Постанова № 64562630, 02.02.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 р. Справа № 820/4436/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016р. по справі № 820/4436/16

за позовом Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Київська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду, в якому просив: стягнути з ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) в дохід держави кошти у розмірі 25 000,00 грн. на розрахунковий рахунок 33213868700004, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, отримувач - УДКСУ у Київському районі м.Харкова, код отримувача - 37999675, код платежу 18011001, назва платежу: транспортний податок з фізичних осіб.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016р. по справі № 820/4436/16 позов залишено без задоволення.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016р., та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, посилаючись на те, що вищевказана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", від 28.12.2014 року №71-VIII, не змінює вид податку, а запроваджує новий податок.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 02.02.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідач є власником транспортного засобу Nissn, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Контролюючим органом прийнято та направлено на адресу позивача податкове повідомлення - рішення №344-17 від 30.06.2015 року, яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000 грн. (котре направлялось на адресу ОСОБА_1, однак не було вручене в зв'язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення) (а.с.9).

Також на адресу відповідача направлено податкову вимогу від 23.11.2015 року за № 2083-23 про сплату 25000 грн. (котра також не вручена в зв'язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення).

Позивач, 18 серпня 2016 року звернувся до суду з даним позовом про стягнення податкового збору.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що у відповідача відсутні підстави для нарахування позивачу транспортного податку в розмірі 25000 грн. у 2015 році. Відтак, підстав для стягнення з відповідача податкового боргу зі сплати транспортного податку, суд не вбачає.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Приписами підпункту 14.1.156 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством.

Згідно із положеннями п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п.57.3. ст.57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з абз. 3 п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України , у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення - рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення - рішення вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

При цьому, у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби, у відповідності до вимог п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, податкове повідомлення - рішення № 30.06.2015 року № 344-17 вважається узгодженим відповідно до норм чинного законодавства.

Щодо правомірності прийняття позивачем податкового повідомлення-рішення № 344/17 від 30.06.2016 року колегія суддів зазначає наступне.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, згідно з яким статтею 267 Податкового кодексу України запроваджено транспортний податок.

Згідно з приписами ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1. ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 п. 267.2. ст. 267 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

При цьому, згідно з пп. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 ПК України, транспортні засоби, що використовувалися, - це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Таким чином, об'єктами оподаткування у розумінні ст. 267 Податкового кодексу України є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а використання транспортного засобу пов'язується з його реєстрацією.

За приписами п.п. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі автомобіль, власником якого є відповідач, підпадає під критерії, визначені пунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, а відтак, є об'єктом оподаткування транспортним податком, у зв'язку з чим позивач по справі як власник даного автомобіля повинен сплачувати транспортний податок.

Згідно з п.п.14.1.163 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, перша реєстрація транспортного засобу - реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше.

Підпунктом 267.5.1 п 267. 5 ст. 267 Податкового кодексу України визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до підпунктів 267.6.1, 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

На виконання вищезазначених норм закону, позивачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, що податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, обов'язок із сплати транспортного податку покладено на його платників, починаючи із 2015 року (рік набрання чинності Законом).

Окрім того, ст. 4 ПК України встановлено основні засади податкового законодавства України.

Згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 цієї статті податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності. Цей принцип законодавцем закріплено в двох аспектах: перший - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки; другий - податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Транспортний податок, як зазначено вище, запроваджено з 1 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, що дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності.

Крім того, при співвідношенні норми-принципу, якою є норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 ст. 4 ПК, та норм ст. 267 ПК, які є конкретними нормами (регулюють відносини з приводу транспортного податку), слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма - спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.

Встановлюючи перелік місцевих податків і зборів та визначаючи повноваження місцевих рад щодо їх запровадження, стаття 10 ПК розрізняє місцеві податки (збори) на обов'язкові і необов'язкові для встановлення. В залежності від цього визначається правовий режим місцевого податку (збору), який теж різний.

Так, пунктом 10.2 цієї статті закріплено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Імперативу цієї норми відповідає норма підпункту 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК, якою цей імператив підсилюється. Згідно з останньою, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю ( в редакції Закону України від 24.12.2014р. № 71-VІІІ).

Поряд із нормою підпункту 12.3.5 діє норма підпункту 12.3.4 ст. 12 ПК України, якою передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

При вирішенні питання про співвідношення цих норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з ПК України, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною.

Виходячи з наведеного, транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 ПК України.

Отже, обов'язок сплачувати транспортний податок покладено на відповідача після набрання чинності Законом № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України визначена ставка транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що позивач при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке є узгодженим, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а отже, відсутні підстави для відмови у задоволенні повних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду та повністю спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За таких обставин, з урахуванням положення ст.202 КАС України, з огляду на помилковість висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, надання невірної правової оцінки таким обставинам справи та правозастосування, привело суд першої інстанції до безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог, внаслідок чого, постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016р. по справі № 820/4436/16 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) в дохід Держави кошти у розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн., 00 коп. на розрахунковий рахунок 33213868700004, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, отримувач - УДКСУ у Київському районі м. Харкова, код отримувача - 37999675, код платежу 18011001, назва платежу: транспортний податок з фізичних осіб.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Подобайло З.Г. Григоров А.М. Повний текст постанови виготовлений 07.02.2017 р.