Ухвала суду № 64577127, 26.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/11750/15-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/109/17 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 20 26.01.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Сержанюка А.С., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря Спеней І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, про визнання удаваним правочином договору дарування, визнання покупцем за договором купівлі-продажу, права власності на земельну ділянку, недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивувала наступним:

11 березня 2003 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори був посвідчений договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,1194 га, розташовану в АДРЕСА_1. На підставі зазначеного договору дарування ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 листопада 2004 року серії НОМЕР_1.

Незважаючи на оформлення договору дарування, фактично позивач спірну земельну ділянку у ОСОБА_4 придбала, сплативши останньому власні кошти. Перед підписанням зазначеного договору дарування ОСОБА_4 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 1 200 доларів США, що склало в гривневому еквіваленті 6 401,40 грн. по курсу НБУ на час продажу майна. Оскільки між позивачем та ОСОБА_4 виникла домовленість саме про купівлю-продаж земельної ділянки а не дарування, укладений договір дарування відповідно до ст. 58 ЦК УРСР (1963 року) є удаваним.

У 2006 році позивач за власні кошти побудувала на земельній ділянці будинок, з моменту придбання земельної ділянки і по теперішній час вона утримує ділянку та будинок. В лютому 2010 року дочка ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 З цього часу почалися суперечки щодо права власності на земельну ділянку. Позивач вважає, що її право як фактичного покупця прихованого правочину купівлі-продажу земельної ділянки почало порушуватися з часу невизнання її майнового права на ділянку ОСОБА_3, а саме з березня 2014 року, тому термін позовної давності почав перебіг з цього часу. Вказувала на поважність причини пропуску нею строку для звернення до суду за захистом своїх прав і законних інтересів.

Позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просила суд поновити їй строк звернення з даною позовною заявою; визнати укладений 11 березня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір дарування земельної ділянки недійсним як удавану угоду, встановивши, що фактично між позивачем і ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу; визнати позивача покупцем зазначеної земельної ділянки за договором купівлі-продажу; визнати за позивачем право власності на спірну земельну ділянку; визнати недійсним державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, виданий ОСОБА_318 листопада 2004 року серії НОМЕР_1.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтувала скаргу тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи її позовної заяви, відтак його висновки не ґрунтуються на положеннях закону.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведення позивачем обставин, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, та пропуску нею строку позовної давності. При цьому, зважаючи на укладення спірного договору 11 березня 2003 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, суд першої інстанції при вирішенні даної справи використав положення даного нормативного документу щодо застосування строку позовної давності без відповідної заяви іншої сторони. З наведеною позицією колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

По-перше, встановлений ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року трирічний строк позовної давності до моменту вступу в силу Цивільного кодексу України (01.01.2004 р) ще не сплив, а позивач на час зміни законодавства ще не втратив права на звернення до суду з даним позовом. За таких умов вказані правовідносини продовжили свою дію й після вступу нового кодексу в дію, відтак у відповідності до положень абзацу 2 ч. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в даному випадку застосуванню підлягають положення глави 19 ЦК України, зокрема й щодо можливості застосування строку позовної давності виключно за заявою сторони у спорі, зробленою нею при розгляді справи судом (ст. 267 ЦК України), чого в даному випадку не було. По-друге, оскільки суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову через недоведення позивачем своїх вимог, підстави для відмови у позові через сплив позовної давності були відсутні.

Незважаючи на позицію колегії суддів апеляційного суду стосовно застосування до позовних вимог у даній справі строку позовної давності, колегія тим не менш погоджується з судом першої інстанції в частині його висновків про недоведеність позивачем своїх вимог.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

В ході розгляду справи суд першої інстанції ретельно та відповідним чином оцінив представлені позивачем докази, в результаті чого прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору удаваним, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження такої позиції позивачем так представлено й не було. Фактично на підтвердження такої позиції позивача нею було представлено лише свої пояснення та письмові пояснення (заперечення на позовну заяву) від імені ОСОБА_4, підпис якого на вказаному документі жодним чином завірено не було, як і не було його попереджено про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень. За таких умов суд визнав представлені докази недостатніми для спростування факту укладення саме договору дарування, який було нотаріально посвідчено та зареєстровано відповідним чином.

З наведеними висновками суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи їх виваженими та обґрунтованими. Розглядаючи спір, суд першої інстанції належно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому передбачених законом підстав для скасування рішення суду при апеляційному розгляді колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: А.С. Сержанюк

О.І. Сліпченко