Постанова № 64563031, 06.02.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Сало А.Б.

Суддя-доповідач:Бучик А.Ю.

ПОСТАНОВА

іменем України

"06" лютого 2017 р. Справа № 817/762/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бучик А.Ю.

суддів: Майора Г.І.

Шевчук С.М.,

за участю секретаря судового засідання Витрикузи В.П.,

позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "31" серпня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Рівненській області про звільнення №22-0 від 22.04.2016; поновлення на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Рівненській області; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період із 25 квітня 2016 року по дату набрання сили рішенням суду по справі з розрахунку 748,58 грн. за кожен день вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди в розмірі 7000 грн.

Судом першої інстанції проведено заміну відповідача на належного - правонаступника Рівненську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Рівненській області.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області №22-о від 22.04.2016. Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Рівненській області з 25.04.2016. Стягнуто з Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2016 по 31.08.2016 в розмірі 15016,46 грн. (сума без сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати даної суми працівнику). Стягнуто з Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Рівненській області та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, в межах суми платежу за один місяць, в розмірі 3754,16 грн. - допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Рівненська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та просить скасувати рішення суду першої інстанції із ухваленням нового про відмову в позові. Зазначає, що звільнення позивача проведено відповідно до норм чинного законодавства за скороченням штату з врахуванням рівня кваліфікації та продуктивності праці, що в останньої є нижчим за аналогічні показники інших працівників, залишених на роботі.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції вважав звільнення позивача незаконним через порушення відповідачем приписів трудового законодавства, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 27 липня 1994 року працювала в Костопільській ОДПІ на різних посадах. Наказом Костопільської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області №22-о від 22.04.2016 позивача звільнено з посади головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату).

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу», який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Порядок, умови проходження і припинення державної служби встановлено Законом України «Про державну службу» та нормами КЗпП України.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року № 892 (п.2) реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, в тому числі Костопільську об"єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС шляхом приєднання до Рівненської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу ДФС України від 25 грудня 2015 року № 996 "Про затвердження чисельності працівників податкових органів ДФС", наказів Костопільської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області від 25.02.2016 № 42 "Про введення в дію організаційної структури Костопільської ОДПІ ГУ ДФС в Рівненській області" та від 25.02.2016 № 43 "Про введення в дію штатного розпису Костопільської ОДПІ ГУ ДФС в Рівненській області" у зв"язку зі змінами організаційної структури, скороченням штатної чисельності працівників Костопільської ОДПІ ГУ ДФС в Рівненській області, відповідно до ст.49-2 КЗпП України роботодавець видав попередження про наступне вивільнення ОСОБА_3 з роботи з посади головного державного інспектора Березнівського відділеня Костопільської ОДПІ ГУ ДФС в Рівненській області за п.1 ст.40 КЗпП України у зв"язку зі зміною організаційної структури, скороченням штатної чисельності працівників, з яким ознайомив позивача 25 лютого 2016 року.

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП, яка регламентує порядок вивільнення працівників, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 36 КЗпП у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу).

Встановлена законодавством можливість реорганізації (приєднання) державної установи (організації) до іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що реорганізується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічної правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року №2а-237а11.

Частиною другої статті 40 КЗпП передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.

Разом з тим, відповідачем, не надано доказів виконання зобов'язання щодо працевлаштування позивача, зокрема, надання роботи у створеній установі чи запропонування роботи, від якої позивач відмовився з поважних причин.

Відповідачем не надано суду доказів неможливості переведення позивача з обійманої посади на іншу аналогічну посаду в реорганізованій структурі.

Також слід зазначити, що положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Натомість, повністю заперечуючи проти адміністративного позову, відповідач проігнорував обов"язок, покладений на нього ч.2 ст. 71 КАС України, щодо доказування правомірності свого рішення про звільнення позивача з роботи, в тому числі через низьку кваліфікацію та продуктивність праці.

На виконання ухвали апеляційного суду Рівненська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області не надала суду:

- відомості щодо працівників Костопільської ОДПІ, що обіймали тотожні з позивачем посади;

- відомості щодо наявність та пропозицій ОСОБА_3 вакантних посад, наявних у відповідача на момент попередження про звільнення, протягом двохмісячного строку дії попередження про звільнення та на момент звільнення;

- відомості про наявні вакантні посади в територіальних органах в ДФС в Рівненській області, які за освітньо-кваліфікаційним рівнем придатні до зайняття ОСОБА_3;

- відомості про ознайомлення позивача з наказом про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності № 303 від 23.10.2015;

- наказ про депреміювання ОСОБА_3 за січень 2016 року із відомостями про її ознайомлення з таким.

Тому колегія суддів не бере до уваги покликання апелянта на низьку кваліфікацію та продуктивність праці позивача, порівняно із залишеними на роботі працівниками, оскільки достовірних доказів вказаного відповідачем не надано. Щодо обізнаності ОСОБА_3 із наказами відповідача про притягнення її до дисциплінарної відповідальності № 303 від 23.10.2015, про її депреміювання за січень 2016 року, які передували звільненню з роботи через висновок про низьку, порівняно з іншими працівниками кваліфікацію та продуктивність праці, суду доказів не надано.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем трудових гарантій позивача та процедури його звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивача неправомірно звільнено з посади, а оскаржуваний наказ винесено не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законодавством України про працю.

При цьому, суд не бере до уваги посилання суду першої інстанції щодо розповсюдження на позивача приписів ст.184 КЗпП України щодо заборони звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням, оскільки син ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на день звільнення матері з роботи досяг 14-річного віку.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи позивача, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В частині позову про стягнення моральної шкоди на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 13 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Позивач вказувала на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача у неї погіршився стан здоров'я, на підтвердження чого надала суду медичні документи. Колегія суддів зазначає, що достовірні та належні докази на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та погіршенням стану здоров'я позивача , - відсутні.

Відтак, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, а тому оскаржуване судове рішення у вказаній частині є незаконним та підлягає скасуванню із постановленням нового про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди. В решті - судове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити частково, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "31" серпня 2016 р. скасувати в частині стягнення з Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 5000 грн. та ухвалити у вказаній частині нове рішення про відмову в позові.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Ю.Бучик

судді: Г.І. Майор

С.М. Шевчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "07" лютого 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,34600

3- відповідачу: Рівненська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області вул.Відінська,8,м.Рівне,33023

- ,