Ухвала суду № 64507817, 23.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2017 року м. Київ К/800/38744/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2014 року

у справі №806/1198/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛДІ-Житомир»

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛДІ-Житомир» (далі - позивач) звернулось з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2014 року, задовольнив позовні вимоги. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2013 року 3000283220. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 4 872,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Нормаізол», ТОВ «Антей-Трейдінг» за травень 2011 року - червень 2011 року, ТОВ «Добробут і К» за квітень-травень, липень 2011 року, ТОВ «Альтаріон» за березень 2011 року, ТОВ «Укрдеревопостач» за червень 2011 року, ТОВ «Компанія «Авертус» за квітень, червень 2011 року, ТОВ «БМК Уют-Комфорт» за квітень 2011 року, ФОП ОСОБА_4 за березень 2011 року, ТОВ «Ескаро» за грудень 2010 року та січень 2011 року, ТОВ «Мастер-Плюс» за грудень 2010 року, ДП «Формет» за грудень 2010 року, про що склали акт від 17 грудня 2013 року №3989/22-01/35238424, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1 та 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 441 605,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2013 року №0002832201, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 517 75,00 грн., з яких основний платіж - 441 605,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 75 470,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту, суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Нормаізол», ТОВ «Антей-Трейдінг», «Добробут і К», ТОВ «Альтаріон», ТОВ «Укрдеревопостач», ТОВ «Компанія «Авертус», ТОВ «БМК Уют -Комфорт» ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Ескаро», ТОВ «Мастер-Плюс», ДП «Формет», за правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Нормаізол» на підставі договору від 01 січня 2009 року №090112/4, з ТОВ «Антей Трейдінг» на підставі договору від 10 лютого 2009 року №0902104/2 (200029), з ТОВ «Добробут і К» на підставі договору від 01 січня 211 року №200132, з ТОВ «Укрдеревпостач» на підставі договору від 29 грудня 2010 року №1012292/11, з ТОВ «БМК Уют-Комфорт» на підставі договору від 23 листопада 2009 року №0911231/2, з ФОП ОСОБА_4 на підставі договору від 05 лютого 2009 року №090240/10, з ТОВ «Ескаро Колор» на підставі договору 26 листопада 2010 року №10.12.01.2/3, з ТОВ «Мастер-Плюс» на підставі договору від 01 листопада 2010 року №1011012/6, з ДП «Формет» на підставі договору від 01 листопада 2010 року №1011011/8, з ТОВ «Авертус» на підставі договору від 24 лютого 2011 року №240211-3, з ТОВ «Альтаріон» на підставі договору від 24 лютого 2011 року №240211-3, щодо поставок товарно - матеріальних цінностей та отримання послуг.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, прибуткових ордерів на товари.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

При цьому, попередніми судовими інстанціями обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на оформлення товарно-транспортних накладних неналежним чином, оскільки дана обставина не може впливати на правомірність формування платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями, за наявності інших первинних бухгалтерських документів.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2014 року у справі №806/1198/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.