Постанова № 64505101, 01.02.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа № 903/696/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Віп-Ойл" на рішення господарського суду Волинської області від 23 листопада 2016 року у справі №903/696/16 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Першого заступникак керівника Маневицької місцевої прокуратури в інтересах Прилісненської сільської ради Маневицького району Волинської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Віп-Ойл"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Маневицького відділення Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області

про стягнення 53 123 грн 32 коп., розірвання договору та повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

позивача - не з'вився;

відповідача - не з'вився;

третьої особи - не з'вився;

органу прокуроратури - ОСОБА_1, посвідчення №001247 від 22 серпня 2012 року.

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Маневицької місцевої прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Прилісненської сільської ради (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Волинської області з позовом про: стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Віп-Ойл"(надалі - Відповідач) 55 263 грн 58 коп. заборгованості по орендній платі; розірвати договір оренди землі від 20 січня 2008 року; зобов'язати Відповідача повернути у власність держави в особі Позивача земельну ділянку площею 0,39 га.

Також при розгляді даної справи судом першої інстанції було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Позивача - Маневицьке відділення Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області (надалі - Третя особа).

Рішенням господарського суду Волинської області позов задволено в повному обсязі.

Даним судовим рішенням: стягнуто Відповідача на користь Позивача 53 123 грн 32 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог; а.с. 92) заборгованості по орендній платі; розірвано договір оренди землі від 20 січня 2008 року, укладений між Позивачем та Відповідачем; зобов'язано Відповідача повернути у власність держави в особі Позивача земельну ділянку площею 0.39 га.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що загальна заборгованість з невиплати орендної плати за 3 роки, згідно його розрахунків, має становити 44 960 грн 13 коп., а не 53 123 грн 32 грн, як встановлено судом першої інстанції.

Також скаржник вважає, що місцевий господарский суд дійшов невірного висновку про те, що укладений договір суборенди між Відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Чабельський гранітний кар'єр" був розірваний за взаємною згодою, а тому належним відповідачем по справі є саме товариство з обмеженою відповідальністю "Віп-Ойл", як орендар земельної ділянки, а тому апелянт вважає, що необхідно залучати як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Чабельський гранітний кар'єр. Відповідно апелянт вважає безпідставним та необгрунтованим таке не залучення судом першої інстанції. Разом з тим, скаржник подав клопотання про відстрочення сплати судового збору у зв'язку із важким матеріальним становищем, однак надав платіжне доручення № 315 від 07 грудня 2016 року про часткову сплату судвого збору в розмірі 920 грн (а.с.110).

Ухвалою суду від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, відстрочено сплату судового збору, справу призначено до слухання.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 20 грудня 2016 року на електронну та поштову адреси суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (а.с.124-139), в якому з підстав, висвітлених в ньому, Позивач просить рішення господарського суду Волинської області зилишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

31 січня 2017 року на електронну адресу суду від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу (а.с. 140-145), в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необгрунтовано, з підстав, висвітлених в ньому, а тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні від 01 лютого 2017 року Прокурор заперечив щодо доводів, наведених в апеляційній скарзі, а тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення господарського суду Волинської області залишити без змін.

В судове засідання від 01 лютого 2017 року представники Позивача, Відповідача та Третьої особи не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 20 січня 2008 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди землі від 20 січня 2009 року (надалі - Договір), який зареєстрований у реєстраційному офісі Волинської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №040908900001 (а.с.15-17).

Згідно пунктів 1, 2 Договору, Позивач надає, а Відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі комерційного призначення, яка знаходиться в с. Прилісне Маневицького району, загальною площею 0.39 Га.

Нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки, відповідно до пункту 5 Договору, становила 49 614 грн 04 коп.. Згідно витягу із нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, наданої відділом Держгеокадастру у Маневицькому районі за № 528/86 -16 від 20 липня 2016 року, нормативно - грошова оцінка земельної ділянки, на даний час становить - 350 053 грн 60 коп..

Згідно пункту 8 Договору, даний Договір укладено на 49 (сорок дев'ять) років .

Відповідно до пункту 15 Договору, дана земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування автозаправного комплексу.

Приписами пунктів 9, 11 Договору визначено, що: орендна плата вноситься Відповідачем у грошовій формі у розмірі 5% нормативної грошової оцінки, що становить 2 480 грн 70 коп. за рік. Орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати на рахунок Позивача не пізніше 10 числа, наступного за звітним місяця.

Згідно акту прийомупередачі земельної ділянки, земельна ділянка площею 0,39 Га була передана в оренду Відповідачу (а.с.18)

Однак, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Відповідач своїх зобовязань по Договору по оплаті за оренду належним чином не виконував.

Згідно інформації Маневицького відділення Ковельського ОДПІ (а.с. 51) Відповідачем на 2014-2016 роки податкові декларації по орендній платі за землю не подавались, а не задекларовані суми податку згідно Договору, з урахуванням коефіцієнта індексації нормативно грошової оцінки земель, становить: за 2014 рік в сумі 13 683 грн, за 2015 рік в сумі 17 090 грн 25 коп.; за 2016 рік в сумі 24 490 грн 33 коп..

Водночас, як вбачається з інформаційних даних Прилісненської сільської ради про надходження орендної плати в 2014 році, Відповідачем було частково сплачено, а саме в сумі 2 140 грн 36 коп..

В свою чергу, Позивач неодноразово надсилав на адресу Відповідача листи з вимогою оплатити заборгованість. Дані листи були залишені Відповідачем без розгляду та задоволення (а.с. 88-89).

Враховуючи вищевикладене та з огляду на порушення інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з позовом.

Рівненський апеляційний господарсткй суд констатує, що статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу дії статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частин 1, 7 статті 193 ГК України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (надалі - Закон) визначено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону: орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України: використання землі в Україні є платним; обєктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.

Як визначено частинами 1 та 8 статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до вимог статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів.

Крім того, відповідно до частин 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору, як істотного, здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону щодо своєчасності внесення орендної плати та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Пунктом «д» частини 1 статті 141 ЗК України, передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Частиною 3 статті 653 ЦК України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобовязання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобовязання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання законної сили.

Як встановлено апеляційним судом, станом на час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій заборгованість Відповідача ( з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, а.с. 92), по орендній платі становить 53 123 грн 32 коп.. Доказів погашення даного боргу Відповідчем суду не надано.

При цьому апеляційний господарський суд критично оцінює розрахунок заборгованості, зроблений Відповідачем у апеляційній скарзі, адже розраховуючи її розмір, апелянт не звернув увагу на дію пункту 10 Договору, і провів його без індексів інфляції.

Інші доводи Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

Враховуючи усе вищевикладене у даній судовій постанові, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги Прокурора в інетерсах держави в особі Позивача є підставними та обгрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є такими, що підлягають до задоволення в сумі 53 123 грн 32 коп..

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Водночас, враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, суд констатує, що Відповідач протягом тривалого часу не сплачує орендну плату, не використовує надану в оренду земельну ділянку за призначенням, що перешкоджає органу місцевого самоврядування передати дану земельну ділянку на умовах оренди іншому орендарю у відповідності до вимог чинного законодавства, та з огляду на вищеописані приписи законодавства України, Рівненський апеляційний господарський суд вважає підставними та обгрунтованими і вимоги Прокурора щодо розірвання Договору та повернення у власність держави спірної земельної ділянки.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення і в цих частинах.

Що ж до судового збору, в тому числі і недоплаченого апелянтом, то колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, Відповідач подав клопотання про відстрочку сплату судовго збору у зв'язку із важким матеріальним становищем до прийняття рішення у даній справі (а.с. 120-121).

Водночас, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що відповідно до пункту 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року №7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Суд констатує, що Позивач при зверненні з позовом до суду першої інстанції сплатив судовий збір в розмірі 4 134 грн.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на дату винесення судом першої інстанції рішення) визначено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, при зверненні до суду з апеляційною скаргою скаржнику необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 4 547 грн 40 коп. (4 134 грн х 110% = 4 547 грн 40 коп.).

Однак, як вбачається з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №315 від 07 грудня 2016 року (та що встановлено в ухвалі від 20 грудня 2016 року; а.с. 106) Відповідач частково сплатив суму судового збору в розмірі 920 грн, залишивши недоплаченим судовий збір у розмірі 3 627 грн 40 коп..

Водночас, суд констатує, що на момент винесення судового рішення у вигляді постанови апеляційним господарським судом, апелянт так і не надав доказів сплати даного судового збору.

Суд констатує, що з огляду на те, що апеляційний господарський суд залишив вище у даній судовій постанові апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін (яким позов задоволено повністю), то в силу дії статті 49 ГПК України судовий збір підлягає покладенню на Відповідача. Відтак, з огляду на умови пункту 2.23 вищеописаної постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року №7, апеляційний господарський суд вирішив стягнути недоплачену суму судового збору за розгляд апеляційної скарги (3 627 грн 40 коп.) в дохід Державного бюджету України.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Віп-Ойл" на рішення господарського суду Волинської області від 23 листопада 2016 року у справі №903/696/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 23 листопада 2016 року у справі №903/696/16 залишити без змін.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП - ОЙЛ» (43001, м.Луцьк, вул.Чернишевського, 5, код 34524107) в дохід Державного бюджету України (ГУДКСУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р 31213206782002) 3 627 грн 40 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу №903/696/16 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.