Постанова № 64561721, 02.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа№ 911/2824/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика

"Лагода"

на рішення Господарського суду Київської області

від 24.10.2016р.

у справі №911/2824/16 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "2 ПАК"

до Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика

"Лагода"

про стягнення 33 444,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "2ПАК" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода" (далі - відповідач) 7 865,63 грн. 3% річних, 22 587,26 грн. інфляційних втрат та 2 991,19 грн. пені, нарахованих на суму боргу, яка виникла у відповідача за договором поставки №5 від 05.02.2013р.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.10.2016р. у справі №911/2824/16 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 991,19 грн., 7 865,63 грн. 3% річних, 22 587,26 грн. інфляційних втрат та 1 378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.10.2016р. у справі №911/2824/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- судом не було встановлено дати настання обов'язку по оплаті за видатковими накладними та дату, коли сплинув шестимісячний строк нарахування пені, зокрема, про це не зазначено в рішенні суду;

- суд прийняв рішення, яким помилково здійснив стягнення з відповідача пені за період, що перевищує шість місяців, не врахувавши при цьому положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2016р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні на 02.02.2017р.

31.01.2017р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 02.02.2017р.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання відповідача, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Окрім того, явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, а участь у судових засіданнях відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

Представники сторін в судове засідання 02.02.2017р. не з'явилися. Позивач про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому 02.02.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

05.02.2013р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір поставки №5 (далі - Договір поставки) (том справи - 1, аркуші справи - 14-16).

За умовами Договору поставки (п.п.1.1, 2.1-2.3) постачальник зобов'язується поставити та передати у власність стреч-плівку та стрічку липку-пакувальну (далі - товар), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його. Кількість та асортимент товару вказується в письмових заявках. Якість товару повинна відповідати діючим ДСТУ і підтверджуватися сертифікатом відповідності, виданим регіональним Центром Стандартизації метрології і сертифікації. Зазначений сертифікат постачальник зобов'язується надавати з кожною партією товару. Претензії покупця щодо якості товару приймаються постачальником протягом терміну придатності товару, але в будь-якому випадку в термін не менш ніж 60 календарних днів з моменту постачання товару.

Умови та строки поставки врегульовані розділом 3 Договору поставки, в п.п.3.1-3.3, 3.8 якого передбачено, що товар поставляється партіями на підставі письмових заявок замовника. Поставка кожної окремої партії товару проводиться протягом 3-х днів з моменту отримання постачальником письмової (факсової) заявки замовника. Поставка товару здійснюється транспортом за рахунок постачальника на склад замовника за адресою: м. Кагарлик Київської області, вул. Фрунзе, 99. Моментом переходу права власності на товар є підписання видаткових накладних уповноваженими представниками обох сторін на складі замовника.

Орієнтовна загальна вартість товару за цим Договором складає 3 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%. Вартість окремої партії товару узгоджується сторонами та зазначається у видаткових накладних. Замовник здійснює оплату кожної окремої партії товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з моменту підписання видаткових накладних щодо поставки відповідної партії товару уповноваженими представниками обох сторін. Постачальник зобов'язується повідомити замовника про зміну ціни на товар не менш, ніж за 10 банківських днів (розділ 4 Договору поставки).

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань визначена в розділі 5 Договору поставки, згідно з п.5.2 якого за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п.4.3 цього Договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення грошового зобов'язання від суми боргу за кожен день прострочення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору поставки він здійснив поставку товару відповідачу, про що сторонами було складено та підписано видаткові накладні (том справи - 1, аркуші справи - 17-24). Однак відповідач не здійснив розрахунок з позивачем у встановлені Договором поставки порядку і строки, що призвело до виникнення заборгованості.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити борг, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Господарським судом Київської області було розглянуто дві справи про стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 28.03.2016р. у справі №911/3178/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "2 ПАК" до Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода" про стягнення 508 574,62 грн. позов було задоволено. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "2ПАК" заборгованість за договором поставки від 05.02.2013р. №5, а саме: 383 266,73 грн. основного боргу за видатковими накладними №56 від 17.06.2013р., №30 від 01.04.2015р., №33 від 07.04.2015р., №35 від 15.04.2015р., №42 від 28.04.2015р., №49 від 18.05.2015р., 93 942,57 грн. пені, нарахованої за період з 01.06.2015р. по 14.01.2016р., 7 912,39 грн. 3% річних, нарахованих за період з 17.08.2013р. по 25.01.2016р., 23 452,93 грн. інфляційних втрат за загальний період з 17.08.2013р. по 25.01.2016р., а також судовий збір в розмірі 9 725,53 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 45-58).

Вказане судове рішення було залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016р. та Вищого господарського суду України від 02.11.2016р.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2016р. у справі №911/304/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "2 ПАК" до Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода" про стягнення 227 295,83 грн. позов було задоволено. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "2ПАК" заборгованість за договором поставки від 05.02.2013р. №5, а саме: 179 695,91 грн. основного боргу за видатковими накладними №56 від 03.06.2015р. та №60 від 15.06.2015р., 39 155,02 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача за накладною №56 від 03.06.2015р. за період з 04.08.2015р. по 25.01.2016р., за накладною №60 від 15.06.2015р. за період з 17.08.2015р. по 25.01.2016р., 2 483,55 грн. 3% річних та 5 961,75 грн. інфляційних втрат, нарахованих за той самий період, що й пеня, а також 3 409,44 грн. витрат по оплаті судового збору (том справи - 1, аркуші справи - 26-35).

Вказане судове рішення було залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р. та Вищого господарського суду України від 24.11.2016р.

Вищезгаданими рішеннями у справах №911/304/16 та №911/3178/15 встановлено факт поставки позивачем та прийняттям відповідачем товару за Договором поставки згідно з видатковими накладними №56 від 17.06.2013р., №30 від 01.04.2015р., №33 від 07.04.2015р., №35 від 15.04.2015р., №42 від 28.04.2015р., №49 від 18.05.2015р., №56 від 03.06.2015р., №60 від 15.06.2015р., а також невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, що призвело до виникнення заборгованості з оплати товару у загальній сумі 562 962,64 грн. (383 266,73 + 179 695,91). Окрім того, суд погодився з тим, що у позивача виникло право на нарахування 133 097,59 грн. пені (93 942,57 + 39 155,02), інфляційних втрат сумі 29 414,68 грн. (23 452,93 + 5 961,75) та 3% річних у розмірі 10 395,94 грн. (7 912,39 + 2 483,55), а у відповідача обов'язок по сплаті вказаних сум.

В розумінні ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені вищезгаданими рішеннями Господарського суду Київської області від 28.03.2016р. у справі №911/3178/15 та від 07.04.2016р. у справі №911/304/16, носять преюдиційний характер та не підлягають повторному доведенню під час розгляду справи №911/2824/16.

Оскільки відповідач не виконав рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2016р. у справі №911/3178/15 та від 07.04.2016р. у справі №911/304/16, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 7 865,63 грн. 3% річних та 22 587,85 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 26.01.2016р. по 13.07.2016р. за видатковими накладними №56 від 17.06.2013р., №30 від 01.04.2015р., №33 від 07.04.2015р., №35 від 15.04.2015р., №42 від 28.04.2015р., №49 від 18.05.2015р., №56 від 03.06.2015р. та №60 від 15.06.2015р., а також 2 991,19 грн. пені, нарахованої за видатковою накладною №56 від 03.06.2015р. за період 26.01.2016р. по 01.02.2016р. та за видатковою накладною №60 від 15.06.2015р. за період 26.01.2016р. по 14.02.2016р.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними №56 від 17.06.2013р., №30 від 01.04.2015р., №33 від 07.04.2015р., №35 від 15.04.2015р., №42 від 28.04.2015р., №49 від 18.05.2015р., №56 від 03.06.2015р. та №60 від 15.06.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 17-24).

Відповідач не розрахувався з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості.

Вказані обставини встановлені у судовому порядку рішеннями Господарського суду Київської області від 28.03.2016р. у справі №911/3178/15 та від 07.04.2016р. у справі №911/304/16, якими вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основний борг за вищезгаданими видатковими накладними з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 865,63 грн. 3% річних та 22 587,85 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 26.01.2016р. по 13.07.2016р. за видатковими накладними №56 від 17.06.2013р., №30 від 01.04.2015р., №33 від 07.04.2015р., №35 від 15.04.2015р., №42 від 28.04.2015р., №49 від 18.05.2015р., №56 від 03.06.2015р. та №60 від 15.06.2015р., а також пені у загальній сумі 2 991,19 грн., нарахованої за видатковою накладною №56 від 03.06.2015р. за період 26.01.2016р. по 01.02.2016р. та за видатковою накладною №60 від 15.06.2015р. за період 26.01.2016р. по 14.02.2016р., у зв'язку з порушенням відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 20.01.2011р. у справі №10/25).

За приписом ч.5 ст. 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч.2 ст. 625 названого Кодексу. Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. У разі, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Враховуючи вищевикладене, а також те, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки, встановлена рішеннями Господарського суду Київської області від 28.03.2016р. у справі №911/3178/15 та від 07.04.2016р. у справі №911/304/16, на час вирішення спору у справі №911/2824/16 не погашена, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу за видатковими накладними №56 від 17.06.2013р., №30 від 01.04.2015р., №33 від 07.04.2015р., №35 від 15.04.2015р., №42 від 28.04.2015р., №49 від 18.05.2015р., №56 від 03.06.2015р. та №60 від 15.06.2015р. є правомірним.

За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 865,63 грн. 3% річних та 22 587,85 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 26.01.2016р. по 13.07.2016р. на заборгованість відповідача окремо по кожній з вищевказаних видаткових накладних.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені, колегією суддів було встановлено наступне.

В ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно з п.5.2 Договору поставки за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п.4.3 цього Договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення грошового зобов'язання від суми боргу за кожен день прострочення.

За розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 2 991,19 грн., з них: 715,80 грн. - пеня, нарахована за видатковою накладною №56 від 03.06.2015р. за період з 26.01.2016р. по 01.02.2016р.; 2 275,39 грн. - пеня, нарахована за видатковою накладною №60 від 15.06.2015р. за період з 26.01.2016р. по 14.02.2016р.

Відповідач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що місцевим господарським судом не було встановлено дати настання обов'язку по оплаті за видатковими накладними та дату, коли сплинув шестимісячний строк нарахування пені. На думку відповідача, суд прийняв рішення, яким помилково здійснив стягнення з відповідача пені за період, що перевищує шість місяців, не врахувавши при цьому положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Дійсно, нормами ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, вказана правова норма застосовується щодо пені за порушення саме грошових зобов'язань. При чому, положеннями ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (аналогічна правова позиція наведена в п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені лише за видатковими накладними №56 від 03.06.2015р. та №60 від 15.06.2015р.

З урахуванням умов п.4.3 Договору поставки, відповідач повинен був здійснити оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 60 календарних днів з моменту підписання видаткових накладних.

Отже, по видатковій накладній №56 від 03.06.2015р. 60-денний строк оплати спливав 03.08.2015р. (02.08.2015 - вихідний день - неділя), а по видатковій накладній №60 від 15.06.2015р. - 14.08.2015р.

Зважаючи на положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, у позивача виникло право на нарахування пені по видатковій накладній №56 від 03.06.2015р. за період з 04.08.2015р. по 04.02.2016р., а по видатковій накладній №60 від 15.06.2015р. - з 15.08.2015р. по 15.02.2016р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд стягнути пеню по видатковій накладній №56 від 03.06.2015р. за період з 26.01.2016р. по 01.02.2016р., а по видатковій накладній №60 від 15.06.2015р. за період з 26.01.2016р. по 14.02.2016р.

Таким чином, при здійсненні нарахування пені позивачем було дотримано вимоги діючого законодавства, зокрема, ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в розрахунку позовних вимог, доданому до позову (том справи - 1, аркуші справи - 12-13) позивачем було допущено технічні описки в зазначенні дат деяких видаткових накладних, а саме: по видатковій накладній №42 вказано дату її складання 28.04.2015р., тоді як вказана накладна складена 29.04.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 21); по видатковій накладній №56 вказано дату її складання 30.06.2015р. замість 03.06.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 23); по видатковій накладній №60 вказано дату її складання 30.06.2015р. замість 15.06.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 24). Вказані описки не вплинули на арифметичну правильність розрахунків, здійснених позивачем.

Водночас, при здійсненні розрахунку річних, інфляційних втрат та пені по видатковій накладній №60 від 15.03.2015р. позивачем зазначено суму останньої як 94 635,38 грн., замість 99 931,31 грн. Жодних відомостей про те, що відповідач частково розрахувався за вказаною накладною і сума боргу по ній становить саме 94 635,38 грн., а не 99 931,31 грн. ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

З урахуванням викладеного, сума нарахувань є більшою, аніж вказано у позові. Однак, враховуючи відсутність клопотань про вихід за межі позовних вимог відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов підлягає задоволенню у межах заявлених позивачем до стягнення сум.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "Лагода" на рішення Господарського суду Київської області від 24.10.2016р. у справі №911/2824/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.10.2016р. у справі №911/2824/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2824/16 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова