Рішення № 64527687, 01.02.2017, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/4568/16-ц

пр. № 2/336/116/2017

РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Дацюк О.І., при секретарі Скибі О.Б., за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_3, вказавши, що між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання банківських послуг від 05.06.2006 року, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 1000 гривень, яки в подальшому змінювався, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості. Відповідач карткою скористався, отримавши кошти, але умови договору не виконав, грошові кошти не повернув, тому позивач просить стягнути заборгованість у сумі 29806,41 гривні та судові витрати.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав повністю, пояснивши, що 05.06.2006 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір, який є договором приєднання, оскільки умови договору викладені в Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та ОСОБА_2 банку, які розміщені в загальному доступі, та заяви клієнта про приєднання до цих умов та правил. Після звернення ОСОБА_3 з заявою про укладення договору 30.05.2006 року було проведено перевірку, після чого 05.06.2006 року ОСОБА_3 був відкритий рахунок та видана кредитна картка з кредитним лімітом у 1000 гривень, який в подальшому змінювався банком в односторонньому порядку, що передбачено умовами договору. ОСОБА_3 кредитною карткою користувалась постійно, здійснювала погашення заборгованості, але зобов'язання свої виконувала не в. повному обсязі, у звязку з чим виникла заборгованість.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала повністю, посилаючись, що 05.06.2006 року договір між сторонами не укладався, оскільки, на переконання представника відповідача, договір повинен бути єдиним документом, укладеним в письмовій формі, підписаним обома сторонами, а оскільки такого договору між сторонами укладено не було, то підстав для стягнення заборгованості немає. Також представник відповідача вказувала, що довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки не підписана відповідачем, тому є нікчемною, а у документах, наданих позивачем (як то заяви від імені ОСОБА_3 вказані різні дати, як і у ксерокопіях паспорту відповідача.

Відповідач ОСОБА_3, явка якої в судове засідання була визнана обовязковою для надання особистих пояснень з приводу позовних вимог, в судові засідання не з'явилась, на підтвердження неможливості явки надала довідку про те, що ОСОБА_4 є інвалідом другої групи, а сама ОСОБА_3 страждає на гіпертонічну хворобу.

Натомість суду не надано документів на підтвердження того, що сама ОСОБА_3 є інвалідом або на час розгляду справи вона перебувала на стаціонарному лікуванні, що обумовлювало неможливість явки до суду. Яким саме чином інвалідність іншої особи, родинний звязок якої з відповідачем суду не доведений, могла обумовити неможливість явки до суду відповідача особисто.

Таким чином відповідача на свій власний розсуд не скористалась правом надати суду пояснення щодо обставин укладення договору, користування кредитними коштами, тощо.

При дослідженні матеріалів справи встановлено таке.

30.05.2006 року ОСОБА_3 звернулась до ПАТ «КБ «ПриватБанк» з заявою, в якій вказано, що вказана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг. Як зазначено в заяві ОСОБА_3 бажала отримати кредитну картку «Універсальна» з кредитним лімітом у 1000 гривень з відсоткової ставкою у 3% на місяць.

Факт звернення ОСОБА_3 з такою заявою до банку відповідачем не заперечувався, пояснення з цього приводу відповідачем не надані.

Як зазначено у нижній частині зворотної сторони вказаної заяви 05.06.2006 року ОСОБА_3 відкрито картковий рахунок.

Фактично за умовами укладеного договору відповідач отримала кредитну картку з встановленим лімітом, якою згодом скористалась, зобовязавшись щомісяця сплачувати банку ануїтетними платежами грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, комісії, а також інших платежів згідно умов договору.

Посилання представника відповідача про те, що заява ОСОБА_3 від 30.05.2006 року, є нікчемною, а договір між сторонами не укладався, на нормах чинного законодавства не ґрунтуються та є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Можливість укладення договору шляхом фіксування його змісту в кількох документах визначена ст. 207 ЦК України.

Отже, Умови та Правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою є по своєї суті стандартною формою, яка сформульована банком в якості пропозиції на укладення кредитного договору для необмеженого кола фізичних осіб.

Статтею 627 ЦК України визначений принци свободи договору.

Так, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, звертаючись до ПАТ «КБ «ПриватБанк» з заявою 30.05.2006 року, ОСОБА_3 фактично висловила бажання та готовність укласти договір на умовах, які викладені в Умовах надання банківських послуг та Правилах користування платіжною карткою у відповідності до ОСОБА_2 банку, а у заяві конкретизовані індивідуальні особливості укладеного договору, як то вид кредитної картки, кредитний ліміт, тощо.

Разом вищевказані документи, а саме: Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, заява ОСОБА_3 та ОСОБА_2 банку, складають собою договір про надання банківських послуг, з чим погодилась відповідач та про що вказано у її заяві.

Відповідно до п. 3.1 Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг Банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту карти, їх вид та строк дії визначений в заяві та у памятці клієнта, підписанням якого Клієнт та Банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, вказана в розділі «Відмітки Банка» заяви.

Тож відмінність дати звернення з заявою від дати укладення договору, на що звертала вагу суду представник відповідача, на переконання суду, узгоджується з поясненнями представника позивача з приводу того, що після звернення з заявою банком проводилась перевірка відомостей за вказаною заявою після чого було прийняте рішення про надання кредиту та відкриття карткового рахунку, що відбулось саме 05.06.2006 року, тож саме ця дата є датою укладення договору між сторонами, що відповідає пункту 3.1 Умов та правил надання банківських послуг.

Посилання представника відповідача на наявність суперечностей у документах в частині зазначених дат, на думку суду, також не є свідченням того, що договір між сторонами не укладався, а навпроти наявність заяви ОСОБА_3 від 23.05.2007 року (а.с. 55) та копій паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копії яких засвідчені у 2009 та 2013 роках (а.с. 19, 20) свідчать про те, що після закінчення строку дії кредитної картки, отриманої у 2006 році, ОСОБА_3 кожного разу зверталась до банку для заміни картки з метою її подальшого використання.

Суд також не може погодитись з твердженнями представника відповідача щодо того, що довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 11) є нікчемною внаслідок відсутності підпису ОСОБА_3 на ній, оскільки така довідка не є частиною договору про надання банківських послу, а фактично вказує розмір кредитного ліміту, тобто коштів, які доступні користувачеві картки у певні періоди дії договору.

Право ПАТ «КБ «ПриватБанк» на встановлення кредитного ліміту на власний розсуд передбачено п. 3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг.

При цьому суд враховує, що кредитний ліміт, встановлений на платіжній картці, являє собою максимальну суму грошових коштів, які доступні користувачеві картки у певний період часу, що водночас не означає, що клієнт не може скористатися сумою меншою кредитного ліміту.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку (а.с. 6-11) відповідач ОСОБА_3 користувалась кредитною карткою в період часу з 2006 по 2015 рік, здійснюючи при цьому погашення заборгованості, останній платіж відповідно до розрахунку становить 150 гривень та здійснений 28.12.2015 року.

Станом на 31.05.2016 року розмір заборгованості за договором становить 29806,41 гривень, з яких 11825,76 гривень заборгованість по кредиту, 16085,11 гривень заборгованість по відсоткам за користування кредитом,1895,34 гривень штраф, що підтверджено рахунком заборгованості.

Розрахунок заборгованості відповідачем не оспорювався, контррозрахунку не надавалось, враховуючи сутність заперечень проти позову.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Стаття 60 ч. 1 ЦПК України зобовязує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Факт укладення договору про надання банківських послуг у порядку, який передбачено чинним законодавством доведений наданими позивачем письмовими документами.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання недійсним договору не зверталась, підстав вважати договір недійсним відповідно до вимог закону немає, відповідно до вищевикладених висновків суду договір є укладеним, тож за вказаним договором у сторін виникли передбачені ним права та зобов'язання.

Стаття 1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вказує ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статті 546, 549 ЦК України передбачають можливість забезпечення виконання зобов'язання неустойкою (штрафом, пенею).

Позивачем обовязок з надання кредиту виконаний шляхом відкриття карткового рахунку, надання платіжної картки відповідачеві та встановлення кредитного ліміту, натомість як відповідачем обовязок з повернення кредитних коштів та спати відсотків належним чином не виконувався, у звязку з чим виникла заборгованість.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, натомість як відповідачем доказів на підтвердження обставин, на які він посилався у спростування законності заявлених вимог не надано, тож позов підлягає задоволенню. Також, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг задовольнити та стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 29806,41 гривень (двадцять дев'ять тисяч вісімсот шість гривень 41 коп.) в рахунок погашення заборгованості за договором про надання банківських послуг від 05.06.2006 року; судовий збір в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.

Суддя О.І. Дацюк