Ухвала суду № 64562474, 01.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 р. Справа № 876/5336/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Хобор Р.Б.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

представника апелянта Талалаєвої О.Ю.,

представника відповідача Пазинюк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» (далі - ТзОВ «Карат Італ») звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003772201 та №0003782201 від 06 листопада 2015 року.

Вважає, що оскаржувані рішення є необґрунтованими, прийнятими з порушенням вимог податкового законодавства, і такими, що підлягають скасуванню. Зазначає, що висновки ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області, викладені в акті перевірки, спростовуються наявними у позивача документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують факт понесених ТзОВ «Карат Італ» витрат, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі та пов'язані з господарською діяльністю товариства.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач - ТзОВ «Карат Італ» оскаржив її, подавши апеляційну скаргу. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати і прийняти нову, якою задовольнити позов.

В апеляційній скарзі зазначає, що реальність господарських операцій ТзОВ «Карат Італ» з контрагентами - ТОВ «Маріс ЛТД», ТОВ «Сиурат - 2011», ТОВ «Агро-Хім-Холдинг», ПП «ВКП «Селеніт-К» підтверджена належним чином оформленими первинними документами. Також зазначає, що ТзОВ «Карат Італ» не може відповідати за діяльність своїх контрагентів, тому вважає, що наявність чи відсутність кримінальних проваджень щодо його контрагентів жодним чином не може впливати на реальність господарських операцій. Крім того, звертає увагу на те, що суд першої інстанції не обґрунтував правомірність своєї відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003782201 від 06 листопада 2015 року про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток (авансові платежі).

В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені. Представник відповідача заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 23.09.2015 року по 13.10.2015 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена планова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, єдиного внеску, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року. За результатами перевірки контролюючим органом складений акт №4022/09-15-22-01/32076641 від 21.10.2015 року, яким встановлено порушення ТзОВ «Карат Італ» вимог податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності, зокрема: пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п. 57.1 ст. 57, п. 2 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0003772201 від 06.11.2015 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 6698298 грн, в тому числі 5358638 грн - за основним платежем та 1339660 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення - рішення №0003782201 від 06.11.2015 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (авансові платежі) на 4955958 грн, в тому числі 3964766 грн - за основним платежем та 991192 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оскаржувані податкові-повідомлення рішення є правомірними, позивачем не спростовані висновки податкового органу, викладені в акті перевірки. Також суд першої інстанції зазначив, що первинні документи не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88. Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року ТзОВ «Карат Італ» мало господарські відносини із ТзОВ «Маріс ЛТД», ТзОВ «Сиурат - 2011», ТзОВ «Агро-Хім-Холдинг», ПП «ВКП «Селеніт-К», на підставі яких підприємством сформовані валові витрати.

Між ТзОВ «Карат Італ» та вказаними контрагентами були укладені договори купівлі-продажу шкір великої рогатої худоби мокро-солені, обряджені боєнського походження.

На ствердження господарських відносин із ТзОВ «Маріс ЛТД», ТзОВ «Сиурат - 2011», ТзОВ «Агро-Хім-Холдинг», ПП «ВКП «Селеніт-К» позивачем надані такі первинні документи: договори купівлі-продажу, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, ветеринарні свідоцтва, платіжні доручення, які підтверджують факт здійснення перерахування коштів, як оплату за товар по договорах. Всі зазначені документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, що були підставою для формування валових витрат, є належним чином оформлені, містять всі необхідні реквізити.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, зокрема, вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у справі №200/17923/15-к від 12.10.2015 року, який набрав законної сили 12.11.2015 року (т.4, а.с.200-203), 26.08.2015 року була затверджена угода про визнання винуватості ОСОБА_3 - директора ТзОВ «Маріс ЛТД»; посадова особа ТзОВ «Маріс ЛТД» ОСОБА_3 заперечив свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Маріс ЛТД», зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.10.2015 року ОСОБА_4 - директора ТзОВ «ТФМ «СИУРАТ - 2011» було визнано винним у скоєнні злочинів передбачених ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. ст.. 358 КК України. В цьому вироку проаналізована діяльність ТзОВ «ТФМ «СИУРАТ - 2011» у період 2013 року і встановлено, що реальної діяльності товариство не проводило.

Крім того, вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.09.2016 року, який набрав законної сили 17.10.2016 року, визнано винними ОСОБА_5, ОСОБА_6 - співучасників конвертаційного центру, до складу якого входили, зокрема, контрагента позивача - ТзОВ «Агро-Хім-Холдинг», ТзОВ «Сиурат - 2011», у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.3 ст.27 ч.2 ст.205 КК України та ч.2 ст.27, ч.1 ст.205, ч.2 ст.27, ч.2 ст.205 КК України відповідно. Даним вироком встановлено, що ТзОВ «Агро-Хім-Холдинг» та ТзОВ «Сиурат - 2011» були створені виключно для прикриття проведення ними безтоварних операцій та подальшого перерахування грошових коштів для конвертації у готівку.Грошові кошти на їх рахунки надходили під виглядом, зокрема, оплати за шкіри ВРХ від ТзОВ «Карат Італ».

Щодо господарських відносин позивача з ПП «ВКП «Селеніт-К» апеляційний суд зазначає, що як встановлено судом першої інстанції з акта перевірки та не спростовано позивачем, ПП «ВКП «Селеніт-К» станом на момент спірних правовідносин мав у штаті 1 особу - директора та головного бухгалтера. Крім того, в матеріалах справи містяться пояснення осіб, які зазначені у товарно-транспортних накладних як водії, та протокол допиту свідка, попередженого про кримінальну відповідальність, які заперечили здійснення перевезення вантажу від ПП «ВКП «Селеніт-К» до ТзОВ «Карат Італ».

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поданими у ТзОВ «Карат Італ» доказами не спростовані доводи податкового органу щодо відсутності у ТзОВ «Карат Італ» підстав для віднесення до валових витрат сплачених коштів ТОВ «Маріс ЛТД», ТзОВ «Сиурат - 2011», ТзОВ «Агро-Хім-Холдинг», оскільки самі лише належним чином оформлені первинні документи не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець, що, відповідно, спростовує доводи апелянта про реальність господарських операцій з вказаними контрагентами.

Щодо покликань апелянта на те, що ТзОВ «Карат Італ» не може відповідати за діяльність своїх контрагентів, тому наявність чи відсутність кримінальних проваджень щодо своїх контрагентів жодним чином не може впливати на господарську діяльність позивача, апеляційний суд зазначає, що неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права, зокрема, рішенням від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії». Однак, з встановлених обставин справи вбачається, що ТзОВ «Карат Італ» діяв без належної обачності стосовно вибору своїх контрагентів, тобто в діях позивача наявні ознаки неправомірності та недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно правової позиції Верховного Суду України, яка відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для застосування судами, викладеної у постанові від 24.05.2016 у справі № П/808/58/14, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0003782201 від 06 листопада 2015 року про збільшення ТзОВ «Карат Італ» грошового зобов'язання з податку на прибуток (авансові платежі) апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 підрозділу 4 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України платники податку на прибуток підприємства, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію, сплачують у січні-лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку в розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев'ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, платники податку, доходи яки перевищують 10 млн. грн., щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку та в строки, встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

Базовим показником для нарахування та сплати авансових внесків у 2013 році є дані за 2012 рік. Місячна сума авансових внесків становить 1/12 частину податку на прибуток, визначеного платником у декларації за 2012 рік.

Враховуючи факт заниження ТзОВ «Карат Італ» податку на прибуток в розмірі 5 358 638 грн, в т.ч. за 2012 рік на 346 453 грн, за 2013 рік - 1 666 891 грн, за 2014 рік - 3 345 294 грн, апеляційний суд вважає цілком правомірним і підставним висновок контролюючого органу про збільшення авансових платежів з податку на прибуток на 3 964 766 грн.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК на платника податку накладається штраф у розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми ПДВ платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу.

Отже, застосування ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України штрафу в розмірі 25 відсотків суми податкових зобов'язань, що підлягали нарахуванню, є правомірним.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області №0003772201 та №0003782201 від 06 листопада 2015 року, оскільки вимоги позивача є недоведеними, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладається обов'язок доведення правомірності своїх дій у разі заперечення позову, довів, що висновки акту перевірки ТзОВ «Карат Італ» ґрунтуються на належним чином досліджених обставинах господарських операцій позивача з контрагентами - ТОВ «Маріс ЛТД», ТОВ «Сиурат - 2011», ТОВ «Агро-Хім-Холдинг», ПП «ВКП «Селеніт-К».

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року у справі № 809/259/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді Т.В. Онишкевич

Р.Б. Хобор

ухвала складена в повному обсязі 03.02.2017 року