Рішення № 64585259, 07.02.2017, Іршавський районний суд Закарпатської області

Справа № 301/2702/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" лютого 2017 р. Іршавський районний суд

Закарпатської області

в складі:

головуючого - судді Золотар М.М.

при секретарі - Фанта А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Іршава справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, де третя особи без самостійних вимог Іршавська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про визнання недійсним заповіту та заяви про скасування заповіту, -

В С Т А Н О В И В:

30 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся в Іршавський районний суд з позовом до ОСОБА_2, де третя особи без самостійних вимог Іршавська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про визнання недійсним заповіту та заяви про скасування заповіту.

Посилається на те, що 07 січня 2015 року померла його бабця ОСОБА_4, після смерті якої відкрилась спадщина на житловий будинок з надвірними спорудами під № 163 у с. Хмільник Іршавського району Закарпатської області.

02 лютого 1990 року померла його мама ОСОБА_5 (ОСОБА_4, ОСОБА_1) ОСОБА_6.

У зв'язку з її смертю позивач та ОСОБА_2 спадкують за правом представлення.

26 лютого 2016 року він з метою прийняття спадщини після смерті бабці звернувся до Іршавської державної Нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де 29.12.2016 року отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки спадкодавець ОСОБА_4 22 травня 2002 року залишила заповіт на все належне їй на день смерті майно на ім'я ОСОБА_2 ОСОБА_2, який посвідчено 22.05.2002 року секретарем Кам'янської сільської ради реєстром №44 .

Ознайомившись з матеріалами спадкової справи дізнався, що 21 січня 2009 року бабця ОСОБА_4 у Кам'янській сільсьій раді склала на його користь заповіт, посвідчений 21.01.2009 року секретарем Кам'янської сільської ради ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі під № 02, яким на випадок своєї смерті заповіла все майно, яке на день смерті належатиме їй та на яке вона матиме право.

11.02.2009 року вказаний заповіт внесено до Спадкового реєстру з 46371546 та в Спадковому реєстрі зазначено дату та місце народження заповідача ОСОБА_4, дату та час реєстрації Спадковому реєстрі, що відповідало ОСОБА_8 про спадковий реєстр зат.наказом Міністерства юстиції України №51/5 від 17.10.2000 року та зареєстрованого в Мінюсті 17.10.2010 року за № 714/ 4935 «Про спадковий реєстр» (надалі Наказ).

В матеріалах спадкової справи є заява від імені ОСОБА_4 від 06.07.2009року, адресована сільському голові ОСОБА_5, в якій вона просить скасувати заповіт, посвідчений нею 21.01.2009 р. за № 02.

Заповіт від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, який посвідчено 22.05.2002 року секретарем Кам'янської сільської ради за реєстром № 44 та заява від імені ОСОБА_4 від 06.07.2009 року про скасування заповіту, складеного нею на користь позивача по формі і змісту не відповідають чинному законодавству.

Так, у заяві про скасування заповіту не зазначено дати та місце народження ОСОБА_4, її ідентифікаційний №, час складення заяви, ким вона написана, чи прочитана їй вголос.

Спірний заповіт та заява про скасування складеного на користь заповіту не написана бабцею власноручно. Спірний заповіт надруковано на технічній друкарській машинці, а заява написана молодою особою. У 2009 році бабці виповнився 81 рік, в неї була тряска рук, вона не могла нормально тримати в руках вилку, рівно писати. Дана заява написана рівним акуратним шрифтом: підтвердженням того, що ОСОБА_4 її не писала.

Ні у спірному заповіті, ні у заяві не зазначено, що вони написані замість неї іншою особою з її слів і ці документи прочитано вголос.

Недодержання в момент вчинення правочину сторонами встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК є підстав недійсності правочину.

У заповіті на користь ОСОБА_2 та у заяві про скасування заповіту на його користь зазначено, що секретар виконавчого комітету Кам'янської сільської ради установила особу, яка підписала спірний заповіт та заяву про скасування заповіту на його користь.

Отже, посадова особа , яка посвідчувала заповіт на користь ОСОБА_2 та заяву ОСОБА_4 про скасування заповіту, повинна була посвідчити особу ОСОБА_4 та встановити дієздатність за паспортом чи іншим документом, який би посвідчує особу ОСОБА_4. Оскільки у спірному заповіті та у заяві про скасування заповіту не зазначено час та місце складання цих документів, дату народження заповідачки, а також зазначено дату та місце її народження у Спадковому реєстрі і внесенні цих документів до Спадкового реєстру, то є підстави вважати що при складанні цих документів та посвідченні секретарем виконкому підпису ОСОБА_4 на них, у секретаря виконкому не було паспорта ОСОБА_4. Якби такий документ був, на спірному заповіті на користь ОСОБА_2 та у заяві про скасуванні заповіту на мою користь було б зазначено дату народження заявниці ОСОБА_4.

У разі відсутності паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу заявниці секретар сільської ради зобов'язана була відкласти вчинення нотаріальної дії (ч. 1 ст. 42, ст. 46 ЗУ «Про нотаріат»).

п. 5 Наказу «Про спадковий реєстр» передбачено, що всі заповіти , складені та посвідчені , змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі у порядку, передбаченому ОСОБА_8 про єдиний реєстр, п.2.2.1 ОСОБА_8 про спадковий реєстр передбачено, що реєстратором до спадкового реєстру вносяться відомості про заповідача: прізвище, ім'я, по батькові; ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків; дата та місце народження.

Ці вимоги закону не дотримано при внесенні у спадковий реєстр заповіту на користь ОСОБА_2 та заяви про скасування заповіту. Спадковий реєстр в Україні існує з 01.12.2000 року. Спірний заповіт на користь ОСОБА_2 було складено 22.05.2002 року, але чомусь внесено до спадкового реєстру тільки 09.10.2007 року. Заяву про скасування заповіту було складено 06.07.2009 року, а внесено в реєстр тільки 13.11.2009 року. Заповіт на користь ОСОБА_2М від 22.05.2002 року внесено в реєстр після написання заяви про скасування заповіту. Несвоєчасне внесення до спадкового реєстру заповіту на користь ОСОБА_2 та заяви про скасування заповіту є підставою для визнання їх недійсними та є підставою вважати, що заповіт на користь ОСОБА_2 та заява про скасування заповіту не відповідали внутрішній волі заповідача. Незаконні заповіт на користь ОСОБА_2 та заява про скасування заповіту порушують право позивача на отримання у власність спадкового майна та не відповідають волі спадкодавця ОСОБА_4.

Просив суд постановити рішення, яким визнати недійсними та скасувати заповіт від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, який посвідчено 22.05.2002 року секретарем Кам'янської сільської ради за реєстром № 44 та скасувати його реєстрацію у спадковому реєстрі; заяву від імені ОСОБА_4 від 06.07.2009 року адресовану сільському голові ОСОБА_5 про скасування заповіту, складеного нею та посвідченого 21.01.2009 р. за №02 та скасувати її реєстрацію у спадковому реєстрі.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не зявився, а подав заяву про розгляд справи в його відсутності ( а. с. 20).

Представник позивача ОСОБА_9 в судове засідання не зявилася повторно, а подала заяви (а.с. 34, 57) про відкладення розгляду справи, тому суд у відповідності до ч. 2 ст. 169 ЦПК України розглянув справу у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином ( а. с. 39), тому суд у відповідності до ст. 169 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі поданого заперечення, де він вказав, що позов мотивований тим, що 07 січня 2015 року померла бабка позивача ОСОБА_4. Після її смерті відкрилася спадщина на належний їй житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Іршавський район, село Хмільник, 163. Згідно з заповітом від 21 січня 2009 року, посвідченим секретарем Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області ОСОБА_7 і зареєстрованим у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 02, ОСОБА_4 усе своє майно заповіла своєму внукові позивачу. Втім, 06 липня 2009 року остання подала до Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області заяву про скасування вищевказаного заповіту. Однак про це позивач дізнався лише 29 грудня 2016 року, коли звернувся до Іршавської державної нотаріальної контори Закарпатської області для оформлення своїх спадкових прав. Тоді ж позивач дізнався про те, що його бабкою було складено ще один заповіт - від 22 травня 2002 року, посвідченим секретарем Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області ОСОБА_7 і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 44, згідно якого остання усе своє майно заповіла своєму другому внуку відповідачу. Позивач стверджує, що оспорювані заява та заповіт були складені з численними порушеннями, а тому просить їх визнати недійсними.

Вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перш за все слід зазначити, що оспорюваний заповіт був посвідчений до введення в дію Цивільного кодексу України, а тому на спірні правовідносини поширюються положення Цивільного кодексу Української РСР. У зв'язку з цим посилання на нікчемність оспорюваного заповіту є безпідставними, оскільки поняття «нікчемність правочину» визначена лише ЦК України з 01 січня 2004 року. З цих же підстав є невірними посилання позивача на норми статей 1247, 1248, 1254 ЦК України - такі до спірних правовідносин не застосовуються.

Відповідно до підпункту 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції від 23 жовтня 2013 року) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).

Статтею 37 Закону України «Про нотаріат» (в редакції від 20 лютого 2002 року, яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту) передбачено, що в населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти; посвідчують доручення; засвідчують вірність копій документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 затверджено Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України.

Пунктом 33 названої вище Інструкції передбачено, що посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 ЦК УРСР і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету.

Відповідно до частини першої статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

При цьому, стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами й організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними.

Вимоги до заповіту та порядку його укладання встановлені статтею 541 ЦК УРСР. Зокрема, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

За таких обставин можна дійти висновку, що відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним. В даному випадку відповідно до статті 43 Закону України «Про нотаріат» (в редакції від 20 лютого 2002 року), пункту 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (в редакції від 10 червня 1999 року), визначальним для посадової особи, яка вчиняла нотаріальні дії, було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

З приводу доводів позивача про те, що оспорюваний заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі лише 09 жовтня 2007 року, що на думку останнього, вказує на його недійсність та свідчить про те, що викладене в оспорюваному заповіті не відповідало внутрішній волі заповідача, слід зазначити наступне.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України (в редакції від 10 червня 1999 року), яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту, не передбачала реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі.

Відповідно до пункту 5 наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5 «Про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ» всі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину з 01 грудня 2000 року підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому ОСОБА_8 про Єдиний реєстр.

Вищевказаним наказом затверджено ОСОБА_8 про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ (далі - ОСОБА_8).

Пунктом 2.1. ОСОБА_8 (в редакції від 27 квітня 2001 року, яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту) передбачено, що заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ (далі - Єдиний реєстр).

Згідно з підпунктами 2.2.1. та 2.2.2. пункту 2.2. ОСОБА_8 (в редакції від 27 квітня 2001 року, яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту) реєстрація заповітів здійснюється шляхом унесення реєстраційного запису до Єдиного реєстру. Реєстратор здійснює реєстрацію протягом 5 робочих днів з часу посвідчення ним заповіту або не пізніше наступного робочого дня з часу отримання від інших нотаріусів або заповідачів (у випадку, передбаченому пунктом 2.2.4 цього ОСОБА_8) заяви про реєстрацію заповіту в Єдиному реєстрі.

Реєстратором Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ є державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні угоди з адміністратором Єдиного реєстру і мають доступ до Єдиного реєстру через комп'ютерну мережу Міністерства юстиції України (п. 1.4. ОСОБА_8 (в редакції від 27 квітня 2001 року, яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту).

Отже, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів не є реєстраторами Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ і не реєструють заповіти в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ; заповіти, посвідчені не нотаріусом, реєструються у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ не пізніше наступного робочого дня з часу їх отримання реєстратором. При цьому, ОСОБА_8 не визначено, протягом якого строку мають бути подані заповіти, посвідчені не нотаріусом, реєстратору для реєстрації таких у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ.

ОСОБА_8 (в редакції від 27 квітня 2001 року, яке діяла на момент складання оспорюваного заповіту) не визначено строк, протягом якого посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів мають подавати посвідчені ними заповіти реєстратору для реєстрації таких у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ. ОСОБА_8 не вимагає взагалі подання посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів посвідчених ними заповітів реєстратору для реєстрації таких у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ.

Відтак, той факт, що оспорюваний заповіт було зареєстровано в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ лише 09 жовтня 2007 року, не може слугувати підставою для визнання його недійсним.

Пропуск строку для внесення заповіту до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ не може бути підставою недійсності (нікчемності) заповіту.

Що стосується доводів позовної заяви про невідповідність оспорюваного заповіту вимогам законодавства, оскільки в такому нібито не зазначено час його складання, дата та місце народження заповідача, його ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи, то з даного приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 541 ЦК УРСР (яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту) заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Аналогічні за змістом приписи містяться у пункті 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту).

Таким чином, чинне на час складання оспорюваного заповіту законодавство не вимагало зазначення у заповіті ані дати та місця народження заповідача, ані його ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи.

Відносно доводів про нібито не зазначення в оспорюваному заповіті часу його складання, то з даного приводу слід зазначити, що в оспорюваному заповіті зазначено, що такий складено 22 травня 2002 року.

При цьому, аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що положення статті 541 ЦК УРСР та пункту 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, вимагають зазначення у заповіті часу його складання, тобто дати складання заповіту (день, місяць, рік), а не годину його складання. Адже якщо трактувати буквально вищевказані норми, то виходить, що в заповіті має бути зазначено лише час його складання, а дата його складання не має зазначатися, що нелогічно.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ч. 1 ст. 1233 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

При розгляді спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, недійсним (встановлення нікчемності) факти його укладення, повного або часткового виконання однією зі сторін може підтверджуватися тільки письмовими доказами, якщо інше не передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 липня 2009 року ОСОБА_4 подала до Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області заяву про скасування раніше складеного нею на користь позивача заповіту. Зазначена заява про скасування заповіту відповідає всім вимогам, передбаченим законом, підписана ОСОБА_4 особисто, скріплена печаткою та посвідчена належним чином посадовою особою Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області, яка мала всі необхідні повноваження на вчинення нотаріальних дій.

Наостанок необхідно зазначити, що заяви про скасування заповіту не можуть визнаватися недійсними.

Законодавство не встановлює спеціальних строків давності за позовами про визнання заповіту недійсним, тому до них слід застосовувати загальний трирічний строк позовної давності відповідно до частини першої статті 261 ЦК України.

Початок перебігу строку позовної давності за вимогами про визнання заповіту недійсним починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення прав та про підстави для визнання заповіту недійсним, але не раніше відкриття спадщини.

Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Треті особи без самостійних вимог представник Іршавської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 у судове засідання не зявилися. Про час і місце розгляду справи повідомлялися належним вином ( а. с. 25, 27, 40, 44), тому суд у відповідності до ст.. 169 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що 07 січня 2015 року померла бабка позивача ОСОБА_4. Після її смерті відкрилася спадщина на належний їй житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Іршавський район, село Хмільник, 163. Згідно з заповітом від 21 січня 2009 року, посвідченим секретарем Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області ОСОБА_7 і зареєстрованим у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 02, ОСОБА_4 усе своє майно заповіла своєму внукові позивачу.

Втім, 06 липня 2009 року остання подала до Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області заяву про скасування вищевказаного заповіту. Однак про це позивач дізнався лише 29 грудня 2016 року, коли звернувся до Іршавської державної нотаріальної контори Закарпатської області для оформлення своїх спадкових прав. Тоді ж позивач дізнався про те, що 22 травня 2002 року покійною було складено ще один заповіт, посвідченим секретарем Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області ОСОБА_7 і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 44, згідно якого остання усе своє майно заповіла своєму другому внуку відповідачу.

Спірний заповіт був посвідчений до введення в дію Цивільного кодексу України, а тому на правовідносини поширюються положення Цивільного кодексу Української РСР, тому посилання позивача на норми ЦК України від 01 січня 2004 року як підставу для скасування заповіту не заслуговують на увагу.

Посилання позивача на відсутність у заповідача паспорта громадянина України при складенні заповіту та невчасного внесення до реєстру не може бути підставами для визнання заповіту недійсним.

06 липня 2009 року ОСОБА_4 подала до Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області заяву про скасування раніше складеного нею на користь позивача заповіту, яка підписана нею особисто, скріплена печаткою та посвідчена належним чином посадовою особою Камянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області, яка мала всі необхідні повноваження на вчинення нотаріальних дій.

Окрім того, заяви про скасування заповіту не можуть визнаватися недійсними.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовну вимоги не доведені, є безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212, 214 ЦПК України, ст. ст. 541 та 543 ЦК УРСР, статті 1254 ЦК України, ст. 37 Закону України «Про нотаріат» (в редакції від 20 лютого 2002 року), п. 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, суд,-

Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, де третя особи без самостійних вимог Іршавська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про визнання недійсним заповіту та заяви про скасування заповіту відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: М. М. Золотар