сплаті Лізингоодержувачем пені розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення. При цьому, якщо у разі несвоєчасної сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавець буде змушений нести збитки (в тому числі пов’язані зі збільшенням процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші), Лізингоодержувач у термін 5-ти банківських днів відшкодовує ці збитки після отримання відповідної вимоги від Лізингодавця.

У відповідності до п. 4.6 договору фінансового лізингу майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами складені відповідні акти приймання-передачі від 19.11.2007р. (а.с.а.с. 54-61, 68, 75 т.1), від 23.11.2007р. (а.с.а.с. 64-67, 69-74). Факт передачі також підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товару (а.с.а.с., 52, 53, 62, 63 т.1)

14.11.2007р., 24.12.2007р., 09.01.2008р., 09.06.2008р., 13.09.2008р. та 01.09.2008р. між сторонами були укладені додаткові угоди № 1-008/07, №2-008/07, №3-008/07, №4-008/07, №5-008/07, №6-008/07 (а.с.а.с. 33-51 т.1), відповідно до яких вносилися зміни до розміру, складу та порядку розрахунків, а також викладався Графік нарахування та сплати лізингових платежів у новій редакції.

28.01.2008р., 15.04.2008р., 02.06.2008р., 01.08.2008р., 06.04.2009р. та 25.05.2009р. Позивач звертався до Відповідача з претензіями та 22.04.2008р., 28.05.2008р., 09.06.2008р., 12.09.2008р., 08.12.2008р., 14.04.2009р., 27.04.2009р. та 12.06.2009р. - з листами (а.с.а.с. 77-79, 81-83, 84, 85, 86-88, 89, 90-93, 94, 95, 97-99, 100, 101, 103-105, 107 т.1) про необхідність сплатити суму заборгованості, які (листи і претензії) були отримані Відповідачем, про що свідчать написи на поштових повідомленнях, доданих до матеріалів справи (а.с.а.с. 80, 96, 102, 106 т.1). Крім того, сторонами періодично проводилися звіряння розрахунків, за результатами яких були складені та підписані обома сторонами відповідні акти (а.с.а.с. 108-111 т.1), що посвідчують наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у відповідному розміру станом на визначену дату, востаннє - 5177503,61грн. станом на 31.07.2009р.

У зв’язку із незадоволенням означених претензій та вимог Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнути: заборгованість за період з вересня 2008р. – по 20 серпня 2009р у сумі 5633998,54грн., нарахованої на цю заборгован6ність пеню у сумі 462587,85грн., 60122,07грн. 3% річних та 195685,06грн. інфляційної індексації.

В подальшому, заявою про збільшення позовних вимог від 19.10.2009р. (а.с.а.с. 9 -11 т.2) із наданням відповідного розрахунку (а.с.а.с.12-15 т.2) Позивач наполягав на стягненні: 6292678,54грн. – основного боргу за період з вересня 2008р. по вересень 2009р.; 540234,98грн. – пені, нарахованої відносно збільшеної суми та періоду нарахування; 80444,86грн. – 3% річних; 195685,06грн. – інфляційної індексації, штрафів за порушення п. 11.2.4 договору – 1097024грн., а також – 411747,04грн. на сплату рахунків офіційної СТО відносно невиконання обов’язку із утримання майна в справному стані, усього – 8617814,48грн. При цьому, як вбачається із наданого розрахунку Позивачем було проведено перерахунок вимог щодо пені з урахуванням обмежень, визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Заявою про уточнення позовних вимог (а.с.а.с.113-115 т.2), наданою у судовому засіданні 26.10.2009р., Позивач визначив заявлені до стягнення 411747,04грн., вказаних у рахунках офіційної СТО, як завдані Відповідачем збитки предмету лізингу.

Відповідач, визнавши у судовому засіданні 15.09.2009р. наявність фактів несвоєчасного здійснення лізингових платежів, своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів.

Суд, зважаючи на заяву Позивача про збільшення позовних вимог від 19.10.2009р. та заяву про уточнення позовних вимог від 22.10.2009р., враховуючи приписи ст.ст. 1, 22 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу виключно в контексті вимог про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів, нарахованої за період, який передував зверненню до суду (26.08.2009р.) з розглядуваним позовом, а саме – щодо суми 5633998,54грн., та нарахованої станом на 30.09.2009р саме на означену заборгованість суму пені, 3% річних та інфляційної індексації (а.с.а.с. 12 – 15 т.2), сприймаючи, таким чином, коригування Позивачем суми вимог лише в тій частині, яка стосується порушення грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу, що мали місце до подання позову, та їх наслідків (нарахування 3% річних, інфляційної індексації та пені).

Отже, судом не приймаються та не розглядаються по суті вимоги заяви від 19.10.2009р. про стягнення заборгованості за вересень 2009р., нарахованої на неї пені та 3% річних, оскільки право на висування означених вимог у Позивача з’явилося (хронологічно) вже в перебігу розгляду цієї справи. Суд також не розглядає додаткових вимог про стягнення штрафу за порушення п. 11.2.4. договору у сумі 1097024грн. та збитків за невиконання обов’язку Відповідача утримувати майно в справному стані у сумі – 411747,04грн., оскільки ці нові вимоги ґрунтуються на інших ніж первісні вимоги фактичних обставинах – невиконання не грошових зобов’язань Відповідача.

Означена позиція суду зумовлена тим, що за змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України суд здійснює захист порушених суб’єктивних прав та інтересів певної особи відносно фактів порушення, що передували зверненню до суду із відповідним позовом. В свою чергу, за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення у справі Позивач має право зокрема змінити підставу або предмет позовних вимог тощо, проте до реалізації означених процесуальних прав не може бути віднесено доповнення позову новими вимогами щодо фактів порушення, яких не існувало на момент звернення до суду.

В свою чергу, вказані у заяві від 19.10.2009р. вимоги про стягнення штрафу за порушення п. 11.2.4. договору у сумі 1097024грн. та збитків (грошових коштів на оплату рахунків офіційної СТО) за невиконання обов’язку Відповідача утримувати майно в справному стані у сумі – 411747,04грн., з урахуванням позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 7 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” від 14.08.2007 р. N 01-8/675, розцінюються судом в контексті положень ст. 58 Господарського процесуального кодексу України. Об’єднання цих додаткових вимог із первісними, що ґрунтуються на інших підставах, і полягають у дослідженні саме грошових зобов’язань сторін, суд вважає недоцільним з огляду на істотне ускладнення з’ясування фактичних обставин справи та вирішення спору.

Разом із тим суд вважає за необхідне наголосити, що оскільки оцінка правомірності відхилених зазначених вище збільшених і додаткових вимог в межах цієї справи по суті не здійснюється, сторони управнені на загальних підставах доводити свою позицію щодо означених вимог в межах провадження за іншими окремими позовними заявами.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваних в межах цієї справи вимог полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційної індексації.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов’язковість договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбаченого договором графіку (в редакції додаткової угоди №6-08/07 від 01.09.2008р.) до 20-ого числа кожного місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із наявних матеріалів справи, і Відповідачем будь-яких доказів іншого всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано, Лізингодержувач не сплачував у повному обсягу лізингові платежі згідно умов договору та додатків до нього за період з вересня 2008р. по 26.08.2009р. (дата подання позову). Факт неналежного виконання грошових зобов’язань та наявність заборгованості, сформованої у вказаному періоді підтверджується наявними в матеріалах справи актами звірення розрахунків, підписаних сторонами без зауважень (а.с.а.с. 108-111 т.1)

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань Відповідачем є їх порушенням.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Перевіривши правильність арифметичного розрахунку заявлених вимог щодо сплати заборгованості і його (розрахунку) відповідність умовам договору №008/07 від 29.10.2007р. (з урахуванням зміни редакції графіків лізингових платежів), суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, у зв’язку із чим вони задовольняються у сумі - 5633998,54 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, крім суми боргу, на вимогу кредитора має сплатити інфляційну індексацію та 3% відсотків річних за період прострочення.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок позовних вимог в частині 3% річних, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 5633998,54 грн. станом на 30.09.2009р., за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, встановив, що визначена Позивачем сума відносно періоду формування заборгованості дещо перевищують розмір відповідного нарахування, у зв’язку із чим вимоги в цій частини задовольняються частково – у сумі 78773,31грн.

Недоліки в розрахунку зумовлені порядком використання спрощення нецілих чисел.

Як вбачається із розрахунку суми інфляційної індексації, наданого Позивачем, в межах розглядуваної справи відповідні вимоги визначаються у загальній сумі 195685,06грн., та розраховуються відносно періоду часу в днях в межах відповідних місяців.

Між тим, за змістом Глави VI Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Держкомстату України від 14.11.2006р. № 519, у відповідності до яких здійснюється розрахунок індексу інфляції, останній є наслідком процесу, що відбувається протягом кожного місяця і остаточно визначається після його завершення, а відтак – формується увесь відповідний період і в принципі не може визначатися відносно кожного окремого дня (навіть як середня величина).

Крім того, із розрахунку (а.с.а.с.13, 14 т.2) також вбачається, що до заборгованості, прострочення якої виникло 20 числа відповідного місяця Позивач застосовує індекс інфляції цього ж місяця, хоча, якщо прострочення мало місце після 15 числа відповідного місяця до відповідної заборгованості має застосовуватися індекс інфляції лише за наступний місяць.

За таких обставин, не має підстав нарахування інфляційної індексації відносно суми боргу за нарахований період у запропонований Позивачем спосіб, що цілком узгоджується із позицією, викладеною Листі ВСУ „Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” від 03.04.1997р. № 62-97р. Наразі, вимог щодо стягнення інфляційної індексації у встановленому порядку її нарахування Позивачем не висувалась, тоді як формулювання таких вимог за змістом ст.ст. 22, 54 Господарського процесуального кодексу України управнений здійснювати саме Позивач.

Отже, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення інфляційної індексації у сумі 195685,06грн. у повному обсягу.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 11.2.1 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Відтак, здійснивши перевірку правильності арифметичного розрахунку пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” відносно суму заборгованості у розмірі 5633998,54 грн. станом на 30.09.2009р., за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, суд частково задовольняє вимоги Позивача в цій частині – у сумі 528573,81грн.

Недоліки в розрахунку зумовлені порядком використання спрощення нецілих чисел.

Суд відмовляє у задоволені клопотання Позивача про вжиття забезпечувальних заходів від 20.08.2009р. шляхом накладання арешту на грошові кошти та на все майно Відповідача в межах суми позову у розмірі 6352393,52грн., оскільки:

- по-перше, всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем жодними належними у розумінні ст. 34 означеного Кодексу доказами не доведено вказаних у заяві фактичних обставин ухилення Відповідача від контактів за зустрічей (наявність підписаних без зауважень кількох актів звірення розрахунків вказують на протилежне) та здійснення ним дій з розпродажу майна і звільненні від активів. Відтак, припущення щодо ймовірності ускладнення виконання рішення суду не може вважатися обґрунтованим, тоді як наявність такої обґрунтованості є обов’язковою умовою застосування забезпечувальних заходів за змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України.

- по-друге, у заяві Позивач вимагає накладання арешту як на майно, так і на грошові кошти Відповідача в межах суми позову, тоді як за змістом ст. 67 Господарського процесуального кодексу України такий вид забезпечення позову як арешт застосовується або до майна, або до грошових коштів Відповідача.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам. При цьому, компенсації за рахунок Відповідача підлягає відповідна частина витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу виходячи із їх загальної суми 236грн., визначеної постановою КМУ від 05.08.2009р. №825. – решта - 79грн. – підлягають поверненню Позивачу як надмірно сплачені.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „КрАЗ Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 34979070) до Приватного підприємства „Азовмех”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 30506592) про стягнення боргу в сумі 6352393,52грн., у тому числі пені та 3% річних від простроченої суми, задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Азовмех”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 30506592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „КрАЗ Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 34979070) суму боргу в розмірі 5633998,54грн., пеню в сумі 528573,81грн. та 3% річних – 78773,31грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства „Азовмех”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 30506592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „КрАЗ Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 34979070) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 25054,23грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 231,87грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „КрАЗ Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 34979070) надмірно внесені 79грн. зі сплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, про що видати відповідну довідку.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 26.10.2009р. оголошено та підписано повний текст рішення.

7. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя