Постанова № 64558720, 27.01.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2017 року 810/45/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2016 року № 47725-13, № 47727-13 та № 47728-13.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що винесені податкові повідомлення-рішення не базуються на нормах чинного законодавства України та фактичних матеріалах справи, складеними відповідачем з перевищенням повноважень, наданих йому ст.ст. 19-1, 20 ПК України, та не у спосіб, закріплений в ст.ст. 58, 59, 86 ПК України.

Відповідач вважає вимоги, викладені в адміністративному позові ОСОБА_1, незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

До канцелярії суду надійшли клопотання від сторін про розгляд справи без участі в порядку письмового провадження.

Згідно з ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи заявлені клопотання сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1), якому належать на праві власності, нежитлові будівлі:

-АДРЕСА_1;

-АДРЕСА_2;

-АДРЕСА_3;

-АДРЕСА_4.

У листопаді 2016 року Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями, далі - ПК України), прийняла податкові повідомлення-рішення від 18.11.2016 року №47725-13, №47727-13 та №47728- 13. згідно з яким визначила позивачу грошові зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на загальну суму 97 682,87 грн. за 2015 рік.

Судом встановлено, що державні реєстрації за ОСОБА_1 права власності на вказані об'єкти нерухомого майна були проведені належним чином, про що свідчать витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16195929 від 08.10.2007, №20273688 від 18.09.2008, №16750538 від 21.11.2007, №21810227 від 09.02.2009, №16424790 від 26.10.2007, №11567428 від 17.08.2006, №24756187 від11.12.2009.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішення, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Пунктом 6.3 ст.6 Податкового кодексу України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно з п.7.3 ст.7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 Податкового кодексу України - "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Пунктом 266.3 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Пунктом 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Приписами пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п.9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст.7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з Податковим кодексу України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, згідно з п.п.12.1.2 п.12.1 ст.12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п.4.4 ст.4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3. 2 п.12.3 ст.12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 ст.12 цього кодексу.

Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

При цьому, підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, закріплений принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, будь-які зміни до елементів податків та зборів не можуть запроваджуватися раніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

З матеріалів справи вбачається:

- Рішення Поправської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 26-236 від 09.01.2015 року ставку податку на об'єкти нежитлової нерухомості на території сільської ради встановлено в розмірі 1 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2015 року, за 1 кв. м. площі об'єкта.

- Рішення Бирюківської сільської ради Рокитянського району Київської області № 362-34-ІУ від 29.01.2015 року ставку податку на об'єкти нежитлової нерухомості на території сільської ради встановлено в розмірі 1 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2015 року, за 1 кв. м. площі об'єкта.

- Рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 46-543 від 13.01.2015 року ставку податку на об'єкти нежитлової нерухомості на території сільської ради встановлено в розмірі 0,3 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2015 року, за 1 кв. м. площі об'єкта.

Суд звертає увагу на те, що зазначене правило узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Також, принцип стабільності знаходить своє втілення у випадку запровадження нових податків та зборів.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2014 року.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі №826/22028/15

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського Суду з прав людини. Так, зокрема, в своїх рішення, Європейський Суд з прав людини, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа вливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб ("Баєлер проти Італії" (від 5 січня 2000 року, заява №33202/96), "Онер'їлбіз проти Туреччини" (від 18 червня 2002 року, заява №48939/99) та "Москаль проти Польщі" (від 15 вересня 2009 року, заява №10379/05).

Так, в Рішеннях Європейського Суду "Лелас проти Хорватії" (від 20 травня 2010 року, заява №55555/08), "Тошкуце та інші проти Румунії" (від 25 листопада 2008 року, заява №36900/03) зазначено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

У пункті 73 Рішення Європейського Суду "Москаль проти Польщі" (від 15 вересня 2009 року, заява №10379/05), зазначено, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересах. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримаються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків (див., зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії". Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Також, у спірних правовідносинах необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, з огляду на вищенаведені положення норм чинного законодавства та практику Європейського Суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що у позивача не виникло у 2015 році обов'язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, оскільки позивач є платником вказаного податку виключно з 01.01.2016.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості нарахування позивачу на підставі оспорюваних податкових повідомлень-рішень податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у той час як матеріали справи свідчать про те, що позивач не є платником вказаного податку у 2015 році.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1 Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 року № 47725-13, № 47727-13 та № 47728-13.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Щавінський В.Р.