Постанова № 64533136, 31.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа№ 910/14232/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Сидоренко М.В. (дов. № 1 від 03.01.2016 р.);

від відповідача: Володимирська О.М. (дов. від 04.10.2016 р.);

від третьої особи: Гуйда Н.В. (дов. №108-21474 від 28.12.2016 р.);

розглянувши апеляційну скаргу Всеукраїнського благодійного медичного фонду Академіка О. Шалімова

на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016р.

по справі № 910/14232/16 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва"

до Всеукраїнського благодійного медичного фонду Академіка О. Шалімова

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація

про дострокове розірвання договору, виселення та стягнення 19 866,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про дострокове розірвання договору, виселення та стягнення 19 866,56 грн.

В подальшому, під час розгляду справи, 11.10.2016 року представник позивача подав клопотання в якому зазначив, що відповідачем сплачено 19 238,77 грн. заборгованості з орендної плати, в зв'язку з чим просив суд припинити провадження в цій частині, а також подав клопотання в якому просив суд: розірвати договір №433 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 13.08.2015 року, укладений між позивачем, відповідачем та третьою собою; виселити відповідача з займаного об'єкту оренди та передавши об'єкт оренди по акту приймання-передачі позивачу; стягнути з відповідача на свою користь 83,04 грн. - 3% річних, 544,75 грн. - пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2016 року у справі № 910/14232/16 позовні вимоги задоволено частково: припинено провадження у справі в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 19 238 грн. 77 коп., розірвано договір №433 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 13.08.2015 року, укладений між Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" та Всеукраїнським благодійним медичним фондом Академіка О. Шалімова, виселено Всеукраїнський благодійний медичний фонд Академіка О. Шалімова з нежитлового приміщення, загальною площею 125,70 кв.м. за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 34, передавши по акту прийому-передачі зазначене приміщення Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва", стягнуто з Всеукраїнського благодійного медичного фонду Академіка О. Шалімова на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" 83 грн. 04 коп. - 3% річних, 544 грн. 75 коп. - пені, в решті позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 19 238,77 грн. у зв'язку зі сплатою заборгованості до винесення рішення у вересні 2016 році. Окрім того, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору задовольнив позовні вимоги щодо стягнення пені у відповідності до п. 6.2 договору та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, та розірвав договір №433 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 13.08.2015 року, оскільки матеріалами справи належним чином доведений факт прострочення сплати орендних платежів більше ніж на 3-и місяці та не виконано умов оспорюваного договору щодо страхування об'єкту оренди. Вказав також, що у зв'язку з розірванням договору №433, відповідач на підставі приписів ч. 1 ст. 785 ЦК України та ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна " зобов'язаний повернути об'єкт оренди позивачу.

Не погоджуючись з рішенням суду, Всеукраїнський благодійний медичний фонд Академіка О. Шалімова звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 р. у справі № 910/14232/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що свої зобов'язання за договором відповідач виконав в повному обсязі. Також зазначив, що судом першої інстанції не було враховано, що зазначене приміщення було застраховано, договір страхування було подано до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 р. апеляційну скаргу Всеукраїнського благодійного медичного фонду Академіка О. Шалімова прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/14232/16.

30.11.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 р. у справі № 910/14232/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В подальшому розгляд справи було відкладено.

У судовому засіданні 31.01.2017 р. представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники позивача та третьої особи заперечили проти вимог апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.08.2015 року між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (позивач, підприємство-балансоутримувач), Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець) та Всеукраїнським благодійним медичним фондом Академіка О. Шалімова (відповідач, орендар) укладено договір №433 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (договір) (а.с.13).

За умовами вищезазначеного договору, відповідачу надано в користування нежитлове приміщення (об'єкт оренди) для розміщення благодійної організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності, загальною площею 125,70 кв.м. (1-й поверх) за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 34 (п.1.1 договору).

Пунктами 3.1., 3.2 та 3.5.-3.7 договору передбачено, що орендна плата визначена на підставі п. 29 таблиця 2 п. 20 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280 і становить без ПДВ 30 грн. 46 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку 3 839,23 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщуються на веб-сайті Фонду державного майна України.

Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою. Компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, розрахунок якої оформляється додатком та є невід'ємною частиною договору (додаток № 4) та сплачується орендарем разом з орендною платою.

Орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа наступного місяця.

Відповідно до п. 4.2.3. договору орендар зобов'язаний вносити орендні та інші передбачені Договором платежі своєчасно і в повному обсязі.

Протягом місяця після укладення договору орендар зобов'язаний застрахувати об'єкт оренди не менше ніж на його вартість за висновком про вартість/актом оцінки на користь підприємства - балансоутримувача, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта, у порядку, визначеному законодавством і надати орендодавцю та підприємтву-балансоутримувачу копію страхового полісу/договору і платіжного доручення про сплату страхового внеску. Постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб на увесь строк об'єкта був застрахований (п. 4.2.15. договору).

Строк дії договору встановлено з 13.08.2015 до 12.08.2018 року (п.9.1. договору).

13.08.2015 р. між сторонами було підписано актом приймання-передачі об'єкту оренди (а.с.20), з якого вбачається що на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято об'єкт оренди.

Як свідчать матеріали справи, 14.09.2015 року та 01.04.2016 року позивач направив на адресу відповідача листи №38-5429/03 та №38-1705/03 (а.с.24, 25), в яких зазначив, що станом на 14.09.2015 та 01.04.2016 роки відповідачем не виконано п.4.2.15 договору оренди, а саме об'єкт оренди застраховано не було, копію відповідного договору та копії платіжних доручень про сплату страхових платежів не було направлено. Також зазначив, що порушення договірних зобов'язань та п. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» призведе до розірвання договору, відповідно до чинного законодавства.

Крім того, 07.06.2016 року відповідач направив на адресу відповідача претензію № 38-2891/03 (а.с.26), в якій зазначає, що станом на 01.06.2016р. заборгованість складає 15 172,93 грн., в тому числі пеня за несвоєчасне внесення платежів в розмірі 375,60 грн. та просив виконати заявлені в претензії вимоги у десятиденний термін.

14.06.2016 року орендодавець направив на адресу відповідача пропозицію про дострокове розірвання договору оренди №108-9196 (а.с.27), в зв'язку з тим, що станом на 01.06.2016 рік заборгованість становить 15 172,93 грн., тому просив розглядини пропозицію про дострокове розірвання договору та повідомити в двадцятиденний строк.

Відповідач не надав відповіді на вищезазначені листи та претензію.

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що в порушення умов договору, відповідачем за період з березня 2016 по липень 2016 рік не сплачено орендні платежі, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 19 866,56 грн., а також в порушення умов п. 4.2.15. договору оренди відповідач не виконав своє зобов'язання стосовно страхування об'єкту оренди.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем неналежним чином виконувались умови договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 433 від 13.08.2015 року в частині сплати орендної плати, у зв'язку з чим стягнув пеню у відповідності до п. 6.2 вищевказаного договору та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. Також, у зв'язку з встановленням факту прострочення сплати орендних платежів більше ніж 3 місяці та невиконанням п. 4.2.15 щодо страхування об'єкту оренди прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення майна орендодавцю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За приписами статей 526, 527, 530, 599, 610 та 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 759, 760, 762 та 765 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Законом України "Про оренду державного та комунального майна», а саме в статті 2 визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Частиною 1 ст. 10 визначено, що істотними умовами договору оренди є: орендна плата з урахуванням її індексації; виконання зобов'язань; страхування орендарем взятого ним в оренду майна. Частиною 1 ст. 19 передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не виконав умови п. 4.2.15 договору оренди, а саме не застрахував об'єкт оренди зважаючи на наступне.

Відповідачем було подано до суду першої інстанції, копію договору №201/01/010920151 добровільного страхування майна від 01.09.2015 року (а.с.115).

Як видно з його змісту, а саме пунктами 5.1 визначено, що договір вступає в дію з моменту підписання, але не раніше надходження страхової премії на поточний рахунок страховика, та діє до 31.08.2016р.

Пунктом 4.2 договору страхування визначено, що загальний страховий платіж заданим договором становить - 10 231,98 грн. та перераховується до 30.09.2015 року.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначений договір №201/01/010920151 добровільного страхування майна від 01.09.2015 року не може бути прийняти як доказ виконання п. 4.2.15 договору оренди, оскільки відповідачем не надано оригіналу договору страхування, не надано доказів сплати страхового платежу за договором страхування, не надано доказів надання (відправлення) копію страхового полісу/договору і платіжного доручення про сплату страхового внеску позивачу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем в порушення умов договору (п. 4.2.15. Договору) не було застраховано об'єкт оренди.

Відносно позовних вимог щодо стягнення 19 238,77 грн. (заборгованості з орендної плати).

Як вже зазначалось, під час розгляду справи в суді першої інстанції у вересні 2016 року, позивач звернувся з клопотанням про припинення провадження в частині стягнення основної заборгованості на підставі того, що відповідачем було сплачено заборгованість з орендної плати у сумі 19 238,77 грн.

У відповідності до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги в частині стягнення 19 238,77 грн. (заборгованості з орендної плати) підлягають припиненню, в зв'язку зі сплатою заборгованості до винесення рішення у вересні 2016 році.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 544,75 грн. за період з 16.03.2016р. по 15.06.2016р., яка була нарахована відповідачу за прострочення грошового зобов'язання у відповідності до п. 6.2 договору, колегія суддів зазначає наступне.

За умовами п. 6.2 договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

За приписами ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 231 та 232 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції що він є арифметично вірним, тому вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 544,75 грн. за період з 16.03.2016р. по 15.06.2016р. (враховуючи п. 3.7. договору оренди) підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 83,04 грн. за період з 16.03.2016р. по 15.06.2016р. на підставі ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає.

Як передбачено частинам 1 та 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є арифметично вірним, а тому вимоги щодо стягнення 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України за період з 16.03.2016р. по 15.06.2016р. в розмірі 83,04 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відносно вимог про розірвання договору оренди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальними громадами сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах, територіальних громад, відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

У ч. 1 ст. 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендодавцями є, в тому числі, підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

За умовами п. 9.3. договору, одностороння відмова від договору не допускається. Крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3. цього договору. Лист з відмовою від договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням орендаря, вказаним у договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця або підприємства-балансоутримувача про відмову від договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.

Орендодавець має право відмовитися від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дати закінчення строку платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2016 року орендодавець звернувся з листом №108-9196 від 14.06.2016 року до відповідача з пропозицією про дострокове розірвання договору оренди в зв'язку з несплатою орендних платежів понад 3 місяці, однак відповіді від відповідача орендодавець не отримав.

Згідно з ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 783 ЦК України встановлені загальні підстави права вимоги наймодавця про розірвання договору найму, а саме якщо:

- наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

За умовам п. 9.7 договору оренди, на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Орендна плата та страхування об'єкту оренди є одними з істотних умов договору оренди, і зобов'язання відповідача щодо сплати орендної плати та страхування об'єкту оренди встановлено безпосередньо в Договорі та закріплено ст.ст. 18, 19, 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Отже, істотне порушення Орендарем такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як не внесення орендної плати та страхування об'єкту оренди, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи встановлено та доведено, факт прострочення орендних платежів більше ніж на 3-и місяці, а також факт не страхування об'єкту оренди, що є достатньою правовою підставою для розірвання договору оренди, а тому судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано було задоволено позовні вимоги про розірвання Договору №433 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 13.08.2015 року.

Такої правової позиції дотримується Верховній суд України в постанові від 17.09.2002р. у справі №12/153(02/194).

Стосовно вимог щодо виселення відповідача з об'єкту оренди та повернення його по акту приймання-передачі позивачу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

За умовами п. 7.5. договору оренди, у разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт підприємству-балансоутримувачу у стані не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з розірванням договору № 433 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 13.08.2015 року, відповідач на підставі приписів ч. 1 ст. 785 ЦК України та ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зобов'язаний повернути об'єкт оренди позивачу.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2016 року у справі № 910/14232/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Всеукраїнського благодійного медичного фонду Академіка О. Шалімова на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 року у справі №910/14232/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 року у справі № 910/14232/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/14232/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко