Рішення № 64591772, 07.02.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.02.2017 Справа № 920/1213/16

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тростянецький Агропромбуд», м. Тростянець Сумської області

про стягнення 12 075 грн. 42 коп.

Суддя Джепа Ю.А.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача не прибув

За участю секретаря судового засідання Осокіної А.М.

В судовому засіданні, розпочатому 11.01.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін оголошувалась перерва до 07.02.2017 до 12 год. 30 хв.

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 12075,42 грн., у тому числі: 467,48 грн. суму 3% річних та 11607,94 грн. інфляційних збитків, нарахованих за невиконання судового рішення; а також витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує, вважає їх необґрунтованими з тих підстав, що, на думку відповідача, відповідачем було порушено не грошове зобовязання, а зобовязання з поставки товару перед позивачем, а тому відсутні підстави для нарахування сум інфляційних збитків та 3% річних на таке зобовязання.

У судове засідання 07.02.2017 представник відповідача не прибув, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.

Суд вважає за можливе відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглядати справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

27.11.2012 між сторонами було укладено договір купівлі-продажу № 11-27, відповідно до умов якого, відповідач зобовязався у встановлений договором строк здійснити поставку продукції (цегли керамічної М-100), а позивач зобовязався прийняти у свою власність товар та сплатити за нього певну грошову суму.

У зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань ФОП ОСОБА_1 у 2015 році звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідача 72 881 грн. 04 коп., у тому числі 39 216 грн. 00 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу № 11-27 від 27.11.2012 у зв'язку з невиконанням зобов'язань щодо поставки товару, 2 352 грн. 96 коп. 3% річних, 10 000 грн. 08 коп. інфляційних збитків, 16 512 грн. 00 коп. неотриманого прибутку (упущеної вигоди), 4 800 грн. 00 коп. компенсації моральної шкоди.

19.03.2015 рішенням господарського суду Сумської області у справі № 920/171/15 задоволено частково позов ФОП ОСОБА_1 та стягнуто з ТОВ «Тростянецький Агропромбуд» 39 216 грн. 00 грн. попередньої оплати, 293 грн. 31 коп. 3% річних за період з 12.12.2014 по 12.03.2015, 4635 грн. 81 коп. інфляційних збитків за період з 12.12.2014 по 01.03.2015, 1827 грн. 00 коп. судового збору.

Вищезазначене судове рішення набрало законної сили та 22.06.2015 на його виконання судом був виданий відповідний наказ.

На виконання вказаного судового наказу відповідачем було сплачено 18 000 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення № 613 від 31.07.2015, 18 000 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення № 621 від 06.08.2015, 3 216 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення № 648 від 01.09.2015, 6 756 грн. 12 коп. згідно платіжного доручення № 678 від 21.09.2015.

Таким чином, враховуючи, що остаточна сплата заборгованості відповідачем відбулась 21.09.2015, позивач, вважаючи, що за час існування невиконаного зобов'язання відповідача по справі грошова одиниця України значно знецінилась, а відповідач безпідставно користувався чужими грошовими коштами, був змушений звернутись до суду за захистом порушених прав внаслідок невиконання відповідачем простроченого грошового зобов'язання та його знецінення після прийняття відповідного рішення суду.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вичинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього ж Кодексу передбачає, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Згідно із вказаною правовою нормою, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобовязання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Тобто, чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при касаційному перегляді судового рішення щодо стягнення інфляційних нарахувань та річних (постанова Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183).

Відповідно до пп. 7.1 п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 за відсутності інших підстав припинення зобовязання, передбачених договором або законом, зобовязання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобовязальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобовязання.

Вищий господарський суд України у своєму у інформаційному листі №01-8/685 від 20.11.2008 вказав, що діюче законодавство не виключає можливості звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням збільшилась в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проаналізувавши положення діючого законодавства, суд робить висновок, що на суму заборгованості, стягнутої за судовим рішенням, можуть бути нараховані 3% річних та інфляційні нарахування у розмірах, визначених законодавством.

Крім зазначеного, як зазначив пленум Вищого господарського суду України в п.1.12 постанови № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Таким чином, враховуючи роз'яснення пленуму ВГСУ та перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, здійснений позивачем, господарський суд вважає його правильним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем 3% річних у сумі 467 грн. 48 коп. та 11 607 грн. 94 коп. інфляційних збитків суд до уваги не приймає, оскільки відповідач помилково вважає, що вказані суми нараховані йому до сплати за невиконання негрошового зобовязання щодо недопоставки товару за договором купівлі-продажу № 11-27 від 27.11.2012, однак суд зауважує, що вказані суми нараховані відповідачеві згідно ст. 693 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, що встановлено рішенням господарського суду Сумської області від 19.03.2015 у справі № 920/171/15.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України суд відшкодовує позивачу за рахунок відповідача витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тростянецький Агропромбуд» (42600, Сумська область, м. Тростянець, вис. Веселе, 15; код ЄДРПОУ 03586360) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40020, м. Суми, вул. Курська, 41/60; ІПН НОМЕР_1) 11 607 грн. 94 коп. інфляційних збитків, 3% річних в сумі 467 грн. 48 коп., 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.02.2016.

Суддя Ю.А.Джепа