Ухвала суду № 64532251, 01.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

01.02.2017Справа № 910/13530/16

За заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від

08.12.2016 р. у справі № 910/13530/16

За позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування

житлового фонду" Деснянського району м. Києва

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 153 390, 18 грн.

та

за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування

житлового фонду" Деснянського району м. Києва

про стягнення 114 770, 46 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від стягувача (позивача за первісним позовом): не з'явився;

від боржника (заявника, відповідача за первісним позовом): Сабодаш Р.Б. - адвокат за

довіреністю від 09.09.2016 р.

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2016 р. у справі № 910/13530/16 позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва 99 451 грн. 18 коп. основного боргу, 1 165 грн. 69 коп. 3% річних, 4 405 грн. 94 коп. інфляційних втрат та 1 575 грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині первісного позову відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

23.01.2017 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від боржника (відповідача за первісним позовом) надійшла заява про розстрочку виконання вищевказаного судового рішення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2017 р. вищевказану заяву призначено до розгляду на 01.02.2017 р.

В судовому засіданні 01.02.2017 р. представник заявника (боржника) підтримав викладені в заяві вимоги та просив суд задовольнити їх.

Представник стягувача в судове засідання 01.02.2017 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши в судовому засіданні 01.02.2017 р. подану Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 заяву про розстрочку виконання рішення, суд вирішив залишити її без задоволенні виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Судом враховано, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

При цьому в рішенні Європейського суду з прав людини від 15.01.2010 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" зазначено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті Першого протоколу до Конвенції.

Виконання судового рішення має бути захищене як складова частина доступу до суду в світлі вимог ст. 6 Конвенції (Справа "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) від 19.03.1997.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Згідно з пунктом 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (із змінами і доповненнями), підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст.121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В зв'язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 року у справі «Чіжов проти України» Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Положеннями статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Зазначені докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

З огляду на те, що нормами чинного Господарського процесуального кодексу України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість чи ускладнення виконання рішення, тому суд оцінює докази, які підтверджують такі обставини, за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи подану заяву про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2016 р. у справі № 910/13530/16 боржник вказував на те, що відповідно до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік за звітний період доход Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 становив лише 22 874, 06 грн., що було зумовлено, в тому числі, неможливістю використовувати протягом тривалого часу об'єкти нерухомого майна в господарській діяльності, в той час як розмір заборгованості за судовим рішенням становить 106 598, 15 грн.

Також, боржник зазначає, що одноразове вилучення повної суми боргу призведе до негативних наслідків його фінансово-господарської діяльності, затримки виплати заробітної плати працівникам, порушення договірних зобов'язань перед контрагентами тощо.

Водночас, суд вважає, що сам по собі важкий фінансовий стан, в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб'єкта господарювання (відповідача).

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 02.03.2016 р. у справі № 905/1516/14, в який зазначено, що відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", способів виконання рішення суду.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 5 статті 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб'єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, на виконання судового рішення у справі відповідач повинен повернути позивачу належне останньому майно (грошові кошти), тому подальше невиконання остаточного судового рішення буде прямим порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що зазначений боржником строк розстрочки виконання рішення (12 місяців) для кредитора є надмірно тривалим, зважаючи на те, що протягом цього строку він не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки за практикою Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2016 року у справі № 3-1276гс15, "невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення".

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 14.12.2016 р. у справі № 922/796/15.

З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що заявником (боржником) всупереч приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності активів та реальної загрози зупинення господарської діяльності у зв'язку з виконанням рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочки виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2016 р. у справі № 910/13530/16.

Керуючись ст. ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2016 р. у справі № 910/13530/16 залишити без задоволення.

2. Копію даної ухвали направити сторонам у справі.

Суддя М.Є. Літвінова