Постанова № 64562576, 02.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року Справа № 876/8600/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Яворського І.О., Носа С.П.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У серпні 2016 ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправними дії Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо припинення виплати їй пенсії, як інваліду ІІІ-ї групи загального захворювання та зобов'язати відповідача поновити та виплатити їй заборговану пенсію, як інваліду ІІІ-ї групи загального захворювання з 01.04.2015.

Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 20.10.2016 в задоволені позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інтснації, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що згідно п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.2015, яким передбачено, що в разі неприйняття до 01.06.2015 Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.Апелянт наголошує на тому, що неприйняттям спеціальних Законів до 01.06.2015 щодо призначення всіх пенсій автоматично скасовуються всі норми щодо пенсійного забезпечення зазначених осіб, тобто і норма ч.1 ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зміни до якої були внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015, не діє в частині невиплати пенсій працюючим пенсіонерам з 01.06.2015. Тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою визнати дії відповідача протиправними, зобов'язати відповідача поновити та виплатити з 01.06.2015 її невиплачену щомісячну соціальну державну пенсію, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести індексацію втрачених доходів, у зв'язку з затримкою та не виплатою пенсії з вини відповідача на час набрання рішення суду.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що з 17.05.2006 ОСОБА_1 перебуває на обліку у Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області та отримує пенсію по інвалідності як інвалід III-ї групи внаслідок загального захворювання відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В той же час, позивач працює в Управлінні соціального захисту населення Хустської міської ради на посаді, яка відноситься до категорії державних службовців. З 01.04.2015 позивачу припинено виплату пенсії.

Як встановлено судом першої інстанції, 09.03.2016 ОСОБА_1 звернулася до Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області із заявою про відновлення виплати призначеної її пенсії.

На звернення позивача Хустське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області листом № 22/С-01 від 29.03.2016 роз'яснило причини припинення виплати йому пенсії по інвалідності ІІІ-ї групи та повідомило про відсутність підстав для відновлення проведення таких виплат, з тих підстав, що позивач працює на посаді державного службовця.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 обіймає посаду, яка давала право на призначення пенсії на умовах, визначених Законом України «Про державну службу», відповідач тимчасово припинивши виплату пенсії позивачу з 01.04.2015, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним пенсійним законодавством України, зокрема на виконання приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.2015 та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VІІІ від 24.12.2015.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовим актами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Позивач, працюючи на посаді державного службовця після призначення пенсії, продовжила сплату обов'язкових платежів, є особою, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню в розумінні статті 11 вказаного Закону.

З 01.04.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015, пп. 2 п.12 розділу 1 якого внесені зміни в ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно яких:

Тимчасово, у період з 01.04.2015 по 31.12.2015:

- у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються;

- у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Відповідач вважає, що оскільки позивач працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», тому в період з 01.04.2015 по 31.12.2015 пенсія, призначена відповідно до Закону України «Про державну службу» її не повинна виплачуватись.

Станом на 01.06.2015 посада, на якій працювала позивач, передбачала право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим відповідачем виплату пенсії позивачу було припинено.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213, у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і, відповідно, пенсії за цим Законом не призначаються.

З 01.06.2015 особам, які підпадають під дію Закону України «Про державну службу», пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 01.06.2015 посада, на якій працює позивач, не передбачає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим, передбачені ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали і з 01.06.2015 перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні.

Такої ж правової позиції притримується Верховний Суд України у своєму рішенні від 24.05.2016 по справі №21-948а16.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що з 01.06.2015 по 31.12.2015 виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю зазначених у ст. 47 вказаного Закону підстав для її невиплати.

В той же час, відповідно до підпункту 2 пункту 22 розділу першого Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 внесено зміни у частину першу статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно з яких:

Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016:

особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;

у період роботи на інших посадах/роботах пенсія (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

З 1 січня 2017 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення, крім випадків, передбачених законом.

З аналізу наведеної норми слід зробити висновок, що особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, у разі визнання неконституційним Конституційним Судом України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015р., цей закон втратить чинність з дня ухвалення рішення про його неконституційність.

При цьому колегія суддів зазначає, що на час розгляду справи норми Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 в частині внесення змін до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не було визнано неконституційним, тобто спірні відносини у 2016 році врегульовано саме цим законом.

Беручи до уваги наведене, а також те що ОСОБА_1 продовжує працювати на посаді, яка віднесена до державної служби, призначена їй пенсія згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 року до звільнення не виплачуються, а тому вимога про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії по 3 групі інвалідності у 2016 році до часу розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог ч. 1ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.03.2016 ОСОБА_1 звернулася до Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатської області із заявою про поновлення виплати з 01.04.2015 пенсії по інвалідності, отже з цієї дати можна вважати, що позивач дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Взявши до уваги, що позивач жодними доказами не обґрунтувала поважність причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів приходить до переконання, що таких пропущений без поважних причин, а тому позовні вимоги, які виходять за межі строку звернення до суду, слід залишити без розгляду.

З огляду вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, а саме визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в поновленні та виплати позивачу спірної пенсії та зобов'язати поновити її виплату в межах строку звернення до суду в період з 09.09.2015 до 31.12.2015 та виплатити недоотримані кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору помилково встановив фактичні обставини справи та надав їм не належну правову оцінку через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення адміністративного позову.

Крім цього, з матеріалів справи видно, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 551,20 грн. за подання адміністративного позову та 606,32 грн. - за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною 6 цієї статті встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду задоволено частково заявлені позовні вимоги, то таким чином, на користь позивача слід присудити 578,76 грн. ((551,20+606,32)/2) сплаченого судового збору.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року по справі № 309/2830/16-а скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області щодо відмови в поновленні та виплаті пенсії по 3 групі інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Хустське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатській області поновити виплату пенсії по 3 групі інвалідності з 09.09.2015 по 31.12.2015 та виплатити недоотримані кошти.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Адміністративний позов в частині вимог з 01.06.2015 по 08.09.2015 залишити без розгляду.

Присудити на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору у розмірі 578 (п'ятсот сімдесят вісім) гривень 76 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : І.О.Яворський

С.П.Нос

Повний текст постанови складено 07.02.2017.