Постанова № 64504816, 31.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа№ 910/28462/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Жук Г.А.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю

представників сторін :

від позивача: Мольченко В.Г., Удалов Т.Г., Грицюк Н.В.

від відповідача: Клименко О.А.

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2: не з'явились.

розглянувши

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна

компанія "СБМУ"

на ухвалу

Господарського суду міста Києва

від 14.11.2016 року

про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів до

забезпечення позову

у справі № 910/28462/15 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна

компанія "СБМУ"

до Публічного акціонерного товариства "Холдингова

компанія "Київміськбуд"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Національний спортивний комплекс "Олімпійський";

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-3"

про стягнення 4725091,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" у справі №910/28462/15 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого Господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року у справі № 910/28462/15 про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 910/28462/15 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М.; судді: Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.; розгляд справи призначено на 20.12.2016 р.

20.12.2016 року розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді Баранця О.М.. на лікарняному.

26.12.2016 р. головуючий суддя Баранець О.М. вийшов з лікарняного.

Розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-52/6667/16 від 26.12.2016 р. справу № 910/28462/15, у зв'язку із перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Згідно із протоколами автоматичної зміни складу колегії суддів та передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 26.12.2016 р., справу № 910/28462/15 було передано для розгляду колегії суддів у складі: Баранець О.М., судді: Жук Г.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі та призначено її до розгляду на нову дату, а саме - на 10.01.2017 року.

10.01.2017 року розгляд справи не відбувся у зв'язку із перебуванням головуючого судді Баранця О.М. у відпустці.

У зв'язку із виходом 19.01.2017 р. головуючого судді Баранця О.М. з відпустки, розгляд справи № 910/28462/15 призначено на 31.01.2017 року.

Представники третіх осіб в судове засідання 31.01.2017 року не з'явилися.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників третіх осіб, враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та вимоги ч. 2 ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" звернувся до з позовною заявою про стягнення з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" 4725091,09 грн., з яких: 2515326,10 грн. основний борг, 258538,87 грн. - 3% річних та 1951226,12 грн. збитки від інфляції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 року у справі №910/28462/15 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" 2 515 326,10 грн. основного боргу, 258538,87 грн. - 3% річних, 1 951 226,12 грн. збитки від інфляції та судовий збір.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 року скасовано частково стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" 2515326,10 грн. основного боргу, 220694,71 грн. - 3% річних, 1951226,12 грн. збитків від інфляції, 70308,70 грн. 70 коп. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 року у справі №910/28462/15 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

03.10.2016 року позивач звернувся із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу та обліковуються на його рахунках в банківських або інших кредитно-фінансових установах в межах суми позову - 4725091,09 грн. та 70876,37 грн. судових витрат.

В обґрунтування заявником зазначено, що відповідно до даних ЄДРСР винесено низку судових рішень про стягнення значної суми заборгованості з відповідача, що в подальшому може ускладнити виконання судового рішення у справі, крім того, останнім протягом всього розгляду справи вчинялися дії, спрямовані на затягування вирішення відповідного спору.

Здійснюючи апеляційний перегляд законності ухвали Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, апеляційний суд вважав, що згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем і в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно якої учасники судового процесу та інші особи у випадку і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним судом України.

Таким чином, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, у відповідності до вказаного Закону, ставиться в залежність від положень процесуального закону.

За приписами ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого суду, зокрема щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову.

Зміст статті 106 зазначеного Кодексу не містить заборони стосовно апеляційного оскарження ухвал, постанов господарського суду. Таким чином, відсутність в частині першій статті 106 Кодексу норми щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову сама по собі не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги на таку ухвалу. Ця відмова розглядається як порушення конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного суду України, за якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, сформованих відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 65 Конституції України не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного суду від 25.12.1997 р. № 9-зп).

Таким чином, встановлене законодавством апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на судовий захист, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Аналогічні системні підходи до питання можливості оскарження судового рішення у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження містяться у Рішеннях Конституційного Суду України від 27.01.2010 року №3-рп/2010 та від 28.04.2010 р. № 12-рп/2010.

Таким чином, ухвала Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову підлягає перегляду в апеляційному порядку.

Так, на підставі ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згаданою нормою закону також передбачено, що види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами; не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.

Перелік встановлених статтею 67 ГПК України заходів до забезпечення позову є вичерпним.

За приписами пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - постанова Пленуму №16) умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Таким чином, адекватність заходу до забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Згідно п. 1 постанови пленуму №16 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову на підставі ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи місцевий суд встановив, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується вжиття певного заходу до забезпечення позову, а судові рішення, якими з відповідача стягуються грошові кошти (до того ж без відомостей щодо стану їх виконання) та, як вважає заявник, затягування вирішення спору у справі, такими доказами не являються, не встановивши також фактів навмисного штучного погіршення власного фінансового стану з боку відповідача, суд дійшов висновку, що достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду відсутні, що зумовлює відхилення відповідної заяви позивача.

Крім того, колегією суддів суду апеляційної інстанції відхиляється заява про вжиття заходів забезпечення позову подана позивачем на стадії апеляційного оскарження.

Відсутні докази підтверджуючі необхідність вжиття таких заходів, які фактично призведуть до вилучення коштів з будівництва.

За відсутності встановлення вказаних обставин, вжиття судом апеляційної інстанції заходів забезпечення позову не можна було б визнати розумними, обґрунтованими та адекватними, здійсненими з дотриманням збалансованості інтересів сторін.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 -106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року у справі № 910/28462/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. В задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

3. Матеріали справи повернути до Господарського міста Києва.

4. Копію постанови надіслати сторонам та третім особам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.Г. Сітайло

Г.А. Жук