Ухвала суду № 64592422, 02.02.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

02 лютого 2017 рокусправа № 804/8840/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року у справі № 804/8840/15 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області, третя особа, без самостійних вимог на предмет спору - прокурор прокуратури Дніпропетровської області Гаркава М.І., про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся суду з позовом до прокуратури Дніпропетровської області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати неправомірними дії прокуратури Дніпропетровської області та встановити порушення гарантій адвокатської діяльності, пов'язані з направленням заяви від 14.04.2015 р. заступника прокурора Дніпропетровської області на адресу Ради адвокатів Дніпропетровської області;

- зобов'язати прокуратуру Дніпропетровської області порушити дисциплінарне провадження відносно старшого прокурора відділу захисту прав та свобод дітей прокуратури Дніпропетровської області Гаркавої М.І., у зв'язку з неправомірним ініціюванням питання притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_1

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року провадження в адміністративній справі № 804/8840/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - прокурор прокуратури Дніпропетровської області Гаркава М.І. про визнання дій протиправними та зобов'язання вчити дії було закрито у зв'язку з тим, що справа не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначену ухвалу як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема зазначено, що відповідач при направленні листа від 14.04.2016 року вийшов за межі наданих йому управлінських повноважень і подібний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а рішення виносити у формі постанови, тобто після розгляду справи по суті. При цьому зазначено, що суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі, не роз'яснив в порядку якого судочинства слід здійснювати розгляд даної справи.

Позивач в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи без участі останніх.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до ради адвокатів Дніпропетровської області відповідачем не виконувались владні управлінські функції, у зв'язку з чим та з огляду на приписи ст. 17 КАС України даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Прокуратура у певних випадках може відноситися до суб'єктів владних повноважень, проте в будь-якому разі при зверненні до суду за правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України спір повинен бути публічно - правовим. Конституційний Суд України у Рішенні № 19-рп/2011 року від 14 грудня 2011 року зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Отже, необхідною ознакою для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства є здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме: коли хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. При цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

При цьому колегія суддів апеляційного суду зазначає, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач просить суд визнати протиправним дії відповідача по направленню заяви від 14.04.2015 року на адресу Ради адвокатів Дніпропетровської області та зобов'язати прокуратуру Дніпропетровської області порушити дисциплінарне провадження відносно третьої особи у зв'язку із неправомірним ініціюванням питання притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_1

Зі змісту вказаної заяви, вбачається, що остання адресована не позивачу та не містить вимог та приписів, які є обов'язкові для виконання позивачем, а отже, вказана заява від 14.04.2015 року № 08-415 не є актом індивідуальної дії, оскільки, як сама заява, так і дії по її направленню до певного органу, не породжують прав і обов'язків для останнього, як і зобов'язання порушити дисциплінарне провадження відносно прокурора у зв'язку з ініціюванням питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката.

Так, лише за наслідками розгляду вказаної заяви компетентним органом для позивача можуть виникнути певні юридичні наслідки та у разі незгоди з відповідним рішенням, останній не позбавлений права його оскаржити в судовому порядку, зазначаючи при цьому про неправомірність дій відповідача щодо подання такої заяви і, як наслідок, прийняття певного рішення.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що предметом спору не може бути визнання протиправними дій відповідача по направленню заяви, оскільки зазначена заява не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. ст. 2, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків у позивача, а отже не породжує для останнього ніяких правових наслідків, а тому викладені у ній обставини не можуть бути окремим предметом спору, як і питання порушення дисциплінарного провадження, що фактично є похідним від первісної позовної вимоги, а суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками правовідносин, які спричиняють правові наслідки для конкретної особи та є обов'язковими для виконання.

Також, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Відтак, суд не повинен розглядати справу в тому разі, якщо пред'явлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію, що є підставою при закритті провадження у справі не застосовувати ч. 2 ст. 157 КАС України, а тому доводи позивача, зазначені в апеляційній скарзі щодо не роз'яснення судом першої інстанції при закритті провадження у справі до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу. Відповідна правова позиція викладена і в листі Вищого адміністративного Суду України від 30.11.2009 року № 1619/10/13-09 „Щодо застосування норм процесуального права".

Зазначена заява, дії щодо направлення якої оскаржуються в тому числі, на переконання колегії суддів, в розумінні ст. 69 КАС України може бути лише одним з доказів по справі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, якому, при оскарженні рішень відповідних органів в подальшому, судами має бути надана належна правова оцінка. Відповідна правова позиція викладена і в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 10.09.2013 року справа № 21-237а13.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року у справі № 804/8840/15 - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко