Ухвала суду № 64577270, 02.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 375/376/16-ц Головуючий у І інстанції Литвин О. В.Провадження № 22-ц/780/353/17 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 23 02.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

02 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Голуб С.А.,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Київобленерго» в особі Рокитнянського районного підрозділу до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство «Київобленерго» в особі Рокитнянського відокремленого підрозділу (далі - ПАТ «Київобленерго») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що позивач постачає електричну енергію до житлового будинку по АДРЕСА_1. Договір про користування електричною енергією був укладений 16 листопада 1999 року між позивачем та попереднім власником будинку ОСОБА_6, яка померла у 2007 року. На даний час співвласниками вказаного вище будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 Позивач зазначав, що 30 серпня 2016 року відповідачі з метою проведення розрахунку за спожиту електричну енергію надали показники лічильника (11493 кВт), на підставі яких ПАТ «Київобленерго» 31 серпня 2015 року склало рахунок за електричну енергію № 8219099408 за серпень 2015 року із сумою доплати 8 974 грн. 91 коп. Посилаючись на те, що станом на 30 березня 2016 року заборгованість відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за спожиту електричну енергію становить 8 908 грн. 78 коп., ПАТ «Київобленерго» просило стягнути вказану суму солідарно з відповідачів на свою користь.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 09 серпня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.76).

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року позов ПАТ «Київобленерго» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Київобленерго» 8 908 грн. 78 коп. в рахунок відшкодування заборгованості за спожиту електричну енергію.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «Київобленерго» задовольнити частково та стягнути солідарно заборгованості за спожиту електричну енергію з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а в задоволенні позову ПАТ «Київобленерго» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ «Київобленерго»надає послуги з постачання електричної енергії до будинку, який належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, а останні не виконують обов'язків по сплаті за спожиту електричну енергію, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Між сторонами виникли спірні правовідносини у сфері постачання фізичним особам електричної енергії та її використання на побутові потреби, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, Закону України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику» та «Правилами користування електричною енергією для населення», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (далі - Правила).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До зазначеного договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ПАТ «Київобленерго» постачає електричну енергію до житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору про користування електричною енергією № 540/19 від 16 листопада 1999 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_6 (а.с.10). На ім`я ОСОБА_6 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (а.с.63).

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що після смерті ОСОБА_6 житловий будинок по АДРЕСА_1 успадкували відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а саме, ОСОБА_3 є власником 3/4 частини будинку, а ОСОБА_2 - 1/4 частини будинку (а.с.21-28, 131). Про вказані обставини вони ПАТ «Київобленерго» не повідомили та договір про користування електричною енергією з позивачем не уклали.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з травня 2013 року по травень 2015 року за усною згодою ОСОБА_3 у вказаному житловому будинку по АДРЕСА_1 тимчасово проживали відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з членами своєї сім`ї, а всього у складі шести осіб. Облік спожитої електричної енергії проводився за допомогою електричного лічильника, заміна якого була проведена 20 серпня 2013 року у присутності члена сім'ї ОСОБА_5 з початковими показами 000181 кВт, про що свідчать дані журналу повірки показів лічильника (а.с.95). За вказаний період відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі сформованих позивачем рахунків частково сплачували за спожиту електричну енергію, а всього на суму 217 грн. 29 коп.

29 травня 2015 року ПАТ «Київобленерго» надіслало на ім`я ОСОБА_6 за місцем розташування житлового будинку по АДРЕСА_1 письмове попередження про відключення будинку від електропостачання у разі не сплати заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 145 грн. 83 коп.

По справі встановлено, що 12 серпня 2016 року представниками ПАТ «Київобленерго» за участю ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 було складено акт про передачу останній на відповідальне збереження приладу обліку та пломб встановлених на ньому, згідно з яким лічильник № 6368900 має показники 11493 кВт (а.с.96).

Також представниками ПАТ «Київобленерго» було встановлено, що прилад обліку (лічильник) технічно справний та придатний для використання за призначенням, про що ними складено акт технічної перевірки приладу обліку електричної енергії від 12 серпня 2016 року (а.с.96а).

Згідно з даними довідки ПАТ «Київобленерго» від 09 серпня 2016 року та особової картки споживача (особовий рахунок НОМЕР_1), за період з 20 серпня 2013 року по червень 2015 року заборгованість по особовому рахунку НОМЕР_1 за спожиту електричну енергію становить 8 908 грн. 78 коп. (а.с.90-92).

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.

Відповідно до вимог ст.ст.322, 366 ЦК України, співвласник зобов'язаний брати участь у витратах, які забезпечують збереження майна у належному стані та які пов'язані із можливістю використання майна за призначенням.

Відповідно до пункту 3 Правил споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між побутовим споживачем і електропостачальником , який вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не заявила про розірвання договору або про внесення до нього змін.

Статтями 25, 26 Закону України «Про електроенергетику» та пунктами 41, 43 Правил визначені права й обов'язки споживачів електричної енергії. Зокрема, правом споживача є вчасне отримання на підставі договору з енергопостачальником електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами, а обов'язком - оплачувати спожиту електричну енергію та здійснювати інші платежі у строки, встановлені умовами договору або законом.

Враховуючи встановлені обставини, які свідчать про те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 успадкували житловий будинок після смерті ОСОБА_6, з якою позивачем був укладений договір про користування електричною енергією, позивач постачає електричну енергію до вказаного будинку і відповідачі не відмовилися від його послуг з електропостачання, однак не виконують обов'язків по сплаті за спожиту електричну енергію, внаслідок чого утворилась заборгованість, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтуваного висновку про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2на користь позивача борг у розмірі 8 908 грн. 78 коп.

Колегія суддів вважає, що відсутність договору про користування електричною енергієюміж позивачем та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного цивільного законодавства України не є підставою для звільнення їх від оплати послуг енергопостачання, оскільки згідно з частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Такою дією є надання позивачем послуг з електропостачання до будинку, який належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2на праві спільної частково власності.

Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що договір про користування електричною енергією, який був укладений позивачем з ОСОБА_6 припинив свою дію у зв'язку зі смертю останньої, а новий договір ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з позивачем не укладали, не заслуговують на увагу з наведених вище підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково не стягнув заборгованість за спожиту електричну енергію із ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які фактично проживали у будинку, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що зобов'язання власників щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію не створює обов'язку для третьої особи, якими у даному випадку є відповідачі у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, котрі не повинні нести відповідальність перед позивачем нарівні із співвласниками будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково стягнув заборгованість за спожиту електроенергію з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у солідарному порядку, оскільки частки відповідачів у праві власності на будинок є різними, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Згідно з п. 14 ч.2 Правил, об'єкт побутового споживача - житловий будинок (частина будинку), квартира або будівля, які розміщені за однією адресою та належать одній фізичній особі або декільком фізичним особам на правах власності або користування.

Відповідно до положень п.п.2,3 ч.9 Правил, у квартирах або інших об'єктах побутового споживача, розташованих за однією адресою, встановлюється один засіб обліку незалежно від кількості господарських будівель. За наявності декількох наймачів (власників) квартири засіб обліку встановлюється для кожного з них.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний житловий будинок був поділений між його співвласниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в натурі та для кожного з них встановлено окремий засіб обліку.

Також ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надали доказів, що вони узгодили між собою розподіл загальних витрат на оплату послуг з електропостачання пропорційно до розміру їх часток.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію із співвласників будинку у солідарному порядку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при стягненні з ОСОБА_7 на користь позивача судового збору судом першої інстанції не враховано, що вона є інвалідом ІІ групи, а тому звільнена від сплати судового збору згідно з п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, виходячи з такого.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, що згідно з положеннями ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За змістом п.6 ч. 3 ст.295, ч. 2 ст. 303 та п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання (ч.2 ст. 208, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 304 ЦПК України).

Згідно роз'яснень, наданих у вказаному пункті постанови Пленуму Верховного Суду України, дослідження нових доказів провадиться, зокрема, якщо суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції та судом було роз'яснено її права та обов'язки (а.с.37).

У матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_7 надавала суду докази того, що вона є інвалідом ІІ групи, а тому обставини звільнення її від сплати судового збору не були предметом судового розгляду та рішення суду з цього приводу не ухвалювалось.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_7 на користь позивача судового збору, судом першої інстанції не порушено норми процесуального права.

При цьому, колегія суддів вважає, що долучені ОСОБА_7 до апеляційної скарги посвідчення та довідка до акта огляду МСЕК, не можуть бути прийняті та досліджені апеляційним судом з наведених вище підстав.

Таким чином рішення суду першої інстанції суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Ураховуючи наведене та положення ст.308 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді