Постанова № 64593009, 02.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року Справа № 876/9101/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Яворського І. О.;

за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.;

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2;

представника відповідача - Гладчук І. В.;

представника відповідача - Солтис Р. В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Козівської районної ради Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Козівської районної ради Тернопільської області про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

15 березня 2016 року Козівським районним судом Тернопільської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Козівської районної ради Тернопільської області про визнання незаконним та скасування розпорядження Козівської районної ради Тернопільської області від 16 лютого 2016 року за № 19 «Про звільнення ОСОБА_1.»; поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради; стягнення з Козівської районної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 2544,00 грн.; стягнення з Козівської районної ради на користь позивача 10000,00 грн. спричиненої йому моральної шкоди; стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги в сумі 3067,05 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що звільнення позивача відбулося незаконно, оскільки йому не пропонувалися інші наявні вакантні посади в Козівській районній раді, також відповідач не взяв до уваги наявності у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі.

Ухвалою Козівського районного суду від 31 березня 2016 року позовну заяву направлено на розгляд до Тернопільського окружного суду в порядку визначеному ст. 22 КАС України.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Постановлено розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області № 19 від 16 лютого 2016 року скасувати, поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради, стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23551,54 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення зарплати за час вимушеного прогулу в межах одного місця в сумі 2794,25 грн. звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Козівською районною радою Тернопільської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач та представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечили та просять відмовити в її задоволенні.

Представники відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримали та просять її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області з 01 березня 2011 року та йому присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Розпорядженням голови Козівської районної ради від 16 лютого 2016 року за № 19 «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача звільнили з роботи відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації або перепрофілювання підприємства, установи, скорочення чисельності або штату працівників.

В даному випадку підставою розірвання трудового договору з позивачем ОСОБА_1 було скорочення штату працівників, при цьому, відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннями статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників мають персонально попередити не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці працівникові пропонується інша робота на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З огляду на викладене, звільнення працівника за ч. 1 ст. 40 КЗпП України повинно відбуватись із обов'язковим дотриманням вимог ст. 49-2 КЗпП України, згідно якої слід враховувати чи мав можливість роботодавець надати працівникові роботу за наявною професією, спеціальністю чи кваліфікацією, а за відсутності такої іншу роботу.

Встановлено, що листом-попередженням від 16 грудня 2015 року за № 312\01-23 відповідач попередив ОСОБА_1 про можливе наступне звільнення за п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Підставою для звільнення позивача послужило рішення Козівської районної ради № 12 від 11 грудня 2015 року «Про затвердження структури і чисельності виконавчого апарату Козівської районної ради», згідно з яким затверджено нову структуру і чисельність виконавчого апарату Козівської районної ради сьомого скликання в кількості 15 одиниць. При цьому відповідно до рішення першої сесії шостого скликання Козівської районної ради № 12 від 29 листопада 2010 року була затверджена попередня структура і чисельність виконавчого апарату Козівської районної ради шостого скликання, також в кількості 15 одиниць. Різниця вказаних структур полягає в тому, що одна з посад, яку в т.ч. обіймав позивач консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області скорочувалась з 3 до 2 одиниць і відповідно вводилась нова посада завгоспа.

При цьому останнім днем роботи позивача було 16 лютого 2016 року, а його попередили про звільнення 16 грудня, відтак встановлений законом обовязковий 2 місячний строк сплинув лише 17 лютого 2016 року.

Відповідно до норм чинного законодавства, власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.З ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Козівська районна рада не дотрималась вищевказаних вимог трудового законодавства, оскільки на час попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення 16 грудня 2015 року у відповідача була вакантною і не була йому запропонована посада відповідального чергового.

Згідно рішення сесії Козівської районної ради від 11 грудня 2015 року за № 12 «Про затвердження структури і чисельності виконавчого апарату Козівської районної ради», у відповідача наявна посада відповідального чергового.

Як вбачається із розпорядження голови районної ради від 04 серпня 2015 року № 81, доручено ОСОБА_5, водію виконавчого апарату районної ради, за згодою, виконувати без звільнення його від основної роботи додаткову роботу відповідального чергового виконавчого апарату районної ради на час відсутності основного працівника з доплатою 0.5 ставки відповідального чергового з 04 серпня 2015 року.

Відповідно розпорядження голови районної ради від 04 січня 2016 року за № 2 про прийняття на посаду відповідального чергового ОСОБА_6, доручення ОСОБА_5 виконувати додаткову роботу відповідального чергового втратило чинність.

З огляду на викладене не відповідають дійсності твердження представника відповідача про відсутність у нього вакантних посад на момент попередження про наступне вивільненні і звільнення позивача, оскільки це спростовано матеріалами справи.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.2011 p. N 126/06/186-11 - згідно з чинним законодавством виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника може бути як без звільнення працівника від своїх основних обов'язків, так і зі звільненням працівника від своїх основних обов'язків. Виконання обов'язку тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своїх основних обов'язків - це заміна працівника, відсутнього у зв'язку з хворобою, відпусткою (без звільнення від основних трудових обов'язків), коли працівник поряд зі своєю основною роботою виконує обов'язки тимчасово відсутнього працівника. У цьому випадку, відповідно до ст. 105 Кодексу законів про працю України, працівнику провадиться доплата за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Призначення працівника виконуючим обов'язки за вакантною посадою не допускається. Зазначене можливо лише за посадою, призначення на яку провадиться вищим органом управління.

Таким чином, посада відповідального чергового станом на день попередження позивача 16 грудня 2015 року, так в подальшому до 04 січня 2016 року була вакантною, однак не була запропонована ОСОБА_1 взагалі, крім того, не була йому запропонована і посада завгоспа, яка вводилась у відповідача.

Крім того, з матеріалів справи випливає, що посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районої ради Тернопільської області працювало три особи.

В порушення вимог КЗпП України, відповідач при звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України, порушив встановлений порядок вивільнення працівника, оскільки не надав жодних доказів, що ОСОБА_1 відмовився від переведення його на іншу роботу, або що Козівська районна рада не мала змоги перевести позивача за його згодою на іншу роботу.

Також відповідачем не надано належних доказів про те, що ОСОБА_1 не мав переважного права чи переваги на залишення на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районої ради Тернопільської області.

Оскільки посаду консультанта виконавчого апарату Козівської районої ради Тернопільської області займало три особи відповідач при звільненні позивача повинен був дотриматись вимог ст. 42 КЗпП України та врахувати кваліфікацію усіх трьох працівників, їх продуктивність праці, наявність у них заохочень та стягнень, дані про освіту, знання та досвід.

Встановлено, що звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України відбулось неправомірно, оскільки відповідачем не дотримано умови звільнення, щодо того, що ним не доведено, що зміни в організації виробництва та праці, що призвели до скорочення штату справді мали місце, а також, що не враховано ділові якості ОСОБА_1, зокрема кваліфікацію та продуктивність праці і переважне право на залишення на роботі. Також відповідач не довів, що вжив усіх заходів щодо його працевлаштування.

Так, в матеріалах справи наявні копії висновків щорічної оцінки виконання посадовими особами місцевого самоврядування посадових обов'язків і завдань ОСОБА_1 за 2014 рік (оцінка висока, тобто що він перевищує очікувані результати, виявляє грунтовні занння і навички) і за 2015 рік (оцінка добра, тобто що він цілковито досяг результатів, володіє навичками та вміннями).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з стягненям на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення на його користь вихідної допомоги в сумі 3067 грн. 05 коп., то ці вимоги до задоволення не підлягають, виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Оскільки вказана вихідна допомога виплачується при звільненні працівника, а звільнення ОСОБА_1 є незаконним, то в цій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 256 КАС України постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення зарплати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2794 грн. 25 коп. підлягає до негайного виконання.

Відповідно до вимог ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

В даній адміністративній справі відповідачем є Козівська районна рада Тернопільської області, відтак наявний спір між фізичною особою та органом місцевого самоврядування, а саме районною радою, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства районним загальним судом, а саме Козівським районним судом Тернопільської області.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, тому така підлягає скасуванню з мотивів

Керуючись ст. ст. 158-163, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Козівської районної ради Тернопільської області - задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року в справі № 600/221/16-а - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області № 19 від 16 лютого 2016 року скасувати. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради, стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23551,54 грн.

Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення зарплати за час вимушеного прогулу в межах одного місця в сумі 2794,25 грн. звернути до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у випадку коли, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови в повному обсязі відкладено - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: Р. В. Кухтей

І. О. Яворський

Постанову складено в повному обсязі 07 лютого 2017 року.