Ухвала суду № 64506267, 31.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2017 р. К/800/17067/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бухтіярової І.О. Приходько І.В.за участю секретаря та представників сторін: від позивача від відповідачаОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Повного товариства «Діла Ломбард - ОСОБА_7 та ОСОБА_8» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 у справі № 2а-4804/12/1070 за позовом Повного товариства «Діла Ломбард - ОСОБА_7 та ОСОБА_8» до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 було задоволено адміністративний Повного товариства «Діла Ломбард - ОСОБА_7 та ОСОБА_8»: дії виконуючого обов'язків начальника Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби ОСОБА_9 щодо призначення позапланової документальної перевірки Повного товариства «Діла Ломбард - ОСОБА_7 та ОСОБА_8» визнано протиправними; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 26.06.2012 № 0000941701/1642; стягнуто з Державного бюджету України на користь Повного товариства «Діла Ломбард - ОСОБА_7 та ОСОБА_8» судовий збір в сумі 1001,50 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 скасовано та у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Повне товариство «Діла Ломбард - ОСОБА_7 та ОСОБА_8» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою отримання від позивача інформації щодо нарахування податку на прибуток за 2011 рік посадовою особою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області ДПС на підставі п.73.3 та 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України складено письмовий запит від 24.94.2012 № 823/10/222-030 «Про надання пояснень та їх документального підтвердження», який вручено позивачу.

На вказаний запит позивач надіслав листа від 14.05.2012, в якому повідомив, що всі дані, які містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств за 2011 рік, є достовірними, а запит про надання інформації не відповідає вимогам абз. 2 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, оскільки не містить переліку інформації, яка запитується.

Виконуючий обов'язки начальника Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області ДПС видав наказ від 21.05.2012 за № 152 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», згідно з яким наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2012 по 31.03.2012.

У період з 28.05.2012 по 06.06.2012 посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 13.06.2012 за № 1318/22-0/30839335.

В акті перевірки викладено висновки про порушення позивачем вимог п. 1.2, п. 1.3, п. 1.15 ст. 1, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 81043,53 грн. Податковий орган вважає, що при реалізації позивачем рухомого майна, прийнятого під заставу та своєчасно не викупленого заставодавцями, суми неповернутих фізичними особами - заставодавцями позик не було визначено ломбардом, який у таких операціях є податковим агентом, як дохід таких фізичних осіб, що підлягає оподаткуванню під час реалізації рухомого майна, та, як наслідок, не було утримано податок з доходів фізичних осіб.

На підставі акта перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 0000941701/1642 від 26.06.2012 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 81043,52 грн. за основним платежем та в розмірі 16351,56 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнаючи протиправними дії щодо призначення позапланової документальної перевірки, суд першої інстанції виходив з того, що письмовий запит про подання інформації складено з порушенням вимог, встановлених у пункті 73.3 ст.73 Податкового кодексу України, оскільки запит не містить переліку інформації, яка запитується. Розпочинаючи перевірку, відповідач не виконав вимог пункту 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України та пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України щодо надання платнику податків строку для подання документів, що вимагалися, а також не вчинив жодних дій щодо витребування пояснень від платника податків з приводу недостовірності даних у податкових деклараціях з податку на прибуток приватних підприємств за 2011 рік, відносно яких у податкового органу виникли сумніви. Суд першої інстанції вказав, що, дійшовши висновків про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відповідач не отримав від платника податків пояснень та документів на письмовий запит органу державної податкової служби. Визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, застосувавши положення п. 1.15 ст. 1, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", пп. 168.1.1, пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, виходив з того, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки під час видачі позики він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку від імені та за рахунок його платника, адже на цей час сума позики не є доходом позичальника, а у разі, коли останній не викупить заставлену річ на день закінчення дії договору, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції застосував положення п.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 19, 25 Закону України «Про заставу», ст.589 Цивільного кодексу України, п.173.8 ст.173 Податкового кодексу України та дійшов висновку, що при реалізації фінансовою установою-заставодержателем заставленого майна платника податку таке відчуження вважається продажем, дохід від якого оподатковується податком з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може визнати законною та обґрунтованою постанову суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (главою 1 «Апеляційне провадження»).

Згідно ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Виходячи з положень пунктів 1 - 3 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, та яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1. ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має з'ясовувати всі обставини, на які посилаються позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановлювати, якими доказами вони підтверджуються, та надавати оцінку всім доказам в їх сукупності.

Проте, суд апеляційної інстанції не перевірив правильності встановлених судом першої інстанції обставин, якими позивач обґрунтовував позов в частині вимог про визнання протиправними дій щодо призначення позапланової документальної перевірки, та їх правової оцінки, дотримання судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні позову в повному обсязі, не дослідив всіх обставин, якими сторони обґрунтовували власні вимоги та заперечення, та постановив оскаржувану постанову без встановлення обставин із посиланням на докази та положення закону, на підставі яких мала бути надана правова оцінка.

Так, суд апеляційної інстанції, ухваливши постанову про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій щодо призначення позапланової документальної перевірки, взагалі не перевірив правильності вирішення справи судом першої інстанції в цій частині, не встановив обставин, не застосував норм матеріального права.

При вирішенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, суд апеляційної інстанції не застосував норм матеріального права, на порушення яких вказував відповідач в акті перевірки, та норм матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

За змістом підпункту 4.3.23 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об'єктом оподаткування. Лише у разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов'язання та реалізації заставленого майна виникає об'єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог - заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться у ломбарді під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок х доходів фізичних осіб» дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п.1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно підпункту 14.1.180 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Такі самі положення містяться у пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Пунктом 19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Відповідно до п.12.3 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Згідно пп.168.2.2 п.168.2 ст.168 Податкового кодексу України особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Відповідно до пп.168.1.3 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

З огляду на наведені положення законів, ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах вказаних законів.

Отже, під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна ломбард, як податковий агент, має виконати обов'язок щодо утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб та надання податковому органу відповідної звітності.

Вказана позиція узгоджується з висновками, які неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, містяться у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-69а11 за позовом повного товариства «Ломбард «Терези» Іванов і компанія» до ДПІ у Голосіївському районі м.Києва про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду, які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті спору.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Повного товариства «Діла Ломбард - ОСОБА_7 та ОСОБА_8» задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько