Постанова № 64561717, 02.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа№ 910/17426/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

позивача: Корнійчук О.О.;

відповідача: Савченко А.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.11.2016р.

у справі №910/17426/16 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного акціонерного товариства "Київстар"

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 34 992,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача вчинити дії, а саме забрати майно (телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку: контейнер - 1 шт.; зовнішній контейнер - 1 шт.; антенно-фідерні пристрої - 1 комплект), яке знаходиться за адресою: Київська область, с. Борова, вул. Польова, 26, а також стягнути з відповідача 34 992,72 грн. боргу за фактичне зберігання майна, обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором зберігання №ПЗ/ШЧ1-095814/НЮ від 03.03.2009р. (01.06.2009р.).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості вимог позивача. За твердженням відповідача, він оплатив заборгованість за укладеним з позивачем договором під час судового розгляду, а тому провадження у даній справі має бути припинено. Окрім того, відповідач вважає, що договір зберігання №ПЗ/ШЧ1-095814/НЮ від 03.03.2009р. (01.06.2009р.) є діючим, оскільки його дію було продовжено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016р. у справі №910/17426/16 провадження у справі в частині стягнення 34 992,72 грн. було припинено. Решту позовних вимог було задоволено. Зобов'язано відповідача забрати у позивача майно зі зберігання, а саме: телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку (контейнер 1; зовнішній кондиціонер 1; антенно-фідерні пристрої 1 комплект), яке знаходиться за адресою: Київська область, с. Борова, вул. Польова, 26, р/р вежа Південно-Західної залізниці. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 756,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016р. у справі №910/17426/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- суд в своєму рішенні вказав про описку, допущену позивачем в позові щодо визначення суми боргу, а саме зазначено замість цифр "34 992,72" цифри "34 992,43". При цьому суд не послався на правову норму, яка надає йому право самостійно виправляти фактично суму грошової вимоги, вказаної у позовній заяві;

- відповідач надав суду платіжне доручення №883166 від 07.10.2016р. про сплату на підставі наданих позивачем реквізитів (які були змінені останнім внаслідок реорганізації) плати за зберігання по Договору зберігання за період останніх 9 місяців 2016 року на час розгляду справи (по жовтень 2016 року включно) в сумі 34 992,72 грн. Отримання оплати було підтверджено позивачем у судовому засіданні. Водночас, суд не надав оцінки тому, що відповідачем згідно призначення платежу у платіжному дорученні було сплачено, а позивачем прийнято саме плату за зберігання за Договором зберігання, а не відшкодування витрат на зберігання;

- позивач просив суд, серед іншого, зобов'язати відповідача повернути майно, зокрема, зовнішній контейнер - 1 шт., але у своєму рішенні суд зобов'язав відповідача повернути зовнішній кондиціонер - 1 шт., що по суті є виходом за межі позовних вимог та вирішення незаявленої у встановлений Господарським процесуальним кодексом України спосіб вимоги позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.02.2017р.

В судовому засіданні 02.02.2017р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016р. у справі №910/17426/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 02.02.2017р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 02.02.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.03.2009р. (01.06.2009р.) між Державним територіальним - галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця", правонаступником якого є позивач, як зберігачем, та відповідачем, як поклажедавцем, було укладено договір зберігання №ПЗ/ШЧ1-095814/НЮ (далі - Договір зберігання) (том справи - 1, аркуші справи - 13-16).

За умовами Договору зберігання (п.п.1.1, 1.3, 1.4, 1.5, 1.7) в порядку та на умовах, визначених договором згідно акту прийому-передачі обладнання (додаток №1), що є невід'ємною частиною Договору, поклажедавець передає, а зберігач приймає на відповідальне оплатне зберігання телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку (надалі іменується "майно"). Під строковим зберіганням сторони домовилися розуміти виконання всіх заходів для забезпечення схоронності майна, згідно договору протягом терміну його дії. Місце зберігання майна: р/р вежа Південно-Західної залізниці, що знаходиться за адресою: Київська область, с. Борова, вул. Польова, 26. Моментом передачі майна на відповідальне зберігання є момент підписання сторонами акту прийому - передачі обладнання на зберігання, акт приймання передачі обладнання на зберігання підписується з Київською дистанцією сигналізації та зв'язку Південно-Західної залізниці. Функцію зберігача від імені ДТГО "Південно-Західна залізниця" здійснює відокремлений підрозділ Київська дистанція сигналізації та зв'язку.

Права та обов'язки зберігача визначені в розділі 2 Договору зберігання, згідно з п.п.2.5.1, 2.5.2 якого зберігач має право вимагати від поклажодавця виконання зобов'язань за договором та вимагати від поклажодавця своєчасну плату за зберігання майна.

В розділі 4 Договору сторони погодили права та обов'язки поклажодавця, відповідно до п.3.1.2 якого поклажодавець зобов'язаний після закінчення строку дії договору забрати у зберігача майно.

Умови щодо оплати та порядку розрахунків визначені в розділі 4 Договору зберігання, згідно з п.п.4.1, 4.4 якого за зберігання майна поклажодавець сплачує зберігачу кошти у розмірі 3 888,08 грн., в тому числі ПДВ 20% - 648,01 грн., на місяць відповідно до додатку 2 до договору. Вартість послуг визначена за 1 місяць разом з ПДВ і сплачується поклажодавцем до 25 числа поточного місяця. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору не забрав майно, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

В п.п.7.1, 7.3, 7.4 Договору зберігання передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання діє до 01.12.2009, у разі відсутності заперечень/заяв сторін, щодо припинення договору в строк, згідно з п.7.1, за один місяць до моменту збігання строку дії договору, договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Договір може бути розірваний в односторонньому порядку будь-якою зі сторін, у разі невиконання або неналежного виконання умов договору іншою стороною, шляхом направлення письмового попередження за один календарний місяць до дати розірвання.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору зберігання відповідач передав позивачу телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку, а саме: контейнер - 1 шт.; зовнішній кондиціонер - 1шт.; антенно-фідерні пристрої - 1 комплект, про що сторонами було складено і підписано акт прийому-передачі обладнання від 29.05.2009р. (том справи - 1, аркуш справи - 17).

Позивач звернувся до відповідача з листом №1996 від 22.10.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 19), в якому повідомляв про припинення дії договорів зберігання №ПЗ/ШЧ1-095814/НЮ від 01.06.2009р. по зберіганню майна на р/р вежі Південно-Західної залізниці, що знаходиться за адресою: Київська область, с. Борова, вул. Польова, 2-б та №ПЗ/ШЧ1-095813/НЮ від 01.06.2009р. по зберіганню майна за адресою: Київська область, Обухівський район, з.п. Озерне, Південно-Західної залізниці з 02.12.2015р. Окрім того, позивач просив відповідача в термін до 12.12.2015р. демонтувати та вивезти обладнання з території об'єктів, на яких вони зберігаються.

Відповідач в листі вих.№30071/01 від 18.11.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 20) повідомив позивача про те, що він не вбачає підстав для припинення дії договорів зберігання №ПЗ/ШЧ1-095814/НЮ від 01.06.2009р. та №ПЗ/ШЧ1-095813/НЮ від 01.06.2009р. до моменту їх переоформлення з позивачем.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідачем не було вжито заходів по вивезенню його майна. Окрім того, відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині дотримання строків здійснення розрахунків за надані позивачем послуги, внаслідок чого за період з грудня 2015 року по серпень 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 34 992,72 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку оплатити заборгованість та забрати майно, позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача боргу у сумі 34 992,72 грн. та зобов'язання забрати передане за Договором зберігання майно (телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку).

Місцевий господарський суд припинив провадження у справі в частині вимог позивача про стягнення з відповідача 34 992,72 грн. боргу було припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору. Решта позовних вимог була судом задоволена. Зобов'язано відповідача забрати у позивача майно зі зберігання, а саме: телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку (контейнер - 1 шт.; зовнішній кондиціонер - 1 шт.; антенно-фідерні пристрої - 1 комплект), яке знаходиться за адресою: Київська область, с. Борова, вул. Польова, 26, р/р вежа Південно-Західної залізниці.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ст. ст. 936, 938 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відносно вимоги позивача про зобов'язання відповідача забрати передане позивачу за Договором зберігання майно (телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку), судом було встановлено наступне.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо припинення чи продовження його дії.

З матеріалів справи вбачається, що Договір зберігання було укладено сторонами зі строком дії з 03.03.2009р. до 01.12.2009р.

В п.п.7.2, 7.3 Договору зберігання передбачено, що його строк може бути продовжений за спільною згодою сторін. У разі відсутності заперечень/заяв сторін, щодо припинення договору в строк, згідно п.7.1, за один місяць до моменту збігання строку дії договору, останній вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про те, що у якоїсь із сторін Договору зберігання були наявні заперечення (заява) щодо припинення Договору, про які повідомлено іншу сторону за один місяць до моменту збігання строку дії Договору зберігання.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що дію Договору зберігання було пролонговано на той же строк та на тих же самих умовах до 01.09.2010р., до 01.06.2011р., до 01.03.2012р., до 01.12.2012р., до 01.09.2013р., до 01.06.2014р. до 01.03.2015р. та до 01.12.2015р.

Позивач листом №1996 від 22.10.2015р. повідомив відповідача про припинення дії Договору зберігання з 02.12.2015р. та просив в термін до 12.12.2015р. демонтувати та вивезти обладнання з території об'єкту.

З наведеного випливає, що позивач висловив свої заперечення щодо подальшої пролонгації правочину в порядку, визначеному п.7.3 Договору зберігання, а тому останній припинив свою з 02.12.2015р.

В ст. 948 Цивільного кодексу України передбачено, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Як уже зазначалося вище, строк дії Договору зберігання закінчився 01.12.2015р., а тому з 02.12.2015р. у відповідача виник обов'язок забрати річ у позивача, як зберігача, але відповідач жодних заходів з цього приводу не вжив. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що він не звертався до відповідача з вимогою про повернення обладнання за Договором зберігання, а відповідно до ч.2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, в разі якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов.

Однак, в Договорі зберігання було чітко встановлено строк його дії і відповідно строк зберігання майна. Окрім того, відповідно до норм вищезгаданої ст. 948 Цивільного кодексу України після закінчення строку дії Договору зберігання саме відповідач, як поклажодавець, був зобов'язаний забрати своє майно у позивача. Аналогічний обов'язок покладений на відповідача відповідно до п.3.1.2 Договору зберігання.

До того ж, позивач в листі №1996 від 22.10.2015р. просив відповідача в термін до 12.12.2015р. демонтувати та вивезти обладнання з території об'єктів, на яких вони зберігалися. Натомість звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи, надані сторонами пояснення та докази, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що вимога позивача про зобов'язання відповідача забрати у позивача зі зберігання майно (телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку: контейнер - 1 шт.; зовнішній кондиціонер - 1 шт.; антенно-фідерні пристрої - 1 комплект) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як у запереченнях на позов, так і в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що позивач просив суд зобов'язати відповідача забрати із зберігання зовнішній контейнер у кількості 1 шт., натомість ані умовами Договору зберігання, ані актом прийому-передачі обладнання до вказаного Договору від 29.05.2009р. не підтверджується факт передавання відповідачем на зберігання позивачу зовнішнього контейнеру. На думку відповідача, місцевий господарський суд, задовольняючи вищевказану вимогу, вийшов за межі позовних вимог у даній справі.

Передусім, необхідно зазначити, що виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено (аналогічна правова позиція викладена в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №14 "Про судове рішення у цивільній справі").

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, виходячи з наданих сторонами доказів, а також враховуючи підстави та зміст позовних вимог, останні ґрунтуються на Договорі зберігання, укладеному між сторонами, і позивач просить суд зобов'язати відповідача забрати зі зберігання саме те майно, яке було передане на зберігання. Тобто, допущення позивачем описки в прохальній частині позову, та зазначення слова "контейнер" замість "кондиціонер" не свідчить про заявлення ним вимог щодо зобов'язання відповідача забрати зі зберігання інше майно ніж те, яке було передане на зберігання позивачу.

Таким чином, задовольняючи вимогу позивача про зобов'язання відповідача забрати зі зберігання майно відповідача, а саме: контейнер - 1 шт.; зовнішній кондиціонер - 1 шт.; антенно-фідерні пристрої - 1 комплект, місцевим господарським судом не було задоволено вимогу, яка не заявлялась позивачем, як і не було задоволено вимогу позивача у більшому розмірі ніж заявлено, а відтак у даному випадку суд не вийшов за межі позовних вимог.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором зберігання у розмірі 34 992,72 грн. за період з грудня 2015 року по серпень 2016 року.

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

В п.4.4 Договору зберігання передбачено, що у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору не забрав майно, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що згідно з платіжним дорученням №883166 від 07.10.2016р. відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти у розмірі 34 992,72 грн. з призначенням платежу "оплата зг. дог. на надання послуг з розм. обл. № ПЗ/ШЧ-1-095814/НЮ від 03.03.2009 за 12/2015-08/2016 у т. ч. ПДВ - 5 832,12 грн." (том справи - 1, аркуш справи - 107).

Вказані грошові кошти надійшли вже після порушення провадження у справі №910/17426/16, а тому місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність предмету спору між сторонами в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період з грудня 2015 року по серпень 2016 року у розмірі 34 992,72 грн. і в цій частині позову провадження у справі має бути припинено на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Колегією суддів враховано посилання відповідача на те, що згідно призначення платежу у платіжному дорученні №883166 від 07.10.2016р. відповідачем було сплачено, а позивачем прийнято саме плату за зберігання за Договором зберігання, а не відшкодування витрат на зберігання. Однак при цьому судом також враховано і відповідачем не спростовано той факт, що вищезгадані грошові кошти були перераховані відповідачем саме за зберігання майна, переданого позивачу за спірним Договором зберігання. Доказів, які б свідчили про звернення відповідача до позивача з приводу помилкового перерахування коштів чи набуття коштів позивачем без належної правової підстави суду не надано.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на безпідставне виправлення місцевим господарським судом описки у зазначенні суми боргу позивачем, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Зібрані у справі матеріали та докази, текст позовної заяви, підстави та зміст позовних вимог свідчать про те, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача боргу саме у розмірі 34 992,72 грн., а в резолютивній (прохальній) частині позову позивачем допущена технічна описка, внаслідок чого замість цифр "34 992,72" вказано цифри "34 992,43".

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за період з грудня 2015 року по серпень 2016 року включно. Згідно з Додатком №2 до Договору зберігання, в якому викладено калькуляцію вартості послуг зберігання (том справи - 1, аркуш справи - 18), вартість робіт з ПДВ становить 3 888,08 грн. на місяць. Загальний період прострочення відповідача складав 9 місяців, що у підсумку дає суму до сплати на користь позивача у розмірі 34 992,72 грн. (3 888,08 х 9 = 34 992,72). Аналогічна сума вказана позивачем у мотивувальній частині позовної заяви (том справи - 1, аркуш справи - 9).

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016р. у справі №910/17426/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/17426/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк