Рішення № 64548305, 31.01.2017, Зміївський районний суд Харківської області

621/1897/16-ц

2/621/103/17

РІШЕННЯ

іменем України

31 січня 2017 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Овдієнка В.В.

за участю: секретаря Лацько А.С.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення,

у с т а н о в и в:

21.09.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, а 25.10.2016 року з уточненою позовною заявою, до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з вимогами: усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності житловим будинком, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом примусового виселення відповідачів з житлового будинку АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_2 зазначив, що за договором міни, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., ОСОБА_1 передав йому у власність 71/100 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1. Вказане майно було обміняне на статуетку з доплатою 79833 грн., які Федота отримав ще до підписання договору.

30.09.2015 року він зареєстрував своє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом №45190161 від 06.10.2015 року.

Його право власності та сам правочин оскаржувалися колишнім власником ОСОБА_1

Зміївським районним судом Харківської області від 23.10.2012 року було постановлено рішення у справі №2014/1409/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни недійсним, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04.12.2012 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

18.05.2015 року Зміївським районним судом Харківської області постановлено рішення у справі №2014/4525/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни удаваною угодою, яким у задоволенні позову також відмовлено.

Згідно довідки Зміївської міської ради Харківської області за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3, 1936 року народження, ОСОБА_1, 1963 року народження, ОСОБА_4, 1979 року народження.

Відповідно до п. 6 Договору міни, ОСОБА_1 зобов'язався до 27.01.2010 року звільнити відчужуване майно та зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих в ньому осіб.

На сьогодняшній день, всупереч неодноразовим вимогам, відповідачі добровільно відмовляються знятися з реєстрації місця проживання та виселитися з будинку.

Їх проживання у будинку чинить йому перешкоди у користуванні та володінні належним йому майном.

ОСОБА_1 втратив право користування будинком з переходом права власності до нового власника, який згоди на користування майном не надавав. Тому, відповідачі проживають у вказаному будинку без достатньої правової підстави, оскільки не є членами сім'ї власника та не укладали з ним письмовий договір найму на проживання у будинку.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Педставник позивача ОСОБА_6 подала заяву про судовий розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, на задоволенні позовних вимог наполягала з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були повідомлені належним чином, повторно не з'явилися в судове засідання, про причини неявки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи, заперечень проти позову не подавали.

Відповідач ОСОБА_1 під час судового розгляду позов не визнав, пояснив, що договір міни, на підставі якого позивач набув право власності на житловий будинок, насправді був укладений з метою забезпечення позики на суму 5000 доларів США. Після повернення боргу вони з позивачем домовилися, що договір буде розірвано. В подальшому він повернув суму боргу, але будь-яких доказів щодо повернення боргу не має. Позивач скористався цим та відмовився розривати договір міни та вимагає виселитися з будинку.

Вислухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Позивач ОСОБА_2 є власником 71/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого по АДРЕСА_1, на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., зареєстровано в реєстрі за №3121. У п. 6 договору передбачено зобов'язання відчужувана житлового будинку звільнити відчужуване майно та зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих у ньому осіб до 27.01.2010 року. (а. с. 6-7).

Право власності ОСОБА_2 на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.09.2015 року, номер запису про право власності 11494785, що підтверджується копією витягу №45190161 від 06.10.2015 року. (а. с. 8).

Зміївським районним судом Харківської області від 23.10.2012 року було постановлено рішення у справі №2014/1409/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни недійсним, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04.12.2012 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. (а. с. 13-15, 16-17).

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 18.05.2015 року у справі №2014/4525/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни удаваною угодою, у задоволенні позову відмовлено. (а. с. 18-20).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки зазначеними судовими рішеннями вирішені спори щодо визнання зазначеного вище договору міни недійсним, а також щодо визнання цього договору удаваною угодою, законність підстав виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірне житлове приміщення у даній справі не доказується, тому посилання відповідача ОСОБА_1 на обставини укладання договору міни не спростовують обґрунтованості позовної заяви щодо усунення перешкод у користуванні позивачем належним йому нерухомим майном.

З копії довідки Зміївської міської ради Харківської області від 16.09.2016 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6. (а. с. 22).

У відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею №1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Гарантуючи захист прав власності, закон надає власникові право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Способи захисту прав власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

У відповідності до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності, а саме, що власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У відповідності до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Зі змісту ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України вбачається, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом..

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (статті 391 ЦК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

У відповідності до ст. 158 ЖК України наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

Відповідачі договору найму або іншого договору на право користування будинком з позивачем не укладали, не є членами сім'ї власника будинку, а тому гарантії, визначені статтею 156 ЖК України, на них не розповсюджуються.

Відповідно до п. 6 Договору міни, за яким перейшло право власності на 71/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого по АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 зобов'язався до 27.01.2010 року звільнити відчужуване майно та зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих в ньому осіб.

Відповідачами не надано будь-яких доказів наявності з власником будинку угод щодо виникнення у них самостійного, незалежного від волі власника, права на володіння та користування спірним житловим приміщенням,

Відповідно до ст. 9 ЖК України, житлові права громадян охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються всупереч з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

Виселення є категорією житлового законодавства, а тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші, передбачені Житловим кодексом України, підстави для позбавлення права на житло.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

За конкретних обставин, враховуючи що відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладали договору найму спірного будинку, не є членами сім'ї позивача, слід вважати, що у них відсутнє право користування вказаним житлом і вони там перебувають самоправно.

За таких обставин, проживанням відповідачів у вказаному житловому будинку порушуються права власника ОСОБА_2, відповідно, його позовна заява про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Для досягнення мети захисту права власності позивача на спірне житлове приміщення є достатнім рішення про виселення відповідачів, що є підставою для зняття їх з реєстрації за вказаним місцем проживання, тому немає потреби окремо зазначати в резолютивній частині рішення про втрату відповідачами права на користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача належить стягнути в рівних частках по 183 грн. 73 коп. витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, з належної ОСОБА_2 71/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 з кожного по 183 (сто вісімдесят три) грн. 73 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми під час проголошення рішення - в той самий строк з дня отримання його копії.

Головуючий: