Постанова № 64533241, 30.01.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р.Справа № 916/2500/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Жекова В.І.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

За участю представників сторін:

від ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" - ОСОБА_1 за довіреністю;

від ПП "ПРОГРЕСФАРМ" - ОСОБА_2 за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

приватного акціонерного товариства "АЛЬБА УКРАЇНА"

на рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2016

у справі №916/2500/16

за позовом приватного акціонерного товариства "АЛЬБА УКРАЇНА"

до Приватного підприємства "ПРОГРЕСФАРМ"

про стягнення 2716957,91 грн.

ВСТАНОВИВ

У вересні 2016 приватне акціонерне товариство "АЛЬБА УКРАЇНА" (далі ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до приватного підприємства "ПРОГРЕСФАРМ" (далі ПП "ПРОГРЕСФАРМ") в якому просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 716 957,91 грн., з яких 2 507 143,82 грн. сума основної заборгованості за договором купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р., 157 679,24 грн. інфляційні збитки та 52 134,85 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.11.2016 (суддя Літвінов С.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Судом першої інстанції в описовій частині рішення було зазначено про те, що 24.10.2016 р. позивачем було надано до суду заяву про зміну підстав позову, проте, пославшись на приписи ч.4 ст. 22 ГПК України, 4, 5 п.3.12, ч.6 п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" суд дійшов висновку, що відповідною заявою позивач, у порушення наведених приписів, допустив одночасну зміну предмету та підстав позов. Так, судом зазначено, що предметом позовних вимог викладених в редакції позовної заяви є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р., а підставою є неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р. щодо поставки товару, в той же час з вищенаведеної заяви вбачається, що наразі предметом є фактично не стягнення з відповідача заборгованості за договором, а повернення сплачених грошових коштів за товар, який був повернутий, підставою ж є поставка та оплата товару не за договором, а за накладними. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд зазначив, що приєднує заяву до матеріалів справи, відмовляє в її задоволені, та розглядає позовні вимоги в їх первісній редакції викладеної в позовній заяві.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст.ст. 626, 655, 664, 692 ЦК України зазначив, що твердження позивача про те, що сторони договору домовились про авансове перерахування грошових коштів за поставки товарів в майбутніх періодах є хибним, оскільки пунктом 5.2 договору покупець сплачує за проданий товар на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів з дати надання звіту про продаж товару (п.11.2 договору) та у будь-якому випадку, остаточний розрахунок за поставлену партію товару проводиться на умовах відстрочення платежу 180 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних. Судом відзначено, що пунктом 5.3 договору сторони перебачили можливість за взаємною згодою встановити інші умови оплати кожної товарної партії, проте, згідно з п.11.4 договору, зміна та доповнення до даного договору вноситься за спільним узгодженням сторін та оформлюється як додаток до нього, за підписами обох сторін. Як зазначеного судом першої інстанції, за час дії договору сторонами неодноразову укладались додаткові угоди, проте всі вони стосувались надання знижок та жодна з ним не передбачала зміну умов оплати, який визначений п.5.2 договору та передбачає оплату на умовах відстрочення платежу, а не на умовах авансового перерахування грошових коштів. А тому, на думку суду першої інстанції твердження позивача, що перераховані ним грошові кошти в розмірі 2 838 684,47 грн., є авансовими платежами в рахунок майбутніх поставок є хибними.

Також, місцевим господарським судом зазначено, що з наданих в якості доказів перерахування за договором грошових коштів, платіжних доручень №1341 від 12.09.2013 р., №1392 від 30.09.2013 р., №1390 від 30.09.2013 р., №1000751283 від 30.09.2013 р. вбачається, що кошти згідно призначення платежу були перераховані за накладними, проте жодних посилань на договір або авансове перерахування за договором відповідні платіжні доручення не містять.

Крім того, посилаючись на п. 3.6 договору, ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" суд першої інстанції зазначив, що при досліджені, наявних в матеріалах справи видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, судом встановлено відсутність в них змісту господарської операції, а саме посилання на їх видачу саме за цим договором. На переконання місцевого господарського суду, зазначена обставина підтверджує факт поставки товару, проте не за договором купівлі-продажу, перераховані грошові кошти на їх підставі платіжними дорученнями №1341 від 12.09.2013р., №1392 від 30.09.2013р., №1390 від 30.09.2013р., №1000751283 від 30.09.2013р. не можуть вважатись як такими що перераховані у вигляді авансових платежів за договором купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009р., а тому твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості саме за договором, на думку суду, є помилковими.

Місцевим господарським судом відхилено посилання позивача, на той факт що доказом перерахування авансових платежів є акт звірки взаєморозрахунків, оскільки згідно з ст. 9 України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", відповідний документ не є первинним документом бухгалтерського обліку та не фіксує факту здійснення господарських операцій, як то оплата грошових коштів в вигляді авансових перерахувань.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що звертаючись з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за договором купівлі-продаж №710/09 від 01.09.2009 р. у вигляді перерахованих за цим договором авансових платежів, позивач не вірно визначив спосіб захисту свого порушеного права, оскільки матеріалами справи не підтверджується, а взагалі спростовується вчинення сторонами дій щодо постави товару та його оплати саме за договором купівлі-продажу №710/09 від 01.09.2009 р., в звязку з чим суд дійшов висновку про відмову з задоволенні позовних вимог щодо стягнення основної заборгованість за договором купівлі-продаж №710/09 від 01.09.2009 р. в сумі 2 507 143,82 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 52 134,85грн. та інфляційних втрат в сумі 157 679,24 грн. суд першої інстанції зазначив, що відповідні вимоги є похідними від вимоги про стягнення основного боргу за договором купівлі-продажу, в задоволені якої було відмовлено, в задоволені зазначених вимог слід також відмовити.

Не погодившись з даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернулось ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2016 р. у справі №916/2500/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" до ПП "ПРОГРЕСФАРМ" про стягнення 2 716 957,91 грн. заборгованості за договором №70/09 від 01.09.2009 р., судові витрати ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" по справі покласти на відповідача.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права та просить його скасувати, з наступних підстав.

Так, апелянт зазначає, що під час судового розгляду справи у суді першої інстанції, місцевим господарським судом, у порушення норм процесуального права, в ході неодноразових судових засідань не було роз'яснено сторонам їх права та обов'язки, не було розглянуто будь-яких клопотань і заяв, суд не перейшов безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, позивачем не було озвучено позовні вимоги, не надано будь-які інші пояснення, що стосується даної справи, а також не почався розгляд справи по суті.

Скаржник, посилаючись на приписи ч.4 ст.22 ГПК України, постанову пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вважає необґрунтованою відмову суду першої інстанції в задоволенні заяви позивача про зміну підстав позову, оскільки враховуючи, що розгляд справи по суті не розпочався, подана позивачем заява про зміну підстав позову є обґрунтованою та поданою з дотриманням вимог ст. 22 ГПК України.

Окрім того, у своїх додаткових поясненнях до апеляційної скарги від 26.12.2016, скаржник зазначає, що приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач допустив одночасну зміну предмету та підстав позову, при цьому зазначивши, що з заяви про зміну підстав позову вбачається, що наразі предметом є фактично не стягнення з відповідача заборгованості за договором, а повернення сплачених грошових коштів за товар, який був повернутий.

Проте, апелянт вважає, що такі твердження місцевого суду є необґрунтованими, оскільки спростовуються наступним. Так, за твердженням скаржника, 24.10.2016 р. позивачем була подана заява про зміну підстав позову з доданими до неї документами. Вказана заява була мотивована тим, що заборгованість за договором виникла у відповідача перед позивачем не через не поставку товару за платіжними дорученнями від 12.09.2013 р. на суму 1 238 005,27 грн., від 17.09.2013 р. на суму 97 694,89 грн. та від 30.09.2013 р. на суму 1 502 984,31 грн., як зазначено в позові, а через повернення ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" відповідачу оплаченого раніше товару на суму 19 255 813,60 відповідно до накладних на повернення від 05.07.2013 року. Отже, апелянт вважає, що змінились тільки підстави позову, предмет позову у даній справі про стягнення заборгованості з договором не змінився, оскільки позивач просив стягнути вказану суму як в самому позові так і в заяві про зміну підстав позову.

Як стверджує скаржник, всі без виключення поставки товару за накладними, що були здійснені відповідачем, як і оплати за поставлений товар позивачем здійснювались на підставі договору купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 року, про що також не заперечував відповідач. Отже, на думку апелянта, предметом як позову так і заяви про зміну підстав позову, тобто матеріально-правова вимога позивача у вигляді стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 року, яка виникла внаслідок повернення позивачем товару, залишалась незмінною, а отже предмет позову позивачем не змінювався. Проте, апелянт вважає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено як поданої позивачем заяви про зміну підстав позову, так і самого позову разом з іншими доказами, долученими позивачем в ході розгляду даної справи та не було надано належної правової оцінки вказаним документам.

Крім того, посилаючись на умови договору купівлі-продажу №70/19 від 01.09.2009 укладеного між позивачем та відповідачем, апелянт зазначає, що в процесі виконання вказаного договору та численних поставок товарів і його оплат, станом на 01.07.2013 року у позивача перед відповідачем існувала заборгованість за поставлений товар у розмірі 10 894 767,26 грн., тобто, сальдо на користь ПП "ПРОГРЕСФАРМ" становило 10 894 767,26 грн. 11.07.2013 року ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" повернуло відповідачу товар на загальну суму 19 255 813,60 грн., відповідно до накладних про повернення постачальнику №7740 від 05.07.2013 року. При цьому,як стверджує апелянт, в період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року відповідачем було поставлено товару позивачу на суму 4 852 135,42 грн. та в період з 11 липня 2013 року по 31.12.2013 року позивач також повернув відповідачу товару на загальну суму 43 983,02 відповідно до накладних повернення постачальнику №7889 від 01.08.2013 р., № 7939 від 23.08.2013 р., №7534 від 23.08.2013 р., №7507 від 06.09.2013 р., №7506 від 06.09.2013 р., №8138 від 21.10.2013 р., №8316 від 04.12.2013 р., №8416 та 8417 від 18.12.2013 р. 25 липня 2013 року відповідач надав позивачу знижку на товар на суму 614 231,20 грн. та, як стверджує апелянт, продовжуючи виконувати договірні відносини за спірним договором, з 01.07.2013 р. по 31.12.2013 р. позивач здійснив оплату товару за накладними відповідача на загальну суму 2 838 684,47 грн.

На підставі наведеного, апелянт вважає, що заборгованість, яка існувала у ПП "ПРОГРЕСФАРМ" станом на 31.12.2013 р., внаслідок повернення позивачем сплаченого товару на суму 19 255813,60 грн., складала 7 005 809,61 грн., тобто, за твердженням апелянта, сальдо станом на 31.12.2013 року вже на користь позивача складало 7 005 809,61 грн., що підтверджується первинними документами, в тому числі й підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків з 01.01.2013 по 31.12.2013 р.

До того ж, як зазначає скаржник за період з 01.01.2014 р. по 01.07.2014 р. відповідач поставив товару позивачу на суму 3 764 764,80 грн., позивач повернув товару відповідачу на суму 170 110, 24 грн. та було проведене відступлення права вимоги за договором №70/09 від 01.09.2009 року в сумі 904 011,23 грн. З огляду на наведене, апелянт вважає, що заборгованість ПП "ПРОГРЕСФАРМ" перед позивачем складала 2 507 143,82 грн., тобто, за твердженням апелянта, сальдо станом на 01.07.2014 на користь позивача складало 2 507 143,82 грн. та, як вказує апелянт, в період з 01.07.2014 року по теперішній час господарських операцій між позивачем і відповідачам не було.

Апелянт зазначає, що перерахування вказаних грошових коштів підтверджується як платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи, так і підписаними сторонами актами звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012р., станом на 30.06.2013р. та станом на 31.12.2013 р.

Проте, за твердженням апелянта, господарський суд Одеської області не прийняв до уваги зазначені обставини та вказані документи, які однозначно підтверджують законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА".

Щодо того, що акт звірки взаємних розрахунків не є первинним документом та не фіксує факту здійснення господарських операцій, скаржник зазначає наступне.

Так, посилаючись на приписи ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" апелянт зазначає, що підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками двосторонній акт звірки взаємних розрахунків по спірних видаткових накладних з вивіреним сальдо на користь позивача підтверджує факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем. Цей акт, як стверджує апелянт, було складено на підставі даних бухгалтерського обліку й первинних документів сторін і відображені в ньому дані не спростовано відповідачем. Отже, на думку скаржника, акти звірки взаємних розрахунків підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які відносяться до підстав позову та відповідно, підписаний сторонами акт звірки розрахунків є підтвердженням факту визнання відповідної суми заборгованості підприємством, що є належним доказом у даній справі.

Окрім того, посилаючись на приписи ст. 15, 256, 263, 264 ЦК України скаржник зазначає, що позивачем у власному розрахунку заборгованості додатково було зазначено, що в буд-якому разі позивачем не було пропущено строк позовної давності за зверненням до відповідача про стягнення 2 716 957,91 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок повернення позивачем товару на загальну суму 19 255 813,60 грн. відповідно до накладних про повернення №7740 від 05.07.2013 року. Апелянт відзначає, що в кінці грудня 2013 року відповідачем було підписано акт звірки взаємних розрахунків, яким визнано повернення позивачем товару на суму 19 255 813,60 грн. та відповідно визнано борг перед позивачем станом на 31.12.2013 р. у розмірі 7 005 809,61 грн., а отже, на думку апелянта, з цієї дати відбулося переривання позовної давності, а її перебіг почався заново.

З огляду на вищевикладене, апелянт вважає, що позов ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" до ПП "ПРОГРЕСФАРМ" є обґрунтованим, оскільки підтверджується фактичними обставинами справи та наявними в матеріалах справи документами, натомість, господарським судом Одеської області було допущено порушення норм матеріального права, а також норм процесуального права щодо повного та обєктивного розгляду справи на підставі закону, а тому рішення суду від 21.11.2016 р. є незаконним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 апеляційну скаргу ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" на рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2016 прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.

23.12.2016 Одеським апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу від ПП "ПРОГРЕСФАРМ" в якому останнє просить рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2016 по справі №916/2500/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" без задоволення.

У судовому засіданні від 26.12.2016 оголошувалась перерва до 30.01.2017.

У судовому засіданні від 30.01.2017 представник ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на їх задоволенні.

Представник ПП "ПРОГРЕСФАРМ" надав пояснення відповідно до яких не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не звязана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що на виконання умов договору купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р. здійснив на користь відповідача авансові перерахування грошових коштів за поставку товару в майбутніх періодах на загальну суму 2 838 684,47 грн. За посиланням позивача, відповідачем в період з вересня 2013 р. по квітень 2014 р., з урахуванням здійснених позивачем повернень товару, було здійснено поставку товару на загальну суму 331 540,65 грн. та жодних поставок з квітня 2014 р. відповідачем не здійснювалась, в звязку з чим у нього утворилась заборгованість за оплачений але не поставлений товар на суму 2 507 143,82 грн. Також, позивачем нараховано інфляційні збитки у сумі 157 679,24 грн. та 3% річних у сумі 52 134,85 грн.

24.10.2016 р. позивачем було надано до суду першої інстанції заяву про зміну підстав позову в якій останній просив змінити підстави позовних вимог у справі №916/2500/16 за позовом та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 716 957,91 грн., з яких 2 507 143,82 грн. сума основної заборгованості за договором купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р., 157 679,24 грн. інфляційні збитки та 52 134,85 грн. 3% річних.

Свою заяву, з посилання на приписи 4 статті 22 ГПК України, п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та умови договору щодо оплати товару позивач обґрунтував тим, що означена заборгованість утворилась за відповідачем у звязку із поверненням відповідачеві оплаченого товару.

Судом першої інстанції, з посиланням на приписи ч.4 ст. 22 ГПК України, 4, 5 п.3.12, ч.6 п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" відмовлено у задоволенні заяви про зміну підстав позову, оскільки, на думку суду, відповідною заявою позивач, у порушення наведених приписів, допустив одночасну зміну предмету та підстав позов.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Як вбачається із наданої позивачем заяви про зміну підстав позову, останнім було змінено лише підстави позовних вимог, так звертаючись із позовом, позивач визначив підставою позову не повернення відповідачем авансових платежів, які за твердженням позивача були перераховані на рахунок відповідача. У той час, як у свої заяві позивач підставою позовних вимог визначив стягнення з відповідача заборгованості, що утворилась за відповідачем у звязку із поверненням відповідачеві товару.

Разом з цим, предмет позову залишився незмінним, оскільки як у позові так й у своїй заяві про зміну підстав позову ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 716 957,91 грн., з яких 2 507 143,82 грн. сума основної заборгованості за договором купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р., 157 679,24 грн. інфляційні збитки та 52 134,85 грн. 3% річних.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд помилково відмовив у задоволенні заяви позивача про зміну підстав позову, а тому, судова колегія розглядає позовні вимоги ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 24.10.2016 р.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2009 р. між ПП "ПРОГРЕСФАРМ" (продавець) та ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №70/09, умовами якого передбачено, що продавець зобовязується передати лікарські засоби та вироби медичного призначення (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобовязаний прийняти та оплатити їх оплатити їх на умовах договору (п.1.1 договору).

Продавець передає покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть визначені у видаткових накладних, які є невідємними частинами договору. Продавець гарантує, що товар, який є предметом цього договору, не обтяжено ніякими правами третіх осіб (п.1.2., 1.3. договору).

Кількість та асортимент товару зазначаються в видаткових накладних на кожну партію товару, які формуються відповідно до узгодженої сторонами заявки (п.2.1 договору). Кількість, ціну та асортимент товару продавець та покупець повинні узгодити на кожну окрему поставку товару (п.2.2 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями. Товарна партія формується продавцем на підставі узгодженої з покупцем факсограмної заявки (у вигляді специфікації). У якій зазначається асортимент, кількість, ціна та строк передачі товару, умови платежу (п.3.2 договору). Поставка товару покупцем здійснюється на протязі 5 (пяти) календарних днів з моменту узгодження заявка чи на інших умовах, які зазначені в узгодженій заявці (п.3.5 договору). Доказом передачі товару у власність покупця є підписані уповноваженими представниками сторін видаткові накладні, оформлені належним чином (п.3.6 договору).

Відповідно п.4.1 договору, ціна на товар визначається за згодою сторін (п. 4,2 договору) та зазначається у видатковій накладній на кожну товарну партію і розуміються на умовах DDU м. Бориспіль. Загальна ціна договору складає суму всіх поставок, що здійснені на умовах договору. Ціни на товарну партію фіксується в момент отримання покупцем від продавця узгодженої заявки і не можуть бути змінені у бік збільшення (п.4.2 договору).

Розділом 5 договору передбачені умови оплати. Так, пунктом 5.1 договору встановлено, що покупець проводить оплату поставленого товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Оплата поставленого товару проводиться на таких умовах: покупець сплачує за проданий товар на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів з дати надання звіту про продаж товару (п.11.2 договору). У будь-якому випадку. Остаточний розрахунок за поставлену партію товару проводиться на умовах відстрочення платежу 180 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних (п.5.2 договору). За спільною згодою сторони можуть встановити інші умови оплати кожної товарної партії (п.5.3 договору).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що товар вважається зданим продавцем та прийнятим покупцем по кількості - з моменту підписання сторонами видаткової накладної. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання видаткових накладних (п.6.3 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 р. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний наступний календарний рік (п.11.6 договору).

26.09.2011 р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода №3, пунктом 1 якої встановлено, що продавець надає покупцю скидку в розмірі 10% від митної ціни на продукцію CIPLA, за умов оплати товару на мірі реалізації товару Покупцем.

24.12.2012 р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода, пунктом 1 якої встановлено, що сторони дійшли взаємної згоди змінити п.11.6 договору і викласти його у наступній редакції: "Цей договір діє з моменту підписання обома сторонами по 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами умов цього договору. У разі якщо за 15 днів до закінчення терміну дії цього договору ні одна зі сторін на направила іншій стороні договору відповідну заяву про розірвання договору, цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах, у тому числі з автоматичною пролонгацією на всі наступні періоди дії договору".

01.03.2013 р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода №1/13, пунктом 1 якої встановлено, що сторони дійшли взаємної згоди про надання постачальником знижки в розмірі 460 000 грн. покупцю за його окремим клопотання із наданням ним розрахунком наприкінці кожного місяця (з 25 по 30 число) в разі, якщо вартість замовлення товару буде перевищувати 1 500 000грн. щомісячно за виключенням останнього місяця, в якому знижка дорівнює 430 000грн. Знижка, зазначена в п.1 Додаткової угоди розповсюджується на терміни 1 рік щомісячно з моменту підписання донної додаткової угоди( п.2 додаткової угоди).

01.03.2013 р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода №2/13, пунктом 1 якої встановлено, що сторони домовились, що покупець має замовити товар у постачальника за період дії з моменту укладання даної додаткової угоди до закінчення дії договору на суму 65 000 000 грн. Сторони дійшли взаємної згоди про надання постачальником знижки в розмірі 10 % покупцю за його окремим клопотання за наданим ним розрахунком наприкінці кожного місяця (з 25 по 30 число) за умови дотримання вимог щодо мінімально граничного розміру замовлення товару, визначеного додатковою угодою №1/13 від 01.03.2013р. (п.2 додаткової угоди №2/13).

01.04.2013 р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода №3/13, пунктом 1 якої встановлено, щомісяця (з 25 по 30 число), продавець надає покупцю знижу в розмірі 10% від суми отриманого товару. Знижка надається на підставі акту про коригування вартості товару з обовязковим коригування податкових накладних. Різниця між вартістю такого товару та його кінцевою вартістю після надання знижки зараховується в якості оплати за наступну поставку або повертається продавцем на розрахунковий рахунок покупця, як надлишково сплачені кошти (п.2 додаткової угоди №3/13).

01.04.2013 р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода №4/13, пунктом 1 якої встановлено, щомісяця (з 25 по 30 число), продавець надає покупцю знижу в розмірі 360 000грн. якщо вартість замовлення товару буде перевищувати 1 150 000грн. щомісячно. Знижка, зазначена в п.1 додаткової угоди розповсюджується на терміни 1 рік щомісячно з моменту підписання донної додаткової угоди (п.2 додаткової угоди №4/13). Знижка надається на підставі акту про коригування вартості товару з обовязковим коригування податкових накладних. Різниця між вартістю такого товару та його кінцевою вартістю після надання знижки зараховується в якості оплати за наступну поставку або повертається продавцем на розрахунковий рахунок покупця, як надлишково сплачені кошти (п.3 додаткової угоди №4/13).

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" просило стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла у звязку із поверненням оплаченого товару.

Колегія суддів вважає такі вимоги позивача необґрунтованими, у звязку з нижчевикладеним.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Отже, у даному випадку, обовязок відповідача на повернення грошових коштів, як на тому наполягає позивач, має були врегульований умовами договору, укладеного між сторонами або чинним законодавством України.

Так, за умовами договору купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р. у продавця є обовязок передати лікарські засоби та вироби медичного призначення (товар), в асортименті, кількості та по цінам, які будуть визначені у видаткових накладних, які є невідємними частинами договору, у власність покупця (п.п.1.1., 1.2. договору) та у разі надходження від покупця рекламації по якості товару, на протязі 3-х календарних днів зобовязаний підтвердити отримання рекламації, повідомивши про це покупця документально та провести заміну товару (за свій рахунок), що не відповідає умовам даного договору на протязі 10 календарних днів з моменту отримання рекламації.

Згідно з ч. 1,4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 673 ЦК України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Отже, як вбачається з умов договору купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р. та вимог чинного законодавства України, у продавця відсутній обовязок повернення покупцеві грошових коштів, що були сплачені останнім за поставлений товар.

Колегія суддів відзначає, що умовами договору купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р., зокрема, п.11.4. сторони погодили, що зміни та доповнення до даного договору вносяться за спільним узгодженням сторін та оформлюються як додаток до нього, за підписами обох сторін.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, жодних додаткових угод та домовленостей сторін щодо обовязку відповідача повернути позивачеві грошові кошти не існує.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено існування обовязку відповідача щодо сплатити на його користь грошових коштів.

До того ж, колегія суддів відзначає, що позивачем ані в позовній заяві, ані в заяві про зміну підстав позову не зазначалось про те, що товар було повернуто відповідачеві у звязку з його не належною якість, проте, про таке повернення апелянт зазначив під час апеляційного перегляду справи.

Так, за твердженням скаржника, підставою повернення товару відповідачеві стала його неналежна якість, що підтверджується, на думку апелянта, накладною №7740 від 05.07.2013 та актами звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

До того ж, у своїх додаткових поясненнях до апеляційної скарги скаржник зазначає, що договір купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р., що був укладений між сторонами за своєю природою є договором постави, а тому, апелянт вважає, що на підставі п.5 ст. 268 ГК України, якою передбачено, що у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми, відповідач повинен повернути позивачеві сплачені грошові кошти за оплачений товар, що був поставний відповідачем у неналежній якості.

Судова колегія з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ст.678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.

У відповідності до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму

Статтею 268 ГК України визначено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Судова колегія відзначає, що доказом повернення неякісного товару апелянт вважає накладну №7740 від 05.07.2013 та акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

Проте, як вбачається з накладної №7740 від 05.07.2013 вона містить лише посилання на серію товару, дату реєстрації сертифікату, виробника, реєстрацію препарату, термін придатності, назву медтовару, його кількість, ціну, суму та номер накладних за якими цей товар був поставлений. Жодний посилань на повернення даного товару саме у звязку з його не якістю дана накладна не містить.

Не є доказом повернення неякісного товару й акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та за період з 01.01.2013 по 31.12.2013., на які посилається апелянт, оскільки дані акти містить лише посилання на поставку та повернення товару, у той час як згадки про не якість товару у даних актах відсутні.

До того ж, сторонами у договорі купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р. чітко передбачено умови за якими повертається товар не належної якості.

Так, відповідно до п.6.6.-6.8. договору в разі виявлення неякісного товару, продавець зобовязаний протягом 7 календарних діб замінити його на якісний товар. Покупець також має право пред'явити продавцю рекламацію по якості товару на протязі усього терміну придатності товару, що неможливо було виявити при його прийманні, а продавець на протягом 3-х календарних днів зобов'язаний підтвердити отримання рекламації, повідомивши про не покупця документально та провести заміну товару (за свій рахунок), що не відповідає умовам даною договору на протязі 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання рекламації.

Як зазначив апелянт у своїх поясненнях, факт поставки товару неналежної якості був виявлений не під час його прийняття, а в процесі його реалізації.

Отже, за умовами договору, позивач мав би пред'явити відповідачеві рекламацію по якості товару, а відповідач був зобовязаний протягом 3-х календарних днів підтвердити отримання рекламації, повідомивши про це покупця документально та провести заміну товару (за свій рахунок), що не відповідає умовам даною договору на протязі 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання рекламації.

Однак, матеріали справи не містять та скаржником не надано доказів звернення до відповідача з рекламацією по якості товару та отримання такої рекламації відповідачем.

Судова колегія, додатково відзначає, що лист-вимога про сплату заборгованості за договором купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р., що предявлялась позивачем відповідачеві, також не містить будь-яких посилань на поставку товару неналежної якості.

Також, у відповідності до п.11.6 договору, він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 р. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний наступний календарний рік

24.12.2012 р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода, пунктом 1 якої встановлено, що сторони дійшли взаємної згоди змінити п.11.6 договору і викласти його у наступній редакції: "Цей договір діє з моменту підписання обома сторонами по 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами умов цього договору. У разі якщо за 15 днів до закінчення терміну дії цього договору ні одна зі сторін на направила іншій стороні договору відповідну заяву про розірвання договору, цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах, у тому числі з автоматичною пролонгацією на всі наступні періоди дії договору".

Як вбачається з матеріалів справи, як на час розгляду справи у суді першої інстанції так й до теперішнього часу, жодною з сторін договору не заявлено про його розірвання та на даний час договір купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р. не припинений та є чинним.

Це підтверджується й поясненнями сторін у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, якими останні підтвердили чинність договору та зазначили, що поставки за ним не здійснюються з 2014 року, але договір діє та жодною з сторін не заявлялось вимог про його розірвання.

Не містить заяви про розірвання договору й лист-вимога про сплату заборгованості за договором купівлі-продажу №70/09 від 01.09.2009 р., що предявлялась позивачем відповідачеві.

Щодо посилання відповідача на приписи ст. 261 ЦК та сплив позовної давності щодо повернення грошових коштів за оплачений товар, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач з письмовою заявою про застосування строків позовної давності не звертався.

Посилання відповідача на звернення до суду з усним клопотанням про застосування строків позовною давності колегією суддів відхиляються, оскільки ж жодного з протоколів судового засідання суду першої інстанції не вбачається, що відповідач звертався до суду з відповідною заявою.

Не надано відповідачем відповідної заяви та обґрунтування неможливість її подання до суду першої інстанції, й під час апеляційного перегляду справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" про стягнення заборгованості з ПП "ПРОГРЕСФАРМ" не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% відсотків річних у сумі 52 134,85 грн. та 157 679,24 грн. інфляційних збитків, колегія суддів відзначає, що з урахуванням того, що стягнення штрафних санкцій є способом захисту порушеного права, який є похідним від стягнення заборгованості, позовні вимоги в частині стягнення з ПП "ПРОГРЕСФАРМ" 3 % річних і інфляційних витрат не підлягають задоволенню, у звязку із недоведеністю існування основної заборгованості.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення підлягає залишенню без змін, але з мотивів наведених у даній постанові.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2016 р. у справі №916/2500/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Жеков В.І.