Ухвала суду № 64562375, 01.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/960/16 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

01 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Валмпак» до Головного управління державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Валмпак» (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Головного управління державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000102209, № 0000112209, № 0000132209 та № 0000142209 від 08.02.2016 року.

Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 13 травня 2016 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та постановити нову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного висновку суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Валмпак» взято на податковий облік в органах ДПІ у Дарницькому районі міста Києва 23.08.2008 року за № 4160. В подальшому, у зв'язку зі зміною місцезнаходження, з 20.01.2011 року ТОВ «Валмпак» перейшло на податковий облік до Броварської ОДПІ.

У період з 14.12.2015 року по 04.01.2016 року Головним управлінням ДФС у Київській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Валмпак» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт № 5/10-36-22-01-13/36058469 від 13.01.2016 року (далі - Акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем були винесені податкові повідомлення - рішення № 0000102209, № 0000112209, № 0000132209 та № 0000142209 від 08.02.2016 року.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі оскаржувані рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції ввжає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, податковий орган дійшов висновку про те, що позивачем в порушення п.п.14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України занижено дохід, який враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 79 335 грн., оскільки не включено до складу доходів прострочену кредиторську заборгованість перед ТОВ «Імекспак» на суму 40 000 грн. та ТОВ «Райшер Ай Пі» на суму 39 335, 28 грн. У зв'язку з чим, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000102209 від 08.02.2016 року у зв'язку з висновком про заниження податку на прибуток на загальну суму 173 475 грн.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

У разі якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за отримані, але неоплачені товари (роботи, послуги) залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості, з урахуванням податку на додану вартість, включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Поняття та тривалість строку позовної давності закріплені у Цивільному кодексі України від 16.01.2003 №435-IV.

Як було зазначено в Акті перевірки, у позивача станом на 31.12.2014 року рахується кредиторська заборгованість в сумі 40 000 грн. перед ТОВ «Імекспак», яка виникла згідно договору купівлі-продажу № 300310DN від 30.03.2010 року та видаткової накладної № 76 від 31.12.2010 року в сумі 40 000 грн., в т.ч. ПДВ - 6 666, 67 грн.

Однак, як встановлено судом, 27 січня 2011 року ТОВ «Валмпак» здійснило оплату в сумі 40 000 грн. на рахунок ТОВ «Імекспак» в АТ «Райффайзен банк Аваль» у місті Києві, МФО 380805, р/р 26000151872, що підтверджується банківською випискою про рух грошових коштів на підприємстві за січень 2011 року.

Крім того, з даної банківської виписки про рух грошових коштів на підприємстві за січень 2011 року убачається, що 31.01.2011 року ТОВ «Імекспак» повернуло ТОВ «Валмпак» надмірно сплачені грошові кошти в сумі 1 592 грн.

Крім того, відсутність у ТОВ «Валмпак» заборгованості перед ТОВ «Імекспак» підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період часу з січня 2010 року по грудня 2015 року між ТОВ «Валмпак» та ТОВ «Імекспак» та Актом звірки взаємних розрахунків за період часу з січня 2013 року по грудень 2015 року між ТОВ «Імекспак» та ТОВ «Валмпак».

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача відсутня кредиторська заборгованість перед ТОВ «Імекспак», у зв'язку з чим висновок податкового органу про заниження доходу, який враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 40 000 є безпідставним та таким, що не підтверджується документально.

Щодо не включення позивачем до складу доходів простроченої кредиторської заборгованості перед ТОВ «Райшер Ай Пі» на суму 39 335, 28 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як убачається з Акту перевірки, у грудні 2009 року позивач на підставі Акту наданих послуг від 30.12.2009 року № б/н отримав від ТОВ «Райшер Ай Пі» послуги із нанесення флексодруку на загальну суму 39 335, 28 грн., вартість яких не сплатив.

Саме із зазначеної дати розпочався перебіг строку позовної давності по вказаним господарським відносинам.

Факт отримання послуг позивачем не заперечувався.

Наведене свідчить, що оскільки позивач грошові кошти за отримані послуги не сплатив, то з 31.12.2012 року у нього виник обов'язок включити зазначену суму коштів до складу інших доходів у декларації з податку на прибуток. Проте, як убачається з Акта перевірки, позивачем цього не зроблено.

Тобто, з 31.12.2012 року у податкового органу виникло право самостійно визначити позивачу суму податкових зобов'язань з податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Райшер Ай Пі».

При цьому, від дня виникнення обов'язку позивача по включенню безнадійної кредиторської заборгованості до складу інших доходів в декларації з податку на прибуток, який виник з 31.12.2012 року, до моменту визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Райшер Ай Пі» (08.02.2016) минуло більше ніж 1095 днів, а тому, у відповідності до вимог статті 102 Податкового кодексу України, позивач вважається вільним від такого податкового зобов'язання.

Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що висновок відповідача по епізоду про заниження позивачем доходів, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 79 335 грн. внаслідок невключення до складу доходів безнадійної кредиторської заборгованості перед ТОВ «Імекспак» та ТОВ «Райшер Ай Пі» є необґрунтованим.

Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, встановлено їх завищення за 2014 рік на загальну суму 884 417 грн.

Так, в Акті перевірки податковий орган зазначає, що ТОВ «Валмпак» (покупець) укладено з ТОВ «Дніпрохим» (постачальник) договір поставки № К08/01/13-00001 від 08.01.2013 року, за умовами якого здійснюється придбання поліетилену ВТ 15-303-003.

В перевіреному періоді ТОВ «Валмпак» здійснено оплату (авансовий платіж) на суму 310 887, 64 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Згідно картки рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» станом на 31.12.2013 року по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпрохим» рахувалася дебіторська заборгованість в сумі 310 887, 64 грн. В 2014 році сума 258 333, 40 грн. була відображена проводкою Дт 20 Кт 631, тобто заборгованість в сумі 258 333, 40 грн. була віднесена на рахунок 20 «Виробничі запаси» з подальшим відображенням на рахунку 23 «Виробництво» та рахунку 26 «Готова продукція».

За рахунок зазначеної вищевказаної операції ТОВ «Валмпак» збільшено суму витрат порахунку 90 «Собівартість реалізації» на суму 258 333, 40 грн.

Також, перевіркою встановлено, що ТОВ «Валмпак» (покупець) укладено з ТОВ «Спецмонтаж Груп» (постачальник) договір поставки № 0107/1 від 01.07.2011 року, відповідно до умов якого здійснюється придбання поліетилену вторинного гранульованого.

В перевіреному періоді ТОВ «Валмпак» здійснено оплату (авансовий платіж) на суму 751 300 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Згідно картки рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» станом на 31.12.2013 року по взаємовідносинах з ТОВ «Спецмонтаж Груп» рахувалася дебіторська заборгованість в сумі 751 300 грн. В 2014 році сума 626 083, 33 грн. була відображена проводкою Дт 20 Кт 631, тобто заборгованість в сумі 626 083, 33 грн. була віднесена на рахунок 20 «Виробничі запаси» з подальшим відображенням на рахунку 23 «Виробництво» та рухунку 26 «Готова продукція».

За рахунок зазначеної операції ТОВ «Валмпак» збільшено суму витрат по рухунку 90 «Собівартість реалізації» на суму 626 083, 33 грн.

При цьому, в Акті перевірки відповідач зазначив, що первинні документи, які підтверджують отримання від ТОВ «Дніпрохим» поліетилену ВТ 15-303-00 та від ТОВ «Спецмонтаж Груп» поліетилену вторинного гранульованого, до перевірки не надано.

Також, в Акті перевірки відповідач зазначив, що відповідно до п.п.139.1.3 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг, а отже до складу собівартості реалізованих товарів включається вартість сировини та основних матеріалів, а не суми попередньої (авансової) оплати товарів.

Внаслідок цього, податковий орган дійшов висновку, що позивачем в порушення п.138.1, п. 138.8 ст. 138, п.п.139.1.3 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України неправомірно віднесено до складу рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» суми попередньої (авансової) плати за товар по ТОВ «Дніпрохим» та ТОВ «Спецмонтаж Груп» за 2014 рік у сумі 884 416, 73 грн.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних висновків ГУ ДФС у Київській області, суд звертає увагу на наступне.

Згідно п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.3, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат: суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт послуг; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз вищевикладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Як зазначено в Акті перевірки та встановлено відповідачем в ході перевірки, ТОВ «Валмпак» (покупець) укладено з ТОВ «Дніпрохим» (постачальник) договір поставки № К08/01/13-00001 від 08.01.2013 року, за умовами якого здійснюється придбання поліетилену ВТ 15-303-003.

Судом встановлено, що в січні 2013 року ТОВ «Дніпрохим» на підставі видаткової накладної від 09.01.2013 року № 9/01000009 відвантажило для покупця - ТОВ «Валмпак» поліетилен ВТ 15303-003 в кількості 20 тон за ціною 12 916, 67 грн. без ПДВ, на загальну суму 310 000 грн., в тому числі ПДВ - 51 666, 67 грн.

У зв'язку з отримання товару та на підставі вказаної видаткової накладної ТОВ «Валмпак» здійснено оплату на загальну суму 310 887, 64 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які були дослідженні податковим органом під час перевірки.

Як убачається з Акту звірки взаємних розрахунків за період 2013 року між ТОВ «Дніпрохим» та ТОВ «Валмпак» за договором К 08/01/13-00001 від 08.01.2013 року, станом на 31.12.2013 року заборгованість ТОВ «Валмпак» на користь ТОВ «Дніпрохим» становить 213, 74 грн.

Також, згідно Акту звірки взаємних розрахунків за період 2014 року між ТОВ «Дніпрохим» та ТОВ «Валмпак» за договором К 08/01/13-00001 від 08.01.2013 року, станом на 31.12.2014 року заборгованість ТОВ «Валмпак» на користь ТОВ «Дніпрохим» становить 213, 74 грн.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що вказані документи спростовують висновки податкового органу, що станом на 31.12.2013 року по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпрохим» рахувалася дебіторська заборгованість в сумі 310 887, 64 грн.

Крім того, як зазначено в Акті перевірки та встановлено відповідачем в ході перевірки, ТОВ «Валмпак» (покупець) укладено з ТОВ «Спецмонтаж Груп» (постачальник) договір поставки № 0107/1 від 01.07.2011 року, відповідно до умов якого здійснюється придбання поліетилену вторинного гранульованого.

При цьому, судом встановлено, що в період з травня по серпень 2013 року та в жовтні 2014 року ТОВ "Спецмонтаж Груп" здійснювало постачання на користь позивача поліетилену, що підтверджується видатковими накладними.

У зв'язку з отриманням товару та на підставі видаткових накладних ТОВ «Валмпак» здійснено оплату на загальну суму 751 300 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які досліджувалися податковим органом під час проведення перевірки.

Як убачається з Акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року та за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року між ТОВ «Спецмонтаж Груп» та ТОВ «Валмпак», станом на 01.01.2014 року та станом на 01.01.2015 року заборгованість у ТОВ «Валмпак» перед ТОВ «Спецмонтаж Груп» складала 0,00 грн.

Отже, вказані документи спростовують висновки податкового органу, що станом на 31.12.2013 року по взаємовідносинах з ТОВ «Спецмонтаж Груп» рахувалася дебіторська заборгованість в сумі 626 083, 33 грн.

Що стосується доводів відповідача про неможливість підтвердження господарських операцій між ТОВ «Валмпак» та з ТОВ «Дніпрохим», ТОВ «Спецмонтаж Груп», то суд вважає їх недоведеними, оскільки відповідач не надав суду доказів того, що він під час проведення перевірки витребовував у позивача первинні документи по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпрохим» та з ТОВ «Спецмонтаж Груп».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів факт відсутності зазначених вище документів на час проведення перевірки.

При цьому, як пояснив позивач у позовній заяві, спочатку підприємство отримало від ТОВ «Дніпрохим» та від ТОВ «Спецмонтаж Груп» поліетилен, а потім вже здійснювало оплату за придбаний товар.

В той же час, відповідач не надав суду докази на спростування таких доводів позивача.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0000102209 від 08.02.2016 є безпідставним та підлягає скасуванню.

Відносно податкового повідомлення-рішення № 0000112209 від 08.02.2016 року, яке прийнято відповідачем у зв'язку з висновком про завищення податкового кредиту на суму 24 730, 91 грн., слід зазначити наступне.

Як убачається з Акту перевірки, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року встановлено його завищення на суму 24 731 грн. по контрагентам ПП «КІМА», ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», ТОВ «Белтім Полімери», ТОВ «І Ц Альтера», ТОВ «Аквітек», ТОВ «МБС Груп», ОСОБА_3, ТОВ «Ессо Груп», ПП «Окко-Бізнес Контракт», чим порушено п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

При цьому, такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що згідно даних АС «Податковий блок» між сумами податкового кредиту ТОВ «Валмпак» та податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість контрагентів-постачальників встановлено розбіжності, оскільки до податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено суми податку, що не підтверджені податковими накладними від постачальника та не підтверджені податковими зобов'язаннями постачальника, а також до перевірки не надано відповідні підтверджуючі документи щодо віднесених сум ПДВ.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних висновків ГУ ДФС у Київській області, суд звертає увагу на наступне.

Порядок формування податкового кредиту регламентований ст. 198 Податкового кодексу України.

У пункті 198.6 вказаної норми містяться обмеження, які полягають в наступному, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Так, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 24 731 грн. по взаємовідносинам із ПП «КІМА», ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», ТОВ «Белтім Полімери», ТОВ «ІЦ Альтера», ТОВ «Аквітек», ТОВ «МБС Груп», ОСОБА_3, ТОВ «Ессо-Груп», ПП «Окко-Бізнес Контракт».

На підтвердження зазначеного, позивачем надано суду належним чином завірені копії податкових накладних

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із вказаними контрагентами, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах із вказаними контрагентами.

При цьому, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент видання вказаних податкових накладних, зокрема, того, що дані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку, а відтак наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит на загальну суму 24 731 грн., цілком відповідає вимогам, встановленими ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

За наведених обставин, податкове повідомлення-рішення № 0000112209 від 08.02.2016 року є таким, що винесено протиправно та підлягає скасуванню.

Відносно податкового повідомлення-рішення № 0000132209 від 08.02.2016 року, яке прийнято відповідачем у зв'язку з висновком про порушення позивачем термінів розрахунків у сфері ЗЕД, слід зазначити наступне.

Як убачається з Акту перевірки, податковим органом було встановлено, що ТОВ «Валмпак» здійснювало експортні операції.

Так, згідно договору № 25/04/13 від 25.04.2013 року ТОВ «Валмпак» експортовано компанії ЗАО «Рибницький цементний комбінат» (Молдова) плівку поліетиленову термоусадочну марок У, О, Т, П. Загальна вартість договору складає 570 000 доларів США. Коди ТН ЗЕД - 39201089.

В перевіреному періоді експортовано товару на загальну суму 443 970, 34 доларів США (по курсу НБУ 3 681 522 грн.), остання експортна операція здійснена 02.12.2013 року на суму 37 397, 13 доларів США з граничним терміном зарахування виручки 02.03.2014 року.

В перевіреному періоді отримано оплати на суму 442 664, 09 доларів США (по курсу НБУ 3 671 081, 14 грн.), останній платіж отримано 09.12.2013 року в сумі 18 872, 13 доларів США. Станом на 02.03.2014 року (граничний термін надходження валюти) рахується дебіторська заборгованість в сумі 1 306, 25 доларів США та на 31.12.2014 року ця сума не погашена.

Внаслідок цього, податковий орган дійшов висновку, що позивачем порушено вимоги ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині не повернення валютних коштів у сумі 1 306, 25 доларів США та наявність дебіторської заборгованості в сумі 1 306, 25 доларів США з граничним терміном надходження валюти до 02.03.2014 року включно.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних висновків ГУ ДФС у Київській області, суд звертає увагу на наступне.

Так, статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначено строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує політику у сфері економічного розвитку.

Статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Суд звертає увагу на те, що пеня за порушення, встановленого ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено ст. 4 цього Закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є санкцією за своєю юридичною сутністю.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як убачається з Інвойсу № 1 від 14.05.2013 року до контракту № 25/04/13 від 25.04.2013 року, у графі «Найменування продукції» вказано «пленка из полиэтилена для упаковки и транспортировки непищевых товаров без логотипа ((1360мм*2)+(575мм*4))*150 мм», у графі «Вага, кг брутто» вказано « 20016,70 кг», у графі «Вага, кг нетто» вказано « 19329,20 кг», у графі «Ціна за кг, в доларах США» вказано « 1,9 дол. США», у графі «Сума в доларах США» вказано « 38031,73 дол. США».

У митній декларації № 125110000/2013/357728 від 06.06.2013 року зазначено наступне: вага брутто - 20016,700 кг, вага нетто - 19329,200 кг, ціна товару - 38 031, 73 дол. США.

Також, з Інвойсу № 12 від 05.11.2013 року до контракту № 25/04/13 від 25.04.2013 року убачається, що у графі «Найменування продукції» вказано «пленка из полиэтилена для упаковки и транспортировки непищевых товаров без логотипа ((1360мм*2)+(575мм*4))*150 мм», у графі «Вага, кг брутто» вказано «20420,70 кг», у графі «Вага, кг нетто» вказано « 19682,70 кг», у графі «Ціна за кг, в доларах США» вказано « 1,9 дол. США», у графі «Сума в доларах США» вказано « 37397,13 дол. США».

Згідно митної декларації № 125110000/2013/360051 від 02.12.2013 року, вага брутто - 20 420, 700 кг, вага нетто - 19 682, 700 кг, ціна товару - 37 397, 13 дол. США.

Із наданого позивачем до позовної заяви листа ЗАО «Рибницький цементний комбінат» № 07/10-518 від 25.11.2013 року убачається, що ЗАО «Рибницький цементний комбінат» повідомив позивача про те, що в інвойсі № 1 від 14.05.2013 року ТОВ «Валмпак» при визначені ціни було помилково замість ваги Нетто було використано вагу Брутто, а тому виникла різниця в сумі, яка склала 1 306, 25 доларів США (по вазі Брутто сума, яка підлягає оплаті складала 38 031, 73 доларів США, а правильно потрібно рахувати суму по вазі Нетто 36 725, 48 доларів США).

Однак, враховуючи те, що ЗАО «Рибницький цементний комбінат» вже була перерахована сума по інвойсу № 1 від 14.05.2013 року в розмірі 38 031, 73 доларів США, то ЗАО «Рибницький цементний комбінат» у даному листі просило ТОВ «Валмпак» зайво перераховану суму в розмірі 1 306, 25 доларів США вважати передоплатою по інвойсу № 12 від 05.11.2013 року.

Отже, з наведеного слідує, що позивачем були вжиті всі залежні від нього та передбачені Законом заходи для недопущення господарських порушень, а тому відсутні підстави для застосування до нього відповідальності, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення № 0000132209 від 08.02.2016 року є безпідставним та підлягає скасуванню.

Відносно податкового повідомлення-рішення № 0000142209 від 08.02.2016 року, яке прийнято відповідачем у зв'язку з висновком про порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій в національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 року, слід зазначити наступне.

Як убачається з Акту перевірки, в перевіреному періоді, на підприємстві ТОВ «Валмпак» касові документи підписувалися директором ОСОБА_4

Так, в ході проведення перевірки податковим органом було встановлено, що в період з 01.11.2013 року по 24.11.2013 року (включно) директор ОСОБА_4 перебував у відпустці, що підтверджується наказом № 25/13-ВК від 01.11.2013 року.

Так, при перевірці касових операцій встановлено, що прибутковий касовий ордер № 18 від 05.11.2013 року на суму 30 263, 07 грн. з підставою оприбуткування «Отримання готівки з банку», видатковий касовий ордер № 8 від 05.11.2013 року на суму 30 263, 07 грн. та відомість на виплату грошей № 11 від 05.11.2013 року на суму 30 263, 07 грн. із датою видачі коштів - 05.11.2013 року підписані (оформлені, перевірені) директором ОСОБА_4

Відтак, враховуючи той факт, що у період з 01.11.2013 року по 24.11.2013 року включно директор ОСОБА_4 перебував у відпустці, відповідач дійшов висновку, що вказана особа, відповідно до вимог Положення про ведення касових операцій в національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 року, не мала права оформлювати вищевказані касові документи.

Враховуючи зазначене, податковим органом встановлено порушення п. 2.9 Положення про ведення касових операцій в національній валюті, що виявилося у перевищенні ліміту готівки в касі підприємства на суму 30 263, 07 грн. та несвоєчасності оприбуткування готівки в касі підприємства на суму 30 263, 07 грн.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюється Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 року (далі - Положення № 637).

Відповідно до пункту 2.6 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Пунктом 3.1 Положення № 637 передбачено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 вказаного Положення приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

На спростування вищевикладених доводів відповідача, позивач надав суду належним чином завірену копію наказу № 1/13-П від 05.11.2013 року «Про відкликання з відпустки», з якої убачається, що директор ТОВ «Валмпак» ОСОБА_4 приступив до виконання обов'язків директора достроково, 05.11.2013 року у зв'язку з виробничою необхідністю, перервавши щорічну відпустку, без виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Отже, з наведеного слідує, що 05.11.2015 року директор ТОВ «Валмпак» ОСОБА_4 мав право підписувати первинні документи, у тому числі прибуткові касові ордери, видаткові касові ордери, відомості на виплату грошей, оскільки він був відкликаний із щорічної відпустки.

При цьому, як зазначено в Акті перевірки, прибутковий касовий ордер № 18 від 05.11.2013 року на суму 30 263, 07 грн. з підставою оприбуткування «Отримання готівки з банку», видатковий касовий ордер № 8 від 05.11.2013 року на суму 30 263, 07 грн. та відомість на виплату грошей № 11 від 05.11.2013 року на суму 30 263, 07 грн. із датою видачі коштів - 05.11.2013 року були підписані (оформлені, перевірені) директором ОСОБА_4

Таким чином, вищевказані обставини свідчать про помилковість висновків відповідача щодо наявності порушень п. 2.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні з боку ТОВ «Валмпак».

З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення № 0000142209 від 08.02.2016 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши всі матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення а постанова суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 06.02.2017 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Мєзєнцев Є.І.