Рішення № 64585993, 02.02.2017, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 02.02.2017

Справа № 320/7626/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Пономаренко Л.Е.,

при секретарі Воробйовій В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи приватний нотаріус ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_3 міська державна нотаріальна контора про визнання права власності, визнання недійсним заповіту та скасування свідоцтва на право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 18.06.2000 №2304; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину реєстровий №3-28 після померлого ОСОБА_5, яке видане на імя ОСОБА_5 ОСОБА_3 державною нотаріальною конторою, визначивши йому частку в розмірі ? частини житлового будинку, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, провулок Київський, б.8 після померлого ОСОБА_5; визнати ОСОБА_1 таким, що прийняв спадщину після померлого 27.06.2000 ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, провулок Київський, б.8 після померлого ОСОБА_5.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.06.2000 помер його батько ОСОБА_5. Після його смерті зясувалось, що за життя батько заповів належне йому майно на імя другого сина ОСОБА_2. Позивач вважає, що на момент складення заповіту батько знаходився в такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, тому заповіт повинен бути визнаний недійсним. Як спадкоємець за законом після смерті батька він фактично вступив в володіння спадковим майном, але не оформив своїх спадкових прав. Вважає, що спадкоємцями за законом є він та його брат відповідач по справі і спадкове майно повинно бути розподілене між ними в рівних частках. Про порушення свого права він дізнався в 2010 році, в 2011 році вже звертався до Мелітопольського міськрайонного суду за захистом своїх прав, однак ухвалою суду йог заява була залишена без розгляду, а домовленості з братом, яких вони досягли згідно розписки, виконати не представилось можливим.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що в 2008 році йому необхідно було поміняти паспорт, він попросив у брата домову книгу і побачив, що вона оформлена на ОСОБА_2. Здивувавшись, він пішов до нотаріуса і дізнався, що будинок успадкований братом на підставі заповіту, складеного батьком. З батьком посварився ще в 1998 році, коли померла мати, однак протягом міського часу бачив батька на подвірї, просто не спілкувався з ним. Останній раз бачив його за 1 місяць до смерті. Сумнівається, що батько міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

В судовому засіданні відповідач проти позову заперечив та пояснив, що батько дійсно мав фізичні вади через перенесений інсульт, а саме тремор в руках, через що не міг поставити підпис на заповіті, і в присутності нотаріуса заповіт був підписаний ОСОБА_6 Однак, незважаючи на фізичний стан, розумово батько до останнього дня був при свідомості, впізнавав близьких та знайомих, ніяких медичних препаратів, в тому числі наркотичних, не приймав. Наполягав, що підписання заповіту на його імя було виключно волевиявленням батька, так як вони мешкали разом, саме він зі своєю родиною доглядав батька. Одночасно представником відповідача було заявлено клопотання про застосування судом наслідків пропуску строків позовної давності.

Треті особи, будучі належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявились, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши думку учасників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справ та результати проведеної посмертної судово-психіатричної експертизи, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами ОСОБА_5.

18.06.2000 ОСОБА_5 було складено заповіт про те, що він заповідає все належне йому майно ОСОБА_2. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4Г, реєстр №2304. Як зазначено в заповіті, у звязку з тим, що ОСОБА_5 особисто не може розписатись через хворобу, у його присутності заповіт підписано ОСОБА_6

27.06.2000 ОСОБА_5 помер.

14.01.2005 ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_5. Спадкове майно складається з ? частини житлового будинку №8 по провулку Київський в м. Мелітополі.

Згідно спадкової справи, копія якої міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини за законом не звертався.

Так, позивач зазначає, що є незрозумілим, чому заповіт підписано не особисто ОСОБА_5, а іншою особою. Наполягає, що це викликає в нього сумніви у дійсному волевиявленні батька.

Можливість підписання заповіту іншою особою було передбачено ст.. 543 ЦК (1963р), пунктами 13, 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що діяла на момент складання заповіту. В оскаржуваному заповіті зроблена примітка, що заповіт підписано іншою осою через хворобу ОСОБА_5 і за його проханням.

Допитані по справі свідки, а також самі сторони не заперечували, що після перенесеного інсульту ОСОБА_5 мав обмеження в рухах, у звязку з чим не міг самостійно писати або ставити підпис.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_5 був її дядьком. Тривалий час перед його смертю вона майже кожного дня відвідувала його. Знала, що дядя давно посварився з сином ОСОБА_8 і після цього з ним не спілкувався. Раніше дядя переніс інсульт і після цього був обмежений в рухах. Приблизно за 15 днів до дядіної смерті вона повезла його до лікарні, де йому зробили рентген і було встановлено діагноз рак стравоходу. Дяді було важко глитати їжу і він останні дні погано їв, слабшав, однак це не відобразилося на його психічному стані, він продовжував всіх впізнавати. Так як дяді було відомо про свій діагноз, він звернувся до племінниці з проханням привезти до нього нотаріуса. 18 червня 2000 року вона привезла приватного нотаріуса ОСОБА_4 додому до дяді, нотаріус попросила всіх вийти, залишитись лише дядю та ОСОБА_6, який підпише заповіт в присутності дяді. ОСОБА_6 був сусідом, оформлював у цього нотаріуса довіреність і погодився взяти участь у підписанні заповіту.

За запитами суду отримані відповіді з медичних закладів, згідно яких ОСОБА_5 не знаходився на диспансерному обліку у ОСОБА_3 наркологічному диспансері (психіатричне відділення), ОСОБА_5 був оглянутий лікарем на дому 27.06.2000, йому було встановлено діагноз «карцинома стравоходу», від якого хворий помер того ж дня, в ОСОБА_3 онкологічному диспансері лікування не отримував, інша медична документація відсутня через закінчення термінів її зберігання.

За клопотанням позивача по справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: чи міг ОСОБА_5 в момент складення 18.06.2000 заповіту, посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за №2304 приватним нотаріусом ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4 правильно сприймати значення своїх дій та чи міг керувати ними; чи знаходився ОСОБА_5 в момент складення заповіту 18.06.2000 під впливом наркотичних та психотропних речовин.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №496 через суперечливість показань учасників справи та відсутність медичної документації, відповісти на поставлені питання неможливо.

Таким чином, будь-яких доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними в момент підписання заповіту, судом не отримано.

На погляд суду, навпаки, дії ОСОБА_5 з моменту, коли він дізнався про наявність у нього смертельного захворювання є послідовними та логічними. В родинах українців непоодинокі випадки, коли батьки залишають будинок тому з дітей, хто їх доглядає. В даному випадку встановлено, що хоча батько та сини мешкали на території одного подвіря, однак ОСОБА_1 з батьком багато років не спілкувався, не допомагав та не доглядав його, а ОСОБА_2 мешкав з батьком однією родиною, доглядав його. Тому суд допускає, що батько вирішив залишити належне йому майно тому з синів, з ким він підтримував стосунки і це рішення не було результатом впливу на нього захворювання або ліків. Будь-яких обєктивних даних, які б свідчили про протилежне, окрім суперечливих слів самого позивача, суду не надано.

Згідно ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності необхідно зазначити, що згідно роз'яснень абз. 3 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 р. № 11 з наступними змінами, з підстав пропуску строку для звернення до суду суд відмовляє, коли позов є доведеним.

Враховуючі, що позовні вимоги є недоведеними, суд вважає безпідставним застосування строків позовної давності.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3, 8, 10, 60, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи приватний нотаріус ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_3 міська державна нотаріальна контора про визнання права власності, визнання недійсним заповіту та скасування свідоцтва на право на спадщину відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: Л.Е.Пономаренко