Ухвала суду № 64545908, 07.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/1372/16-ц Головуючий у І інстанції Косович Т. П.Провадження № 22-ц/780/1212/17 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 45 07.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

07 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Гуля В.В., Іванової І.В.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від З0 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання домоволодіння спільною сумісною власністю,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з названим позовом, який обґрунтовує тим, що він являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 в якому зареєстрована, але не проживає понад сім років, колишня дружина ОСОБА_2, шлюб із якою розірвано 29.04.2009 року, проте добровільно знятися із реєстрації вона не бажає, чим створює йому перешкоди, як власнику будинку, в користуванні та розпорядженні нерухомим майном. Просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим будинком.

У листопаді 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом, який обґрунтовувала тим, що будинок за час шлюбу істотно збільшився у вартості, оскільки сторони провели капітальний ремонт. Просила визнати домоволодіння АДРЕСА_1 таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від З0 грудня 2016 рокупозовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задовольнити її позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що проживає в спірному будинку більше 25-ти років та за час спільним діями істотно збільшилась його вартість.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку судом першої інстанції ці вимоги закону у повному обсязі виконано.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 10.12.2005 року (а.с.-5-6).

Згідно довідки виконавчого комітету Денихівської сільської ради № 1434 від 04.10.2016 року встановлено, що у житловому будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 - власник, ОСОБА_2 - колишня дружина власника та їх дочка ОСОБА_4 (а.с.-8)

Згідно довідки виконавчого комітету Денихівської сільської ради № 1433 від 04.10.2016 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована в вказаному будинку, але постійно не проживає (а.с.-9).

Сторони розірвали шлюб - 29.04.2009 року. (а.с.-7)

Факт не проживання відповідача ОСОБА_2 підтверджено показами свідків та довідками виконавчого комітету Денихівської сільської ради, яким суд першої інстанкції дав відповідну оцінку.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 не проживає в будинку позивача ОСОБА_3 більше трьох років та остання не надала суду належних та допустимих доказів того, що за час шлюбу будинок істотно збільшилося у своїй вартості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Правовою позицією Верховного Суду України щодо визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням від 16 грудня 2016 року у справі № 6-709цс16 від 16.11.2016 року передбачено, що частиною першою ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство. За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що проживає в спірному будинку більше 25-ти років та за час спільним діями істотно збільшилась його вартість, при цьому не надано належних і допустимих доказів на підтвердження таких фактів.

Доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційні скарги в собі не містить. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана відповідна оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому дане рішення є законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від З0 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: