Постанова № 64561783, 25.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2017 р. Справа№ 911/2099/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача : Носач О.О. - дов. №60 від 15.04.2016р.

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: не з'явились

третя особа-1: не з'явився

від третьої особи-1: ОСОБА_3 - дов. №1037 від 03.09.2016р.

третя особа-2: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явились

від третьої особи-3: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2016р.

у справі № 911/2099/16 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса

до Княжицької сільської ради (відповідач-1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелія - PR"

(відповідач-2)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) ОСОБА_4

2) приватного нотаріуса Броварського районного округу Київської області Бурлака Олега Вікторовича

3) Броварської районної державної адміністрації

про визнання недійсним рішення суб'єкта владних повноважень щодо надання у власність земельних ділянок, визнання недійсним запису про право власності на земельну ділянку

В судовому засіданні 25.01.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2016р. Сільськогосподарський виробничий кооператив імені Щорса (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Княжицької сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелія - PR" про визнання недійсним рішення відповідача-1 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 в с. Княжичі" № 543 (31-УІ) від 18.12.2014 року, яке, як стверджує позивач, є незаконним і прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка належала і належить позивачу, та, відповідно, визнання недійсним запису про право власності на спірну земельну ділянку, яка на даний час зареєстрована за відповідачем-2.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2099/16 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову, а також, враховуючи клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 2,000 га, укладений 05.08.2015р. між ОСОБА_4 та ТОВ "Камелія - PR", який засвідчений приватним нотаріусом Бурлакою О.В.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 10.11.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 13.12.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016р. згідно ст. 69 ГПК України строк розгляду спору продовжено, відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 25.01.2017р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.01.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову з урахуванням заяви про вихід за межі позовних вимог.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.01.2017р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу голова Княжицької сільської ради Петренко В.І. просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішенням суду були встановлені факти, які не були відомі на момент визнання позову, але є важливими для спору. Відповідач-1 не погоджується з доводами апелянта, що Княжицька сільська рада діяла щодо розпорядження землями колективної власності у напрямку від довгострокової оренди до відчуження земель колективної власності на збагачення третіх осіб. Зазначає, що лише після ознайомлення з доказами по справі, йому стало відомо, що право на спірну земельну ділянку є недоведеним позивачем.

Треті особи 1,2, представники відповідачів-1,2 та третіх осіб-2,3 в судове засідання апеляційної інстанції 25.01.2017р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились, причини їх неявки суду не відомі. Оскільки їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач - Сільськогосподарський виробничий кооператив імені Щорса (код 30839466) відповідно до змін до Статуту від 14.06.2000 року, зареєстрованих Броварською районною державною адміністрацією, є створеним шляхом реорганізації Колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса (код ЄДРПОУ 00849600), і є правонаступником його прав та обов'язків в частині переданого йому майна та зі сплати податків і зборів до бюджетів всіх рівнів.

Як зазначав Позивач, рішенням ліквідаційної комісії КСП імені Щорса, оформлених протоколом № 8 від 14.06.2000 року, на баланс підприємства-правонаступника - СВК імені Щорса були передані по акту прийому-передачі від 14.06.2000 року майно цілісного майнового комплексу КСП імені Щорса і земельні ділянки, які не підпали під паювання (землі під будівлями, господарськими дворами, шляхами, лісосмугами, садом, тощо), разом 153,19 га.

Питання правонаступництва врегульовані Наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 року № 62 "Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств" (п. 14-17 Порядку), Наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 року № 63 "Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств" (п. 15, 19 Порядку).

Позивач зазначав, що КСП імені Щорса (код ЄДРПОУ 00849600) на праві колективної власності на землю володіло земельними ділянками в кількості 1932,8 га та мало в постійному користуванні земельні ділянки площею 232,0 га відповідно до Державних актів на право колективної власності на землю від 04.07.1997 року за рішенням Княжицької сільської Ради народних депутатів від 18.03.1997 року (15-ХП) та на право постійного користування землею від 04.07.1997 року за рішенням Княжицької сільської Ради народних депутатів від 18.03.1997 року (15-ХП).

За твердженням позивача, до складу земель колективної власності входила і земельна ділянка під плівковими теплицями в АДРЕСА_1 загальною площею до 23 га.

22.03.2002 року ліквідаційною комісією КСП імені Щорса за Договором купівлі-продажу нерухомого майна було здійснено відчуження майна майнового комплексу плівкових теплиць в АДРЕСА_1 на користь ТОВ "Камелія-К". Договором відчуження майнового комплексу не було передбачено відчуження земельної ділянки.

Позивач зазначав, що земельна ділянка під відчуженим комплексом теплиць перебувала у колективній власності членів КСП імені Щорса. З 13.02.2003 року КСП імені Щорса було виключено з ЄДРПОУ.

СВК імені Щорса зазначає, що неодноразово зверталось до керівництва ТОВ "Камелія-К", ТОВ "Камелія-РR" з пропозицією виготовити технічну документацію по відводу земельної ділянки плівкових теплиць в довгострокову оренду, однак всі звернення залишались без відповіді.

Позивач стверджував, що земельна ділянка під майновим комплексом плівкових теплиць в АДРЕСА_1 належить йому, як правонаступнику КСП імені Щорса на підставі відповідних Державних актів, така земельна ділянка не відчужувалась одночасно з розташованим на ній майном і згоди на вилучення чи іншим шляхом вибуття земельної ділянки від позивача не відбувалось.

Однак, як зазначав позивач, у вересні 2014 року керівництво ТОВ "Камелія-РR" потай від СВК імені Щорса у зговорі з Княжицьким сільським головою ОСОБА_7 досягли домовленості про відчуження земельної ділянки господарського двору плівкових теплиць площею 20 га у приватну власність десяти особам - працівникам ТОВ "Камелія-РR" та їх близьким родичам для ведення особистого селянського господарства, в тому числі спірної земельної ділянки площею 2,000 га гр. ОСОБА_4 (третя особа).

Зокрема, Княжицька сільська рада прийняла рішення № 479 від 30.09.2014 року про надання дозволу третій особі-1 ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,000 га (яка є частиною земельної ділянки двору плівкових теплиць).

Рішенням Княжицької сільської ради № 543 від 18.12.2014 року гр. ОСОБА_4 була передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер НОМЕР_2).

Позивач зазначав, що вищезазначені рішення Княжицької сільської ради про надання у власність третій особі земельної ділянки прийняті в той час, як право власності на таку земельну ділянку у попереднього власника ВАТ "Княжицьке" - КСП імені Щорса - СВК імені Щорса у встановленому законом порядку (ст. 140, 142 ЗК України) не було припинене.

Також, позивач зазначав, що на момент прийняття вищенаведених рішень Княжицької сільської ради, відповідна земельна ділянка перебувала на балансі СВК імені Щорса і підлягала розподілу між бувшими членами КСП ім. Щорса.

У зв'язку з цим, позивач просив визнати протиправним і недійсним Рішення Княжицької сільської ради № 543 від 18.12.2014 року про затвердження виготовленого ПП "Автотранс ЛЛС" проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер НОМЕР_3 у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_4

Також, позивач зазначав, що після оформлення права власності на земельну ділянку, ОСОБА_4 05.08.2015 року відчужив її на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелія-РR" за Договором купівлі-продажу, про що приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлакою О.В. внесено запис в державний реєстр прав №10681448.

У зв'язку з цим, позивач також просив визнати недійсним і таким, що підлягає виключенню з Державного реєстру прав запис про право на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3 ТОВ "Камелія РR" за №10681448 від 05.08.2015 року.

Судом встановлено, що Державний акт про право колективної власності видавався ВАТ "Княжицьке" щодо 1932,8 га землі, за Державним актом на право постійного користування ВАТ "Княжицьке" мало в постійному користуванні 232 га землі.

Тобто, всього у ВАТ "Княжицьке" (КСП імені Щорса) перебувало 2164,8 га землі у колективній власності та постійному користуванні, з яких лише 153,19 га землі під будівлями, господарськими дворами, шляхами, лісосмугами, садом було передано по Акту прийому-передачі від 14.06.2000 року.

Таким чином, 2011,61 га земель не передавались позивачу.

При цьому, з Акту прийому-передачі від 14.06.2000 року не можливо встановити які саме землі (колективної власності чи постійного користування) передавались.

Щодо посилання позивача на зміни та доповнення до Статуту СВК ім. Щорса, затверджені протоколом № 4 від 10.03.2000 року, відповідне правонаступництво прав та обов'язків стосується переданого майна.

Згідно з наданим позивачем Актом прийому-передачі від 15.06.2000 року, ліквідаційною комісією КСП ім. Щорса передано СВК ім. Щорса нерухоме і рухоме майно, яке станом на 14.06.2000 року перебувало на балансі і у власності КСП ім. Щорса.

Однак, з наведеного в Акті прийому-передачі від 15.06.2000 року переліку не вбачається передачі двору плівкових теплиць з земельною ділянкою під теплицями, а зазначено, зокрема, лише про передачу плівкових теплиць 22 га.

В той же час, відповідним Актом передбачено, що майно спільного майнового паю членів КСП ім. Щорса обраховується в СВК ім. Щорса як таке, що перебуває в оренді. Неподільне майно, не витребуване майно (нерухомість, земельні ділянки) зараховується на баланс СВК ім. Щорса до настання правових підстав для подальшого розпорядження ним.

Однак, позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду пояснень та доказів, яке майно станом на 14.06.2000 року перебувало на балансі і у власності КСП ім. Щорса, яке майно (неподільне майно, не витребуване майно) було зараховано на баланс, яке майно складало спільний майновий пай членів КСП ім. Щорса і підлягало розпаюванню.

З огляду на викладені обставини, враховуючи, що майно колективної власності підлягало розпаюванню між членами КСП ім. Щорса, що мало відбутись до завершення ліквідаційної процедури, за наслідками якої з припиненням КСП ім. Щорса припинялась колективна власність на майно, до СВК ім. Щорса могло бути передано майно спільного майнового паю членів КСП ім. Щорса на правах оренди або "неподільне майно, не витребуване майно" лише на баланс до настання правових підстав для подальшого розпорядження ним.

Крім того, за Договором купівлі-продажу від 22.03.2002 року ліквідаційною комісією КСП ім. Щорса було продано ТОВ "Камелія-К" майно: арочні теплиці, тепличний комбінат, башту Рожновського, резервуар для води, огорожу (двір плівкових теплиць), що належало продавцю, тобто КСП ім. Щорса на підставі свідоцтва про право власності на майновий комплекс, виданого виконкомом Кяжицької сільської ради 08.12.2000 року, тобто після передачі майна за Актом прийому-передачі від 14.06.2000 року.

Відповідно майно двору плівкових теплиць, на яке КСП ім. Щорса було отримано свідоцтво про право власності лише у грудні 2000 року, не могло передаватись (і позивачем не доведено відповідного факту) за Актом прийому-передачі від 14.06.2000 року на користь новоствореного СВК ім. Щорса.

Оскільки, майно двору плівкових теплиць не передавалось за Актом від 14.06.2000 року, не передавались і відповідні права, пов'язані з таким майном, зокрема, щодо прав на землю, на якій розташований двір плівкових теплиць. Тому відсутні підстави стверджувати про правонаступництво позивачем прав та обов'язків КСП ім. Щорса, на підставі змін до Статуту від 10.03.2000 року та Акту від 14.06.2000 року стосовно майна, яке в грудні 2000 року належало КСП ім. Щорса і в березні 2002 року було продане ТОВ "Камелія-К".

Крім того, позивач - СВК ім.Щорса безпідставно посилається на обставини діяльності КСП ім. Щорса, які мали місце в період ліквідаційної комісії (2000-2003 років), оскільки за відповідними правовідносинами діяльність ліквідаційної комісії КСП ім. Щорса є самостійною особою і не має жодного відношення до СВК ім.Щорса.

Пунктами 17-19 Наказу Міністерства аграрної політики від 14.03.2001 року № 63 "Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств", на які посилається позивач, визначено, що обсяг правонаступництва визначається за передавальним (роздільним) актом (балансом), складеним на дату реорганізації КСП і затвердженим вищим органом управління КСП, який може бути уточнений на дату врегулювання майнових відносин у частині боргових зобов'язань підприємства і затверджений загальними зборами співвласників або іншим уповноваженим органом. Разом з установчими документами підприємства-правонаступника роздільний (передавальний) баланс є правовою підставою для встановлення наявності та обсягів правонаступництва за майновими правами та обов'язками КСП.

До статутних фондів підприємств-правонаступників КСП передається майно лише в частині, вартість якої дорівнює сукупній вартості майнових паїв членів КСП - засновників такої юридичної особи-правонаступника.

Передача майна КСП підприємствам-правонаступникам, яке виділене під забезпечення боргових зобов'язань, здійснюється після їх державної реєстрації протягом терміну, що визначається вищим органом управління КСП, та оформляється актом приймання-передавання.

Оскільки майновий комплекс двору плівкових теплиць був відчужений ліквідаційною комісією КСП ім. Щорса в березні 2002 року, таке майно не входило до переліку майна, переданого за Актом від 14.06.2000 року і відсутні підстави стверджувати, що за таким Актом на користь СВК ім. Щорса передавалась розташована під комплексом двору плівкових теплиць земельна ділянка.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем набуття правонаступництва щодо такої земельної ділянки.

Також, враховуючи, що з припиненням КСП ім. Щорса припинилась колективна власність на майно та землю, в Акті прийому-передачі від 14.06.2000 року не визначено безумовного і в повному обсязі переходу до СВК ім. Щорса всієї землі за Державними актами ВАТ "Княжицьке" (КСП ім. Щорса) і СВК ім. Щорса є іншою юридичною особою (з іншим реєстраційним кодом ЄДРПОУ), відсутні підстави стверджувати про безумовне і в повному обсязі правонаступництво СВК ім. Щорса щодо земельних ділянок за Державним актом на право колективної власності на землю від 04.07.1997 року та Державним актом на право постійного користування від 04.07.1997 року, які видавались ВАТ "Княжицьке".

З огляду на норми Наказів Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 року № 62 "Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств" та № 63 "Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств", значна частина майна та земель підлягала розпаюванню, тому не перейшла до підприємства-правонаступника. Також, як вбачається зі Статуту СВК ім. Щорса, його засновниками є декілька осіб, в той час, як КСП ім. Щорса мало 1254 осіб - членів КСП.

Виходячи з матеріалів справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що СВК ім. Щорса не набуло правонаступництва за Державними актами в повному обсязі, до нього в порядку правонаступництва перейшли лише права та обов'язки в частині фактично переданого майна та не розпайованої землі під таким майном в обсязі всього лише 153,19 га, і відповідні права підлягали оформленню в установленому законодавством порядку на новостворене підприємство.

Позивач в поясненнях, наданих 22.08.2016 року, зазначив, що розпаюванню підпадали орні землі з розрахунку, що один земельний пай становить 1,4 умовних кадастрових га, що на 1254 осіб становить 1755,6 га. Позивач зазначав щодо решти землі, яка не підлягала паюванню, не приймалось рішень про припинення права колективної власності чи права постійного користування.

Однак, позивачем не надано жодних документів, з яких можливо було б встановити факт та обсяги розпаювання земель та майна КСП ім. Щорса, відповідно і обсяги земель та майна, яке залишилось не розпайованим.

В той же час, враховуючи що з загального обсягу землі ВАТ "Княжицьке" (1932,8 га на праві колективної власності та 232 га землі постійного користування) всього 2164,8 га землі, з яких за твердженням позивача розпайовано 1755,6 га, та передано за Актом прийому-передачі від 14.06.2000 року позивачу 153,19 га, 256,01 га землі залишилось у КСП ім. Щорса.

Також позивач сам зазначав, що земельні ділянки під будівлями і господарськими дворами не є сільськогосподарськими угіддями і відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України підлягають розподілу між співвласниками земельних часток (паїв) у разі припинення підприємства.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на ст. 30 Земельного кодексу України, не розпайовані на момент ліквідації сільськогосподарського підприємства землі колективної власності підлягали розподілу за згодою власників земельних часток (паїв), землі постійного користування підлягали включенню до земель запасу або передачі у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Постанова Броварського міськрайонного суду Київської області від 25.11.2015 року у справі № 361/337/15-а, на яку посилається позивач, не має преюдиційного значення при вирішенні даного спору, оскільки питання правонаступництва у відповідній справі по суті не вирішувалось. Суд під час вирішення спору лише виходив з наведеної СВК ім. Щорса конструкції правонаступництва без дослідження відповідних обставин в обсягах, які мають значення для вирішення спору у справі № 911/2099/16.

Позивачем не доведено наявності у нього прав на спірну земельну ділянку як станом на момент продажу комплексу теплиць ТОВ "Камелія-К", так і та станом на момент прийняття спірного рішення Княжицької сільської ради в 2014 році.

Таким чином, на момент подання позову, як і на момент прийняття спірного рішення Княжицької сільської ради, право позивача на спірну земельну ділянку не є встановленим і посвідченим в установленому законодавством порядку, тобто є спірним.

З відповіді Управління Держгеокадастру у Броварському районі Київської області за вих. № 27-1008-99.4-11272/2-16 від 14.09.2016 року вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до земельної ділянки за Державним актом про право колективної власності ВАТ "Княжицьке".

Також, з відповіді Управління Держгеокадастру у Броварському районі Київської області за вих. № 27-1008-99.3-1163/2-16 від 25.08.2016 року вбачається, що згідно національної кадастрової системи, вказана земельна ділянка площею 2,0 га рахується у власності у ТОВ "Камелія-РR".

Відповідно до ст.ст. 79-1, 198, 203, 204 Земельного кодексу України та ст.ст. 21, 33, пунктів 1, 6 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, облік кількості земель здійснюється на підставі державної статистичної звітності по формі 6-зем до 2015 року, зміни до форми 6-зем не внесені і станом на 01.01.2016 року вказана земельна ділянка рахується в землях запасу відповідно до договору про розірвання договору оренди від 05.12.2012 року, укладеного між Броварською районною державною адміністрацією та ТОВ "Камелія-К".

До 05.12.2012 року вказана земельна ділянка входила до складу ділянки загальною площею 19,20 га, яка перебувала в оренді у ТОВ "Камелія-К" відповідно до договору оренди від 05.08.2002 року. Земельна ділянка вилучалась у ВАТ "Княжицьке" на підставі рішення зборів уповноважених членів КСП імені Щорса від 12.03.2002 року, копія якого вшита до технічної документації по передачі в оренду земельної ділянки ТОВ "Камелія-К" і передавалась ТОВ "Камелія-К" актом про передачу на зберігання межових знаків від 04.06.2002 року.

Позивач зазначав, що за вищенаведеним рішенням, збори уповноважених членів КСП імені Щорса дійсно надали згоду на передачу в постійне користування ТОВ "Камелія - К" земельної ділянки господарського двору плівкових теплиць площею 23 га в межах існуючої на той час огорожі.

За твердженням позивача, цей протокол рішення зборів уповноважених був підставою для укладення між КСП імені Щорса і ТОВ "Камелія-К" договору про довгострокову оренду земельної ділянки за умов, що вже набрав чинності Земельний кодекс України, п. 15, розділу X Перехідні положення якого була встановлена заборона на відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Також позивач зазначав, що для укладання договору оренди та його державної реєстрації було необхідно виготовити проект відводу земельної ділянки. Такий проект мав виготовити орендар - ТОВ "Камелія-К". Саме для цього один належним чином засвідчений примірник витягу з протоколу зборів уповноважених членів КСП імені Щорса від 12.03.2002 року був переданий ТОВ "Камелія-К".

Позивач стверджував, що протокол зборів уповноважених членів КСП імені Щорса від 12.03.2002 року по своєму змісту не є тим документом, який дає згоду на припинення права власності або права постійного користування земельною ділянкою на користь органу місцевого самоврядування (в межах села Княжичі) або на користь Броварської РДА (за межами села Княжичі).

Однак, як вбачається зі змісту протоколу Зборів уповноважених членів КСП ім. Щорса № 1 від 12.03.2002 року, на відповідних зборах вирішувалось питання про передачу земельної ділянки під майновим комплексом "Тепличний комбінат" покупцю ТОВ "Камелія-К".

В ході обговорення питання продажу майнового комплексу "Тепличний комбінат" вирішено продати ТОВ "Камелія-К" майновий комплекс "Тепличний комбінат" і виручені кошти спрямувати на погашення боргу по заробітній платі. Одночасно обговорювалось питання про передачу площі земельної ділянки тепличного комплексу покупцю в межах розташування проданого майна.

На зборах було прийнято рішення про надання згоди ліквідаційній комісії на продаж майнового комплексу "Тепличний комбінат" та вирішено передати покупцю земельну ділянку площею 23 га в постійне користування.

Враховуючи, що надавати в постійне користування земельні ділянки належало до повноважень відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішення Зборів уповноважених членів КСП ім. Щорса про передачу покупцю ТОВ "Камелія - К" земельної ділянки площею 23 га в постійне користування могло бути виконане виключно в установленому чинним законодавством порядку, який потребує попереднього вилучення земельної ділянки.

Таким чином, відповідним рішенням фактично погоджено факт припинення прав на земельну ділянку КСП ім. Щорса для її подальшого надання в постійне користування покупцю ТОВ "Камелія - К".

Згідно ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішення Зборів уповноважених) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішення Зборів уповноважених) передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 140 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішення Зборів уповноважених) передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; відчуження земельної ділянки за рішенням власника.

Таким чином, питання про надання земельної ділянки у користування ТОВ "Камелія-К" не належало до компетенції позивача, а відповідне формулювання свідчить про погодження вилучення земельної ділянки з метою її передачі в постійне користування покупцю майна.

З огляду на зміст рішення Зборів уповноважених членів КСП ім. Щорса та норми чинного у відповідний період земельного законодавства, враховуючи, що КСП ім. Щорса ліквідовувалось і в рішенні не визначено орендодавцем СВК ім. Щорса, відсутні підстави стверджувати, що ТОВ "Камелія - К" мала укласти договір оренди саме з позивачем. Також, існує рішення власника (рішення Зборів уповноважених) про передачу ТОВ "Камелія - К" земельної ділянки під придбаним ним майновим комплексом "Тепличний комбінат", що є підставою для припинення прав на відповідну земельну ділянку КСП ім. Щорса.

Також, третя особа-1 ОСОБА_4 в своїх поясненнях обґрунтовано зазначив, що при отриманні спірної земельної ділянки та її відчуженні на користь відповідача-2, йому не було відомо про жодні перешкоди щодо приватизації земельної ділянки.

Приватизація земельної ділянки відбулась на підставі рішення сільської ради та у відповідності до норм чинного законодавства, з погодженням меж земельної ділянки з суміжними земельними ділянками та з отриманням Державного акту на право власності на земельну ділянку. Земельна ділянка надавалась з земель запасу Княжицької сільської ради.

Приписом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Таким чином, ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3.

Також ОСОБА_4 зазначив, що згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року, майном у значенні ст. 1 Першого протоколу Конвенції вважається законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила".

Таким чином, Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції".

Таким чином, навіть в разі наявності порушень в діях державних органів (ймовірно щодо переведення земельної ділянки до земель запасу), про які ОСОБА_4 не було і не могло бути відомо і в його діях відсутні будь-які ознаки незаконності, визнання недійсним рішення відповідача-1 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 в с. Княжичі" №543 (31-УІ) від 18.12.2014 року, яке реалізовано і на його підставі набуто право власності, яке за відповідною угодою купівлі-продажу відчужено відповідачу-2, призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року.

З огляду на викладене, доводи апелянта про недоречність посилань суду першої інстанції на практику Європейського суду з прав людини, є неприпустимими.

На думку колегії суддів, заслуговують на увагу пояснення Броварської районної державної адміністрації, що СВК імені Щорса не є прямим правонаступником в повному об'ємі прав та обов'язків КСП імені Щорса.

Вказані підприємства є окремими юридичними особами.

Лише частина рухомого та нерухомого майна, землі, на яких воно розташоване передавались від КСП ім. Щорса до СВК ім. Щорса виключно в межах Акту приймання-передачі від 15.06.2000 року.

Інша частина майна КСП ім. Щорса, зокрема, комплекс тепличного комбінату та інші об'єкти, що були розташовані на земельній ділянці площею 19,2 га, перейшли у власність ТОВ "Камелія-К", відповідно до цивільно-правової угоди, а саме договору-купівлі продажу від 22.03.2002 року.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу (1990р.), який діяв станом на 2000 рік, перехід права користування земельною ділянкою відбувається лише при переході права власності на будівлю та споруду. Таким чином, право користування земельною ділянкою площею 19,2 га не переходило до СВК ім. Щорса, так як право на будівлі та споруди комплексу тепличного комбінату останній не набував.

КСП імені Щорса з відчуженням майна втратило право користування землею і відповідно до Рішення зборів уповноважених членів від 12.03.2002 року відмовилось від свого права на користь ТОВ "Камелія-К".

Земельна ділянка площею 19,2 га, як державна власність, була передана ТОВ "Камелія-К" в оренду Броварською РДА (розпорядник земель державної власності) на підставі ч. 3 ст. 5 Закону України "Про оренду землі", ст. 84, 141 Земельного кодексу України, відповідно до Договору оренди від 05.08.2002 року.

По питанню виділення земельної ділянки площею 19,2 га та передачу ТОВ "Камелія-К" в оренду, Броварською РДА була створена комісія, до складу якої входили в тому числі сільський голова с. Княжичі - ОСОБА_7 та голова КСП імені Щорса - Руденко Т. М., яка в подальшому була керівником СВК ім. Щорса. Тому твердження, що позивачу та сільраді не було та не могло бути відомо про передачу спірної землі в оренду ТОВ "Камелія-К" не відповідає дійсності. При прийнятті даного рішення були також враховані рішення сесії Княжицької сільради №08 0П-ХХІУ від 17.05.2002 року та рішення "Узгоджувальної комісії з питань розташування та інженерного забезпечення району" (Протокол №4 від 05.06.2002 року).

Також, Броварська районна державна адміністрація зазначила, що починаючи з 05.08.2002 року по 27.01.2016 року ТОВ "Камелія-К" до місцевого бюджету своєчасно та в повному об'ємі сплачувало орендну плату за земельну ділянку площею 19,2 га. В свою чергу, ні КСП ім. Щорса, ні СВК ім. Щорса, ані жодна інша особа ніяких податків та орендних платежів за земельну ділянку площею 19,2 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 за вказаний період не сплачували і не здійснювали фактичного користування землею.

Чинний Земельний кодекс України визначає, що право на землю набувається на підставі відповідного правовстановчого документа та його державної реєстрації.

Зокрема, згідно ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Перехід до позивача частини прав та обов'язків КСП ім. Щорса є підставою для оформлення відповідного обсягу прав на землю у встановленому чинним законодавством порядку.

Однак, Державні акти на ВАТ "Княжицьке", правонаступником якого було КСП ім. Щорса, не є правопосвідчувальними документами на землю для СВК ім. Щорса, яке є іншою юридичною особою з визначеним (обмеженим) обсягом правонаступництва майном за Актом від 14.06.2000 року, до якого не входило майно тепличного двору, оскільки право власності на таке майно належало КСП ім. Щорса згідно свідоцтва, виданого в 2002 році і було ним правомірно відчужено на користь ТОВ "Камелія-К".

Відсутність факту передачі за Актом прийому-передачі від 14.06.2000 року майнового комплексу Тепличного комбінату, виключає факт передачі, відповідно і набуття правонаступництва (в 2000 році) щодо земельної ділянки, на якій розташований Тепличний комплекс.

Оскільки право на спірну земельну ділянку (частину двору тепличного комплексу) не набуто та не оформлено позивачем у встановленому законодавством порядку (взагалі відсутній правовстановчий документ), факт набуття та наявності у позивача фактичного права на земельну ділянку потребує встановлення по суті відповідних фактів, що за відсутності правовстановчого документа та наявності спору про право, не підлягає встановленню в матеріалах даної справи, оскільки позивач має право на захист саме вже існуючого права.

Тобто при зверненні до суду з даним позовом, у позивача має бути наявним оформлене в установленому порядку право на землю та факт порушення наявного права.

Питання про наявність самого права на земельну ділянку має розглядатись в межах відповідного позову про право.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено факту набуття та наявності права на земельну ділянку в установленому закондавством порядку, така земельна ділянка на момент її передачі обліковувалась як землі запасу і тривалий час перебувала в оренді ТОВ "Камелія-К" і не використовувалась позивачем, тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що в діях та оспорюваних рішеннях відповідача-1 відсутні будь-які порушення чи ознаки протиправності.

Крім того, колегією суддів не встановлено в діях відповідача-1 порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача та підстав для визнання незаконним спірного рішення Княжицької сільської ради № 543 від 18.12.2014 року про затвердження виготовленого ПП "Автотранс ЛЛС" проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер НОМЕР_3 у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_4, а тому позовні вимоги у відповідній частині правомірно відхилені судом першої інстанції.

Оскільки вимога про визнання недійсним і таким, що підлягає виключенню з Державного реєстру прав запису про право на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3 ТОВ "Камелія РR" за № 10681448 від 05.08.2015 року є похідною від вимоги про визнання незаконним вищенаведеного рішення Княжицької сільської ради, в задоволенні якої вірно відмовлено судом, відповідна вимога позивача також задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що пропуск строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі наявності підстав для його задоволення, однак за наслідками розгляду спору по суті судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог і в позові відмовлено, питання пропуску строку позовної давності не підлягають дослідженню, оскільки не впливають на результат вирішення спору.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги не доведені та не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Щодо поданих позивачем 28.09.2016 року клопотань на підставі ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України про вихід за межі позовних вимог та про визнання Договору купівлі-продажу від 05.08.2015 року недійсним, колегія суддів зазначає, що в ході розгляду спору не встановлено обставин, які свідчать про суперечність Договору купівлі-продажу від 05.08.2015 року законодавству.

Крім того, такий Договір не пов'язаний з позовними вимогами, оскільки від його чинності не залежить результат вирішення спору.

Вимога про визнання недійсним Договору є самостійною позовною вимогою, яка має розглядатись по суті відповідних позовних вимог з врахуванням ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Обставини, які підлягають дослідженню в межах заявлених позовних вимог у справі № 911/2099/16, не передбачають необхідності дослідження і надання правової оцінки Договору купівлі-продажу від 05.08.2015 року.

Захист прав особи передбачено в порядку позовного провадження по суті заявлених позовних вимог.

Таким чином, клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог та про визнання Договору купівлі-продажу від 05.08.2015 року недійсним в порядку ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України вірно відхилені місцевим господарським судом.

Враховуючи те, що судом першої інстанції, крім іншого, правильно зазначено встановлені обставини справи та законодавство, яким вірно керувався суд при прийнятті оскаржуваного рішення, вимоги апелянта щодо скасування рішення є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2099/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2099/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2099/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська