Ухвала суду № 64555477, 06.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 332/1576/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/121/17 Головуючий в 1-й інстанції Андрюшина Л.А.

Єдиний унікальний № 332/1576/16-к

Категорія ст. 286 ч. 2 КК України Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Дутова О.М., Гончара О.С.,

при секретарі Михайлівській Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016080050002275 відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, у зареєстрованому шлюбі не перебуваючого, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні немаючого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого;

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;

за участю прокурора Стоматової В.П., потерпілої ОСОБА_3, представника потерпілої ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5,

за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 посилаючись на невідповідність призначеного останньому покарання внаслідок суворості зазначає, що суд не врахував в повній мірі те, що обвинувачений хоча і вчинив тяжкий злочин, але з необережності, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, провину у скоєному визнав повністю та щиро розкаявся, за місцем проживання характеризується позитивно, виховує малолітнього сина, в повному обсязі відшкодував потерпілій матеріальну шкоду, через що останньою цивільний позов не заявлявся. Крім того, що завдяки діям ОСОБА_2, який вчасно звернувся до сторонніх осіб з проханням викликати швидку допомогу, потерпіла була врятована, а також, що обвинувачений зявлявся на усі виклики слідчого та суду, не зірвав жодної слідчої дії та судового засідання, хоча тому навіть запобіжний захід не обирався. З огляду на що, просить змінити вирок суду першої інстанції та застосувати до ОСОБА_2 положення ст. ст. 75, 76 КК України.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: захисника, обвинуваченого, зокрема в останньому слові, потерпілого, представника потерпілої та прокурора, які вважали, що апеляційну скаргу захисника необхідно задовольнити; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і йому призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався. Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з дати затримання ОСОБА_2, в порядку виконання вироку. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 2 462, 88 грн. Вирішена доля речових доказів.

Згідно зі змістом оскаржуваного судового рішення, 07.04.2016 року приблизно о 05 год. 00 хв., водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ-2101», реєстраційний номер 527-19НЕ, здійснював рух по проїзній частині вул. Софіївської в м. Запоріжжі, з боку вул. Електричної в напрямку вул. Ейської. В салоні зазначеного автомобіля в якості пасажиру знаходилася ОСОБА_3 В зазначений день та час водій ОСОБА_2, рухаючись по заокругленню проїзної частини в праву сторону, біля будинку № 250 по вул. Софіївській в м. Запоріжжі, діючи в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, при зміні напрямку руху автомобіля не переконався в безпеці виконуваного маневру, внаслідок чого скоїв виїзд за межі проїзної частини та наїхав на дерево.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, пасажир ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини: забиття грудної клітини з права з наступним накопиченням повітря в правій плевральній порожнині та зміщенням структур середостіння вліво(правосторонній пневмоторакс), які згідно висновку судово-медичної експертизи № 1607 від 10.05.2016 року кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент їх заподіяння, а також отримала тілесне ушкодження у вигляді закритого надвиросткового перелому правої плечової кістки з розвитком нейропатії правого променевого нерву, яке кваліфікується, як тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості, яке не є небезпечне для життя, але спричинило тривалий розлад здоров»я.

Згідно висновку судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод № 279/16 від 28.04.2016 року, в діях водія ОСОБА_2 є невідповідність вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що знаходиться в причинному звязку з подією дорожньо-транспортної пригоди. Водій ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути виїзду за межі проїзної частини та наїзду на дерево при виконанні ним вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України.

За наслідками розгляду апеляційної скарги захисника колегією суддів встановлено наступне.

ВинуватістьОСОБА_2у вчиненні кримінального правопорушення, при обставинах вказаних у вироку суду першої інстанції, підтверджується показаннями самого обвинуваченого в судовому засіданні, де він частково визнавав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також дослідженими у судовому засіданні доказами, яким районний суд надав належну правову оцінку.

Судом першої інстанції дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчиненого злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність утриманців), його матеріальний стан тощо. У кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують чи обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до розяснень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 25 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суди при призначенні покарання за ст. 286 КК України мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчиненого злочину.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного останнім кримінального правопорушення, визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування завданої шкоди потерпілій, а також те, що той раніше не був судимий, задовільну характеристику з місця мешкання, вчинення злочину з необережності. При цьому суд, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, а також негативні наслідки для здоровя потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні, прийшов до висновку, що виправлення останнього можливо лише в умовах ізоляції від суспільства.

Колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, зроблено без врахування вищевказаних вимог закону, розяснення Пленуму Верховного Суду України, а також всіх даних про особу обвинуваченого та обставин провадження, хоча більшість з них формально перераховані судом, але не враховані повною мірою.

Зокрема, місцевий суд не врахував, що обвинувачений ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується позитивно, виховує малолітнього сина, завдяки діям ОСОБА_2, який вчасно звернувся до сторонніх осіб з проханням викликати швидку допомогу, потерпіла була врятована, а також, що обвинувачений зявлявся на усі виклики слідчого та суду, не зірвав жодної слідчої дії та судового засідання.

Доводи місцевого суду про те, що підставою для призначення обвинуваченому ОСОБА_2 реального покарання є те, що той вчинив тяжке кримінальне правопорушення, яке потягло негативні наслідки для здоровя потерпілої, є необґрунтованими, оскільки тяжкість наслідків не може бути врахована ще раз при призначенні покарання, так як є ознакою складу злочину, що впливає на його кваліфікацію та на розмір санкції кримінально-правової норми. Що ж стосується тяжкості злочину, то воно саме по собі не може бути перешкодою для застосування ст. 75 КК України.

Враховуючи наведене, а також те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої обвинувачений ОСОБА_2 не уникнув за вчинений ним злочин, а також те, що останній, відшкодував повністю збитки потерпілій під час апеляційного розгляду кримінального провадження, остання просила звільнити обвинувачення від відбування покарання, колегія суддів вважає, що за таких обставин, виправлення останнього та попередження скоєння нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням з дворічним іспитовим строком з покладенням на нього обов'язків, передбачених пп. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити.

Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2016 року відносно ОСОБА_2, змінити.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю два роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_2 в період іспитового строку повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

У решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_7 ОСОБА_8