Ухвала суду № 64592906, 08.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5385/15 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Желтобрюх І.Л.

за участю секретаря судового засідання: Вітковській К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Квадро» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Квадро», звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001062202/2622 від 19 червня 2015 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами перевірки складено Акт від 03 червня 2015 року № 1196/10-16-22-02/34386044, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги підпункту 135.5.5 пункту 135.5, пункту 135.1 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 766 886 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення рішення від 19 червня 2015 року № 0001062202/2622 (форма "Р") про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 150 329,00 грн., у тому числі 766 886,00 грн. за основним платежем та 383 443,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою висновків про наявність порушень з боку позивача податкового законодавства була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ПП "Ремфарба" та ТОВ "НВП Гідро-Альфа".

Позивач купував у перевіряємий період у ПП "Ремфарба" товари, зокрема, нефрас та сольвент на суму 11 129,28 грн. (усна домовленість) та у ТОВ "НВП Гідро-Альфа" шерстині на суму 110 420,00 грн. на підставі договору поставки від 20 березня 2014 року № 10/03.

Безтоварність здійснених господарських операцій відповідач обґрунтовує тим, що до перевірки не було надано товарно-транспортних накладних, а за інформацією ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, зазначеної в акті від 26 грудня 2013 року № 683/3-22-07-32304347 "Про неможливість проведення зустрічної звірки…", ПП "Ремфарба" за податковою адресою не знаходиться, з 2012 року податкову звітність не подає, а також мало відносини з підприємствами, які мають ознаки фіктивних.

Безтоварність здійснених господарських операцій з ТОВ "НВП Гідро-Альфа" відповідач обґрунтовує тим, що до перевірки не було надано товарно-транспортних накладних, а за інформацією ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, зазначеної в акті від 15 вересня 2014 року № 3674/20-30-22-03/37091004 "Про результати документальної позапланової перевірки…", ТОВ "НВП Гідро-Альфа" за податковою адресою не знаходиться і відмовляється надати документи за запит податкового органу.

На підтвердження господарських операцій позивачем надано: договори, податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, які містять відомості про господарські операції позивача з ТОВ "НВП Гідро-Альфа" і ПП "Ремфарба" та оформлені належним чином.

Усі документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженими особами відповідачем не надано.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Так, товарно-транспортні накладні не є обов'язковими законодавчо передбаченими документами, виключно якими посвідчується транспортування товару.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентом, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд вважає непереконливими посилання контролюючого органу на ту обставину, що позивачем не надано в повній мірі документального підтвердження фактичного здійснення господарських операцій за спірний період.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання господарських відносин, контрагенти позивача, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстровані платниками податків.

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов господарських відносин.

Відповідач не спростував належними засобами доказування дійсність господарських зобов'язань, фінансово-господарських документів та достовірність внесених у них відомостей.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС АД» проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім зазначеного, відповідачем зроблено висновки про завищення позивачем валових витрат у 3 та 4 кварталах 2014 року на суму 2 237 671,54грн. при придбанні підприємством каменю вапнякового у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

Висновки зроблені внаслідок порівняння ціни придбання позивачем каменю вапняка у ТОВ "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" згідно з договором від 20 березня 2014 року 910 ГДП, за якою товар придбавався позивачем до 30 червня 2014 року та ціною придбання позивачем каменю вапняка з 01 липня 2014 року згідно Договору № 51 постачання від 01 липня 2014 року, укладеного між позивачем і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач не враховував, що при цій операції позивачем понесено додаткові витрати, пов'язані з доставкою товару.

Так, доставку каменю вапняка із передавальних колій №№ 5 та 7 місця примикання станції Нові Безрадичі Південно - Західної залізниці за граничний стовпчик № 72 позивач ніс витрати (здійснював оплату цих послуг) на користь Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» згідно з договором позивача із цим контрагентом від 01 липня 2013 року № 12/13.

Крім того, договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 17 і 18 вересня 2012 року між позивачем і ОСОБА_3 і ОСОБА_5 та банківськими виписками від 18 і 19 вересня 2012 року документально підтверджується, що підприємством 17 вересня 2012 року отримано від ОСОБА_3 поворотну фінансову допомогу в сумі 900 000 грн. 18 версеня 2012 року аналогічна сума поворотної фінансової допомоги була отримана позивачем від ОСОБА_5

За умовами цих договорів поворотна фінансова допомога повертається позивачем до 14 вересня 2013 року. Банківськими виписками від 19 і 20 листопада 2013 року підтверджується, що усі суми поворотної фінансової допомоги були повернуті позивачем ОСОБА_3 і ОСОБА_5 19 і 20 листопада 2013 року.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Так, починаючи з 2013 року базовим податковим періодом для позивача є календарний рік, оскільки згідно з п.57 1. ст. 57 Податкового кодексу України позивач с платником щомісячних авансових внесків.

Отже суми поворотної фінансової допомоги були повернуті позивачем до закінчення звітного податкового періоду позивач, згідно з вимогами п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, не мав правових підстав для включення до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік поворотної фінансовім допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001062202/2622 від 19 червня 2015 року.

Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення набирає та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 08.02.2017

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

І.Л. Желтобрюх

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Безименна Н.В.

Желтобрюх І.Л.