Постанова № 64563511, 02.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року м. Львів № 876/8990/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.,

за участю секретаря - Андрушківа І. Я.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Здинянчина Р. Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та Міністерства внутрішніх справ України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 813/6318/15 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУМВС України у Львівській області) та Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати наказ управління по особовому складу від 06 листопада 2015 року № 850 о/с та поновити її на посаді слідчого слідчого відділення Сколівського районного відділу ГУМВС у Львівській області з 07 листопада 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що її незаконно звільнено з посади слідчого слідчого відділення Сколівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області відповідно до пункту 64 «г» (через скорочення штатів), оскільки вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і на неї поширюються передбачені статтею 184 Кодексу законів про працю України гарантії щодо заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ відповідача по особовому складу від 06 листопада 2015 року № 850 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) та зобов'язано поновити її на вказаній посаді з 07 листопада 2015 року.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, МВС України і ГУМВС України у Львівській області подали апеляційні скарги, в яких покликаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційних скарг обґрунтовують посиланням на те, що звільнення ОСОБА_3 відповідно до пункту 64 «г» (через скорочення штатів) є правомірним, оскільки вона не виявила бажання проходити службу в поліції і не подала відповідної заяви про прийняття її на службу в поліцію, згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII). Також зазначають, що відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII позивач був належно попереджений про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційних скарг, посилаючись на викладені в них доводи, просив їх задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що такі підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 20 вересня 2007 року ОСОБА_3 призначено на посаду слідчого слідчого відділення Сколівського РВ ГУМВС України у Львівській області.

Відповідно до наказу від 08 липня 2014 року № 59 о/с ОСОБА_3 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 липня 2014 року по 25 квітня 2017 року.

Відповідно до наказу МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно - штатні питання» штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України вважаються такими, що втратили чинність.

Наказом ГУМВС України у Львівській області від 06 листопада 2015 року № 847 о/с по особовому складу позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання звільнення працівників органів внутрішніх справ, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, закріплені в Кодексі законів про працю України, яких в даному випадку дотримано не було.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним з огляду на наступне.

Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнення із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Розділом VII Положення № 114 врегульовано питання щодо звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби, пунктом 64 якого, встановлені підстави звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі (підпункт «г»).

З матеріалів справи видно, що спірний наказ про звільнення прийнято у зв'язку із скороченням штатів відповідача, що відбулося на виконання вимог пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону № 580-VIII.

Згідно з пунктом 1 частини першої Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон опублікований 06 серпня 2015 року в газеті «Голос України», і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набрали чинності 07 серпня 2015 року.

Пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пунктів 9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до статті 1 Закону № 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Статтею 1 Закону № 580-VIII встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Зміст наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що в даному випадку відбулась реорганізація, а не ліквідація суб'єкта владних повноважень з яким позивач перебувала в трудових відносинах.

Разом з цим необхідно зазначити, що питання звільнення зі служби у зв'язку з реорганізацією, надання переваг при такому звільненні не врегульовані згаданими вище нормативно - правовими актами, а тому такі правовідносини регулюються нормами Кодексу законів про працю України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У підпункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Також слід зазначити, що звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Згідно з абзацом третім статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, у випадку змін в організації виробництва і праці, звільнення з цих підстав жінок, які мають дітей віком до трьох років провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась.

У відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, вказані зміни пов'язані із скороченням чисельності та штату працівників, а відповідно він зобов'язаний був запропонувати позивачу посади, що заміщуються поліцейськими.

Однак відповідач не надав суду доказів того, що ОСОБА_3 пропонувались посади відповідно до її кваліфікації.

Більше того, позиція відповідача висловлена під час апеляційного розгляду справи обґрунтована посиланням на те, що позивач не скористалась наданим їй правом на подачу заяви про прийняття на службу в поліцію, і відповідно не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції відповідно до пункту 9 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VIII.

Відтак судом першої інстанції зроблено правильний висновок про незаконність звільнення, а відповідно і про наявність підстав для поновлення ОСОБА_3 на посаді слідчого слідчого відділення Сколівського РВ ГУМВС.

Разом з тим необхідно зазначити, що зробивши правильний висновок про незаконність звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про необхідність скасування наказу № 850 о/с, оскільки таке звільнення відбулося на підставі наказу відповідача № 847 о/с.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було встановлено всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи в частині вимоги про скасування наказу № 850 о/с, що в свою чергу є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до пункту 4 статті 202 КАС України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та ухвалення нового рішення про часткове задоволення апеляційних скарг.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 813/6318/15 - скасувати в частині скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06 листопада 2015 року № 850 о/с та прийняти в цій частині нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати наказ по особовому складу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06 листопада 2015 року № 847 о/с в частині звільнення у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_3, слідчого слідчого віддлення Сколівського районного відділу ГУ МВСУ.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 813/6318/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А. І. Рибачук

Судді В. М. Багрій

Д. М. Старунський

Повний текст постанови виготовлено 06 лютого 2017 року.