Рішення № 64586424, 07.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №320/4039/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Колодіна Л.В.

Провадження №22-ц/778/464/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на повторне заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, Орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у володінні та користуванні нерухомим майном шляхом вселення, зобовязання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що відповідно до договору дарування від 12 лютого 2015 року позивачка набула право власності на 1/2 частину квартири № 3, яка знаходиться за адресою: вул. Шмідта, 47, м. Мелітополь Запорізької області. Вказана квартира має загальну площу 61,2 кв. м та житлову - 31,6 кв. м.. Власником іншої 1/2 частини вищевказаної квартири є відповідач ОСОБА_3.

Після отримання в дар частини квартири позивачка вирішила вселитися для постійного проживання в ній, оскільки іншого житла вона не має. В даний час позивачка проживає тимчасово по вул. Комунарів, 50 в м. Мелітополі, де була тимчасово зареєстрована, однак строк реєстрації минув ще 12.01.2014 року, що підтверджується відповідним штемпелем в паспорті.

Відповідач не впустив позивачку до квартири, незважаючи на те, що дане житлове приміщення розташоване у приватному секторі та має два окремі виходи, а оскільки ключі від вхідних дверей від обох виходів є тільки у нього, тому вона не має жодної технічної можливості увійти до належного їй приміщення та використовувати його за призначенням.

Вказувала, що 16.02.2015 між позивачкою та інженером технічної інвентаризації ОСОБА_5 був укладений договір про надання послуг технічної інвентаризації нерухомого майна. 20.02.2015 року був здійснений виїзд, в результаті якого ОСОБА_3 відмовив у наданні доступу, про що свідчить Акт про не допуск до обєкту нерухомості для проведення технічної інвентаризації обєкту нерухомості квартири №3 по вул. Шмідта в м. Мелітополі Запорізької області.

Уточнивши позовні вимоги, просила суд: зобовязати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у володінні та користуванні 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1; усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні та розпорядженні 1/2 частиною квартири АДРЕСА_2, шляхом вселення ОСОБА_4 у вказану квартиру; зобовязати ОСОБА_3 надати доступ інженеру технічної інвентаризації ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_3 для проведення технічної інвентаризації нерухомого майна та виготовлення технічного паспорту, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп..

Повторним заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 вересня 2016 року позов задоволено.

Зобовязано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у володінні та користуванні 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1.

Усунуто перешкоди ОСОБА_4 у користуванні та розпорядженні 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_4 у вказану квартиру.

Зобовязано ОСОБА_3 надати доступ інженеру технічної інвентаризації ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_4 для проведення технічної інвентаризації нерухомого майна та виготовлення технічного паспорту.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 1000 грн..

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп..

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам, що мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується розписками про отримання судової повістки та довідкою про доставку SMS, відповідно до Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01.06.2013 року №73 (а.с.217-220, 228-229, 238).

Від виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області надійшла заява, в якій просять суд розглядати апеляційну скаргу ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 вересня 2016 року у відсутності представника органу опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області на підставі наявних у справі документів, враховуючи інтереси малолітніх дітей (а.с.230).

ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5 В, ОСОБА_6, ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 не зявилися до апеляційного суду, причини неявки в судове засідання не повідомили, будь яких письмових клопотань від них не надходило.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 приймають участь в судовому засіданні через своїх представників.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_4 та представника ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 12 лютого 2015 року ОСОБА_4 набула право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5, що підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо нерухомого майна №43959722 від 16.09.2015 року (а.с.7-9, 76).

Відповідно до довідки КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» №2472 від 25.09.2015 року, станом на 01.01.2013 року право власності на квартиру АДРЕСА_6 зареєстровано (в спільній сумісній власності 3-х співвласників) за фізичними особами ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ДКП «Мелітопольжитлосервіс» від 12.10.1993 року (а.с.52, 81).

Згідно копій свідоцтв про смерть серії І-ЖС №079271 та серії І-ЖС №295179, ОСОБА_9 померла 10.07.2007 року, а ОСОБА_10 помер 01.02.2014 року відповідно (а.с.53-54).

На час вирішення даного спору, позивачка ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_6.

16 лютого 2015 року ОСОБА_4 уклала договір із інженером технічної інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_5 про надання послуг технічної інвентаризації нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.10).

На виконання вказаного договору 20 лютого 2015 року ОСОБА_5 було здійснено вихід, в результаті якого відповідач ОСОБА_3 відмовив у наданні доступу до вказаного обєкту нерухомості, про що було складено Акт про не допуск до обєкту нерухомості для проведення технічної інвентаризації майна (а.с.11).

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою, співвласники можуть домовитися про порядок користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, керуючись положеннями ст.ст. 316, 317, 319, 321, 391, 386 ЦК України, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач як співвласник спірної квартири має право володіти і користуватися належною їй 1/2 часткою спірної квартири, а відповідач, згідно вимог ст.321 ЦК України, не може позбавляти чи обмежувати її цього права.

При цьому районний суд навів у рішенні відповідні доводи з посиланням на надані по справі докази та положення закону.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Обовязок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Предмет доказування це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Доведенню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, по якій виник спір.

Зміст обовязку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання субєктом доказування і неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ані в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи відповідачем ОСОБА_3 не надано переконливих доказів та не доведено факту, що він не чинить перешкоди в користуванні власністю позивачці.

Доводи апеляційної скарги про те, що у спірній квартирі не виділені належні кожному із співвласників частки в натурі, а тому вселення позивачки є неможливим, оскільки в квартирі проживає інша сімя, не спростовують висновків суду щодо наявності перешкод ОСОБА_4 у здійсненні неюправа користування своїм майном, тому вона як співвласник майна має право вимагати усунення перешкод шляхом вселення

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо зобовязання ОСОБА_3 надати доступ інженеру технічної інвентаризації ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_4 для проведення технічної інвентаризації нерухомого майна та виготовлення технічного паспорту, позивачка зазначала, що вирішення спору в цій частині їх необхідно для звернення до суду в майбутньому із позовом про поділ нерухомого майна в натурі, тобто як способу забезпечення належними матеріалами експерта при проведенні будівельно-технічної експертизи.

Суд першої інстанції задовольняючи позов в цій частині дійшов висновку про наявність чинення перешкод відповідачем для здійснення вищеназваних дій.

Проте, судова колегія вважає, що позовні вимоги щодо зобовязання ОСОБА_3 надати доступ інженеру технічної інвентаризації ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_4 для проведення технічної інвентаризації нерухомого майна та виготовлення технічного паспорту є передчасними та виходять за межі предмету даного спору щодо вселення в житлове приміщення, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн. з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Із матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів спричинення позивачці моральної шкоди, відповідно до вимог ст.. 60 ЦПК України, позивачка не надала.

Колегія суддів, з урахуванням вимог ст.ст.10,60,212,213 ЦПК України, положень ст.ст.23,1167 ЦК Українита розяснень, які викладені вПостанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», приходить до висновку, що підстави для стягнення моральної шкоди відсутні, тому у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

Виходячи з вимог змагальності сторін, обовязків доказування і подання доказів, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині зобовязання ОСОБА_3 надати доступ інженеру технічної інвентаризації ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_4 для проведення технічної інвентаризації нерухомого майна, виготовлення технічного паспорту та стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у названій частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Повторне заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 вересня 2016 року у цій справі в частині зобовязання ОСОБА_3 надати доступ інженеру технічної інвентаризації ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_4 для проведення технічної інвентаризації нерухомого майна та виготовлення технічного паспорту та стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:

« У задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 в цій частині відмовити».

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_11