Ухвала суду № 64533886, 01.02.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 р.Справа № 820/5768/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2016р. по справі № 820/5768/16

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області-

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивачка) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі по тексту - ТУ ДСА України в Харківській області, відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 09.09.2015 р. по 31.12.2015 р. у розмірі, визначеному абзацом другим частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд";

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄРПОУ: 26281249) здійснити ОСОБА_1 (ІІН: НОМЕР_1) перерахунок і виплату заробітної плати за період з 09.09.2015 по 31.12.2015 у розмірі, визначеному абзацом другим частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" без врахування 50-відсоткового зменшення розміру посадового окладу, введеного Кабінетом Міністрів України від 02.09.2015 № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2016р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити, розгляд справи провести за її відсутності.

До суду апеляційної інстанції представник відповідача надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце судового розгляду повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 01.02.2017р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За приписами ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 11.09.2014 року працює на посаді секретаря судового засідання Жовтневого районного суду м. Харкова з присвоєнням 13 рангу, що підтверджується трудовою книжкою, копія якої долучена до матеріалів справи ( а.с.23-26), що відповідає шостій категорії посад державних службовців та її посадовий оклад за жовтень - грудень 2015 р. - 2067 грн. 00 коп., з урахуванням якого позивачці встановлені: доплата за ранг, надбавка за високі досягнення у праці, премії ( а.с.28-30).

Вважаючи, що посадовий оклад відповідно до якого нараховувалась заробітна плата не відповідає законодавству про оплату праці працівників апарату судів, позивачка звернулась із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та "Про державний бюджет України на 2015 рік", видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26 жовтня 2014 року), частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, то управління Державної судової адміністрації України як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом України " Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, у статті 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців. Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України , будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, то управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Зазначена позиція суду щодо застосування норм матеріального права узгоджується з висновками, викладеними у рішеннях Верховного Суду України від 12 липня 2016 року справа № 21-1726а16, від 13.07.2016 року у справах № 21-1488а16, № 21-1888а16.

В силу ч.1 ст. ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Доводи апелянта щодо незастосування при розгляді справи практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі "Броньовський проти Польщі", рішення у справі "Кечко проти України" , рішення у справі "Будченко проти України", рішення у справі "Сук проти України", колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки правовідносини, що розглядав Європейський суд, не є тотожними правовідносинам, що склалися по цій справі.

Колегія суддів зазначає, що нарахування заробітної плати позивачці здійснювалося у зв'язку з відповідним правовим регулюванням, згідно якого повноваження щодо встановлення розміру виплат, передбачених частиною 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", передані Кабінету Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про правомірність дій відповідача при обчисленні й виплаті заробітної плати ОСОБА_1 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2016р. по справі № 820/5768/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В.Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2017 р.