Рішення № 64548813, 06.02.2017, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Бугера О. В.

Справа № 644/2494/16-ц

Провадження № 2/644/658/17

06.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

02 лютого 2017 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова

у складі: головуючого судді Бугери О.В.,

при секретарі Ілові А.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_16 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та про визнання незаконними та протиправними дій приватного нотаріуса, скасування рішення про реєстрацію права власності, державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

15.03.2016 року позивачем подано до Орджонікідзевського районного суду м.Харкова відповідний позов. В обґрунтування позову зазначено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_6 та іншого житла вона немає. Як зазначає позивач, 03.03.2016 року вона отримала лист від ОСОБА_7, в якому було зазначено, що 18.02.2016 року він купив квартиру АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_16. Реалізація даної квартири відбулась на підставі договорів позики та іпотеки укладених 15.07.2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 та посвідчених приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_16. Одночасно в цьому листі містилась вимога до позивача про добровільне звільнення вказаного житлового приміщення та зняття з реєстрації місця проживання. Після цього, як вказує позивач, нею була отримана інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої вбачається, що ОСОБА_7 дійсно купив квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Одночасно в даній довідці міститься інформація про те, що на вказану квартиру накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна і тому, на думку позивача, будь-яке відчуження даного майна є неправомірним, тобто приватний нотаріус не мала права оформляти договір купівлі-продажу квартири. У зв'язку з цим, нотаріус, як вважає позивач, своїми діями грубо порушила вимоги «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, ЗУ «Про іпотеку».

Також в обґрунтування позовних вимог вказано, що15.07.2014 року позивач уклала з ОСОБА_8 договір позики грошей на суму 79 200,00 грн на строк до 15.07.2017, під час укладення даного договору ОСОБА_8 повідомив про необхідність укладення договору іпотеки, тому цього ж дня йому було передано правовстановлюючі документи на належну позивачу квартиру та укладено договір іпотеки.

Як зазначає позивач, вказані договори були укладені нею під впливом тяжких життєвих обставин, які стосувалися як матеріальних так і моральних аспектів життя, та на вкрай невигідних для неї умовах.

08.07.2015 року у зв'язку із необхідністю позивач отримала у борг від ОСОБА_11 гроші у сумі 9 500 доларів США, про що було складено боргову розписку, проте через скрутне матеріальне становище ОСОБА_6 суму боргу не повернула. 03.11.2015 року ОСОБА_11 подала до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова позовну заяву про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за договором позики та одночасно подала до суду заяву про забезпечення позову. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12.11.2015 року було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить позивачу, в тому числі і на квартиру АДРЕСА_3. 14.11.2015 року на підставі вищевказаної ухвали суду до Державного реєстру прав на нерухоме майно було внесено відомості про арешт даної квартири. Як зауважує позивач, під час телефонної розмови з представником ОСОБА_8, йому було повідомлено про накладення арешту.

На даний час ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12.11.2015 року про накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_12 в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 не скасовано, а тому і накладення арешту на вказану квартиру не скасовано, хоча ОСОБА_7 29.02.2016 р. звертався до суду з відповідною заявою, проте суд відмовив йому в задоволенні вказаної заяви.

Посилаючись на вимоги «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, позивач зазначає, що при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_16., грубо порушуючи чинне законодавство України, посвідчила договір купівлі-продажу квартири, на яку було накладено арешт, та яка, як вважає позивач, не могла бути відчужена до моменту зняття даного арешту і тому просить визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений 18.02.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_16. за реєстровим номером 181 недійсним.

Також позивач просить визнати незаконними та протиправними дії приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_16 в частині посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 18.02.2016 року, скасувати рішення про реєстрацію речових прав на нерухоме майно в частині посвідчення договору купівлі-продажу вказаної квартири та стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_16 та ОСОБА_8 витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 551,21 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

В судовому засіданні позивач та її представник вимоги позову підтримали, просили позов задовольнити. При цьому позивач не заперечувала, що дійсно отримала у борг у відповідача ОСОБА_8 грошові кошти та на забезпечення виконання зобов'язань був укладений іпотечний договір, предметом якого виступила квартира. Зобов'язання щодо повернення боргу нею не було виконано, вона дійсно отримувала від ОСОБА_8 повідомлення про погашення заборгованості та про його намір погасити борг за рахунок коштів отриманих від продажу квартири. Вона мала намір продати квартиру та повернути кошти, але у неї був покупець на квартиру. ОСОБА_8 та його представники проігнорували її листи. Окрім того, її представники спілкувались по телефону із представниками ОСОБА_8 та пропонували вирішити питання миром. Наполягали на тому, що реєстрація договору купівлі-продажу відбулась із чисельними порушеннями. Нотаріусом не було враховано наявність заборони на підставі ухвали суду, не була належним чином повідомлена ОСОБА_11 про відчуження квартири. Просили вимоги позову задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити, надала суду заперечення проти позову, посилалась на те, що станом на 30.06.2016 року ОСОБА_6 систематично порушувались умови договору позики, ОСОБА_8 спробував достроково витребувати неповернуту суму позики, про що позивачці була направлена відповідна вимога. Позивачка жодним чином не прореагувала на дане повідомлення. У зв'язку з цим ним було прийнято рішення про реалізацію предмета іпотеки. Дотримавшись вимог, передбачених ст. 38 Закону України «Про іпотеку», щодо повідомлення осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки про намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки, ОСОБА_8 16.02.2016 року звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_16, яка посвідчила між ним та ОСОБА_13 договір купівлі-продажу спірної квартири. Посилалась на те, що позивачка мала право звертатися до суду з вимогою про визнання договору купівлі-продажу недійсним, лише в якості заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, оскільки вона не є стороною даного правочину, як це передбачено ст. 215 ЦК України та роз'ясненннями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п.5 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». В даному випадку, ОСОБА_14 взагалі не було порушено жодних прав позивачки, а відтак посилання на це в позові є лише її припущенням. Також пояснила, що грошові кошти за договором ОСОБА_8 отримав, після розгляду даної справи він має намір повернути залишок від суми продажу ОСОБА_1 за вирахуванням суми боргу.

Представник відповідача приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_16 в судовому засіданні проти позову заперечував, підтримав доводи викладені письмових запереченнях, посилався на те, що 15.07.2014 року приватним нотаріусом дійсно посвідчено договір позики грошей, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за реєстровим номером 1294, нотаріусом сторонам було роз'яснено правові наслідки укладання даного договору. Позивач особисто отримала позичені гроші від ОСОБА_8, підтвердивши цей факт підписанням договору позики. Одночасно 15.07.2014 року в забезпечення договору позики було посвідчено договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_4, відповідно до якого ОСОБА_6 - іпотекодавець, ОСОБА_8 - іпотекодержатель. 30.06.2016 року до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_8 і повідомив про те, що ОСОБА_6 має заборгованість за договором позики та він направляє їй лист-вимогу про порушення зобов'язання та вимогу в 30-ти денний строк усунути порушення договору, в разі не виконання даної вимоги він сповіщає про те, що змушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки. На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_8 надав нотаріусу відповідні докази, а саме копії листа, опису вкладення, квитанції про сплату поштового відправлення датовану 30.06.2015 р. Проте будь-яких заяв, листів або повідомлень від ОСОБА_6 на ім'я приватного нотаріуса ОСОБА_16 та на ім'я іпотекодержателя ОСОБА_8 не надходило. У зв'язку із порушенням прав ОСОБА_8 як іпотекодержателя, та умов договорів позики та іпотеки, 16.09.2015 року він шляхом передачі заяви через нотаріуса повідомив позивачку про те, що оскільки нею в установлений строк сума боргу погашена не була, на підставі п. 13 Договору іпотеки (який містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя) та ст. 37,38 ЗУ «Про іпотеку» прийняв рішення реалізувати предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_3, в забезпечення її боргу за договором позики. При цьому, позивачці було роз'яснено, що протягом 30-ти денного терміну з дня отримання даного повідомлення вона має письмово повідомити іпотекодержателю про свій намір купити предмет іпотеки, якщо цього не відбудеться іпотекодержатель має право продати квартиру будь-якій особі на власний розсуд. ОСОБА_8 у відповідності до вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» через нотаріуса повідомив ОСОБА_11 та Орджонікідзевський відділ ДВС ХМУЮ. Після спливу передбаченого законом терміну ні на ім'я нотаріуса, ні на ім'я ОСОБА_8 будь-яких заяв, листів або повідомлень від вищевказаних осіб не надходило. У зв'язку з цим, 18.02.2016 року до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_8 з наміром здійснити продаж предмету іпотеку, керуючись п.10 п.13 вищевказаного договору іпотеки, надавши при цьому всі необхідні документи. В той же день, 18.02.2016 року було посвідчено договір купівлі-продажу між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 за реєстровим № 181. Представник зазначав, що відповідно до ч.6,7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» наявний пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Таким чином, відповідно до Закону України «Про іпотеку», право іпотекодержателя на задоволення вимог за основним зобов'язанням забезпеченим іпотекою є абсолютним та переважним перед правами та вимогами інших осіб на предмет іпотеки. Тому позовні вимоги ОСОБА_6 не підлягають задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила в задоволенні позову відмовити. Підтримала доводи представників відповідача ОСОБА_8, відповідача приватного нотаріуса ОСОБА_16.

Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «ІІро іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основною зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель мас право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - зверненняи стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 статті 33 вказаного Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У відповідності до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намірукласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

15.07.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_16. було посвідчено Договір позики грошей № 1294 в сумі 79 200,00 грн на строк до 15.07.2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, із визначенням графіку погашення суми зобов'язання (а.с.13-14) , одночасно в забезпечення договору позики 15.07.2014 року між сторонами було укладено Договір іпотеки № 1295, згідно з яким ОСОБА_6 передавала ОСОБА_8 в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 15-16).

Пунктом 3 договору іпотеки сторони домовились про вартість предмета іпотеки в сумі 79200 гривень. Пункт 13 Іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, в тому числі такий спосіб звернення стягнення як набуття права власності, право продажу предмету іпотеки в будь-який спосіб, будь-якій особі.

30.06.2015 року ОСОБА_8 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_16 та сповістив про те, що позивачка має заборгованість за договором позики, тому він направляє їй лист про порушення зобов'язання та вимогу усунути порушення згідно ст.35 Закону України «Про іпотеку» та просить її у 30-ти денний строк усунути порушення п.1 вищевказаного договору позики, у разі невиконання вимог він сповіщає, що змушений буде прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказані обставини підтверджуються копією листа, квитанцій про сплату поштового відправлення датовані 30.06.2015 р. ( а.с.143-144). В судовому засіданні позивач не заперечувала проти того, що дійсно отримала відповідний лист. Також в ході розгляду справи з пояснень позивача, представника відповідача ОСОБА_8 та представника відповідача приватного нотаріуса ОСОБА_16 встановлено, що позивач грошові кошти не повернула.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки передбачені статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Так, відповідно до цієї статті якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки

будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

В результаті порушення прав Іпотекодержателя, а саме ст. 12 Закону України «Про іпотеку», 16.09.2015 року ОСОБА_8, шляхом передачі заяви через приватного нотаріуса ОСОБА_16. (а.с.148), повідомлено ОСОБА_6 про те, що оскільки нею не була погашена сума боргу в установлений строк, на підставі п. 13 Договору іпотеки від 15.07.2014 року, він прийняв рішення про реалізацію предмета іпотеки: квартири АДРЕСА_3, разом з тим позивачці повідомлялось, що протягом 30-ти даного строку з дня отримання нею даного повідомлення вона має письмово повідомити про свій намір придбати предмет іпотеки, якщо цього не відбудеться, то іпотекодержатель має право продати предмет іпотеки будь-якій особі на власний розсуд (а.с. 145-146 ). Позивач в ході розгляду справи не заперечувала проти того, що нею було отримано відповідний лист.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Відповідно до п.2.7. Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження. Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А відповідно до п.2.1. Глави 2 Порядку при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 08.07.2015 року ОСОБА_6 отримала в борг у громадянки ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 9 500 доларів США, про що було складено боргову розписку. 03.11.2015 року ОСОБА_11 звернулась до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_6 з вимогами про стягнення з неї заборгованості за договором позики та одночасно подала заяву про забезпечення позову. Рішенням суду від 29.01.2016 року позвні вимоги задоволені (а.с.11-12), 11.12.2015 року суд ухвалою наклав арешт на все нерухоме майно, що належить позивачці, в тому числі і на квартиру АДРЕСА_5. 14.11.2015 року на вказану квартиру накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна. Вказане підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 54564154, яка міститься в матеріалах справи ( а.с.9,10).

З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2015 року ОСОБА_8, шляхом передачі заяви через приватного нотаріуса ОСОБА_16., повідомив згідно до вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» «…всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти договір купівлі-продажу», а саме громадянку ОСОБА_11 та Орджонікідзевський відділ Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції. Дані обставини підтверджуються копіями заяв від ОСОБА_8 на ім'я нотаріуса, № 02-24/568, 02-24/567 від 21.12.2015 р., копіями повідомлень на ім'я ОСОБА_11 та Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ, а також доданими до них копіями конвертів, зворотніх поштових повідомлень та квитанцій про сплату поштового відправлення (а.с.148 зворотній бік, 149,150-152).

Відповідно до ч.6,7 ст. 3 Закону Укрїни «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної

реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до п.2.9. Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, якщо особа, яка висловила згоду придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом п'яти днів після закінчення тридцятиденного строку, установленого для надання такої згоди, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Пунктом 2.11. цього ж Порядку передбачено, що нотаріус має право посвідчити договір купівлі-продажу предмета іпотеки іншій особі за наявності відомостей про те, що інші особи, які мають зареєстровані в установленому законодавством порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відмовились одержати надіслані на їх адресу повідомлення про намір продати предмет іпотеки. Про цю обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв'язку. Пунктом 2.12. цього ж Порядку передбачено, що договір купівлі-продажу предмета іпотеки сторонній особі може бути посвідчений також у разі, якщо адреси інших осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, невідомі. На підтвердження цього факту повинен бути поданий документ відповідного компетентного органу (довідкової служби, адресного бюро тощо). Як вбачається з пояснень нотаріуса, після спливу терміну, будь-яких заяв, листів чи повідомлень від позивачки та вищезазначених осіб до неї не надходило. В судовому засіданні представник позивача суду пояснив, що ОСОБА_11 не отримувала відповідне повідомлення нотаріуса, адреса, яка зазначена в рішенні суду, це адреса її реєстрації, але фактично вона там не проживає.

Відповідно до пункту 2.8. вищезазначеного Порядку особи, які виявили бажання придбати предмет іпотеки (відмовитися від права купівлі), повинні в тридцятиденний строк з дня одержання повідомлення щодо наміру продажу письмово повідомити іпотекодержателя або нотаріуса про свій намір. Особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки в іпотекодержателя з дня отримання іпотекодержателем повідомлення про згоду на купівлю предмета іпотеки. Якщо в установлений строк відповідь на повідомлення від осіб, які мають право переважної купівлі предмета іпотеки, не надійшла, нотаріус вправі посвідчити договір купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій іншій особі на розсуд іпотекодержателя.

У зв'язку з чим, 18.02.2016 року ОСОБА_8 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_16 з наміром здійснити продаж предмету іпотеки, керуючись п.10 п.13 вищевказаного договору іпотеки. Керуючись Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, вимогами цивільного законодавства, що регулюють укладення даного правочину, зокрема ст. 38 Закону України «Про іпотеку» приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_16. 18.02.2016, за реєстровим № 181, посвідчила договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від імені Іпотекодержателя - ОСОБА_8 третій особі - ОСОБА_15, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.17-19).

Сторона позивача вважає, що є всі підстави для визнання договору купівлі-продажу недійним згідно до вимог ст.215 ЦК України. За даною нормою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ст.203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в тому числі зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В ході розгляду справи встановлено, що укладений договір не суперечить вимогам Цивільного кодексу, в момент його укладання сторони мали необхідній обсяг цивільної дієздатності, договір вчинений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, представник відповідача ОСОБА_8 підтвердив, що було укладено відповідний договір, отримано кошти від реалізації квартири. Представник відповідача ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що її довіритель дійсно мав намір та придбав квартиру, передав ОСОБА_8 обумовлену в договорі купівлі-продажу суму коштів, з боку відповідача ОСОБА_13 надсилалось повідомлення позивачу ОСОБА_1 щодо звільнення квартири. Тобто, укладений договір не суперечить вимогам ст.202, 203 ЦК України, волевиявлення сторін довору було саме на укладання договору-купівлі-продажу квартири.

Таким чином, згідно зі змістом зазначених норм вбачається, що приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_16. при посвідченні договорів позики та іпотеки діяла у відповідності до чинного законодавства, дотрималась передбаченої ЗУ «Про іпотеку» процедури повідомлення всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки. Оскільки право іпотекодержателя на задоволення вимог за основним зобов'язанням забезпеченим іпотекою є абсолютним та переважним перед правами та вимогами інших осіб на предмет іпотеки, а саме перед правами ОСОБА_11 , у зв'язку з цим обтяження нерухомого майна у вигляді арешту накладеного на квартиру не перешкоджає іпотекодержателю, у випадку не виконання позичальником зобов'язання за основним договором, захистити свої права шляхом продажу предмету іпотеки третій особі.

Судом встановлено, що права позивача порушені не були, у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку», відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, позивач була повідомлена про наявність боргу, надано строк для його погашення, позивача повідомлено про намір продажу нерухомого майна, лише після повідомлення було вирішено питання про відчуження квартири. Окрім того, позивач не заперечувала проти того, що має борг, має намір його погасити шляхом продажу квартири, а тому підстав для задоволення позову не вбачається.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України у зв'язку із тим, що суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задовлення позову, вимоги щодо стягнення на користь позивача судових витрат, а саме судового збору та правової допомоги, не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 16, 202, 203, 215, 575, 589, 657 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 64, 212-215 ЦПК України, Законом України «Про іпотеку» , Порядом вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Повний текст рішення виготовлений 06.02.2017 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Орджонікідзевський районний суд м.Харкова шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий:суддя О.В.Бугера