Постанова № 64504791, 31.01.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа № 917/1343/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Сіверін В.І.,

при секретарі Пляс Л.Ф.,

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3309 П/1-28) на рішення господарського суду Полтавської області від 20.10.2016 у справі № 917/1343/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світпапір", м. Нововолинськ Волинської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес", с.Дейманівка Пирятинського району Полтавської області,

про стягнення суми основного боргу, пені та 3 % річних,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ТОВ "Світпапір" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ТОВ "Пирятинський делікатес" про стягнення 78 112,80 грн заборгованості за договором поставки від 16.02.2016 №16-02/2016, в тому числі: 60 000,00 грн основного боргу, 16 956,66 грн пені, 1 156,14 грн 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.10.2016 у справі №917/1343/16 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 16 956,66 грн пені, 1 156,14 грн 3% річних та 1378,00 грн судового збору. Припинено провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 60 000,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, то вимоги останнього про стягнення пені та 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 20.10.2016 в частині стягнення 16 956,66 грн пені, 1 156,14 грн 3% річних та 1 378,00 грн судового збору, та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити пеню 16 956,66 грн та судовий збір.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у зв’язку зі складною економічною ситуацією в країні та фінансовими труднощами у відповідача не було можливості своєчасно розрахуватись за поставлений позивачем товар. Крім того, зазначає про незначне прострочення ним зобов’язання, добровільне погашення суми заборгованості, а тому суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 у справі № 917/1343/16 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.01.2017.

У зв’язку зі звільненням у відставку судді Івакіної В.О., 16.01.2017 автоматизованою системою розподілу апеляційних скарг між суддями у справі №917/1343/16 здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та призначено розгляд справи колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Сіверін В.І.

Відповідно до пункту 9-2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України” (згідно з постановою Вищого господарського суду № 6 від 10.07.2014 р.), у разі зміни складу суду апеляційної інстанції, розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 задоволено клопотання апелянта, ТОВ "Пирятинський делікатес", про відкладення розгляду справи в зв’язку з неможливістю забезпечити явку представника у судове засідання, розгляд справи відкладено на 31.01.2017.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає про законність та обґрунтованість рішення господарського суду Полтавської області від 20.10.2016, на його відповідність обставинам справи та нормам чинного законодавства. Також зазначає про некоректність посилань відповідача в апеляційній скарзі на фінансові труднощі, оскільки несвоєчасна оплата за поставлений товар призводить до затримки розрахунків позивача з іншими своїми контрагентами. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Сторони своїх представників в судове засідання 31.01.2017 не направили, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи, що підтверджується поштовими рекомендованими повідомленнями № 6102220649660, № 6102220649678 (а.с. 138, 143).

26.01.2017 позивач надіслав на електронну адресу Харківського апеляційного господарського суду клопотання про розгляд справи без участі його представника з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу, яке колегією суддів задоволено.

30.01.2017 відповідач вдруге надіслав до Харківського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відпусткою його представника.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України).

Відповідач належним чином був повідомлений про місце та час розгляду справи, проте не реалізував своє право на участь у судовому процесі, передбачене ст. 22 ГПК України, та не забезпечив явку свого представника у призначене судове засідання.

Враховуючи приписи ст. 75 ГПК України, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 16 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Світпапір" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес" (покупець) укладено договір поставки №16-02/2016, відповідно до умов якого позивач у справі зобов'язався передавати у власність (поставляти) відповідачеві у справі товар, а саме: вироби з картону гофрованого, згідно накладних на поставку партії товару, а покупець зобов’язався приймати та оплачувати товар у порядку та на умовах, встановлених договором. Строк дії договору до 31.12.2017 (а. с. 12,13).

Згідно з п. п. 3.2, 3.4. договору покупець зобов’язався здійснити оплату за товар протягом 21 дня з моменту фактичного отримання товару. Моментом переходу права власності на товар та всіх ризиків пошкодження або загибелі товару є дата підписання накладної, яка є доказом поставки (передачі) партії товару.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він свої зобов’язання за договором поставки № 16-02/2016 від 16.02.2016 виконав в повному обсязі, поставив на адресу відповідача товар, що підтверджується видатковою накладною № 57 від 04.04.2016 на загальну суму 155 699,28 грн., однак останній в порушення умов п. 3.2. договору свої зобов'язання з оплати товару не здійснив і станом на час звернення з позовною заявою основний борг відповідача складав 60 000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, після звернення позивача з позовом до суду 17.08.2016 відповідач відповідно до платіжних доручень № 11 від 18.08.2016 на суму 5 000,00 грн та № 3584 від 30.08.2016 на суму 55 000,00 грн сплатив основний борг за поставку товару за спірним договором (а. с. 51, 54) та звернувся до суду з клопотанням про припинення провадження у справі в цій частині.

Враховуючи погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 60000,00 грн після звернення до суду, суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача, ТОВ "Пирятинський делікатес", та в цій частині припинив провадження у справі за відсутністю предмету спору на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України.

Рішення в цій частині відповідачем не оскаржується.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення в частині стягнення 16 956,66 грн пені, 1 156,14 грн 3 % річних та 1378,00 грн судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони у п. 6.3 договору передбачили, що у разі прострочення покупцем строків оплати поставленого товару він зобов’язується сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.

Позивачем в розрахунку до позовної заяви здійснено нарахування пені на підставі п. 6.3 договору за період з 26.04.2016 по 17.08.2016 в сумі 16 956,66 грн.

За приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши нарахування позивачем пені за вищевказаним договором дійшла висновку, що нарахування пені відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у зв’язку вважає правомірним задоволення судом першої інстанції вимог позивача по стягненню пені в сумі 16956,66 грн, зокрема, виходячи із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягуюється пеня.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання з оплати товару, поставленого позивачем за договором поставки № 16-02/2016 від 16.02.2016, а тому позивачем нараховано до стягнення 3 % річних на суму боргу.

Приймаючи до уваги, що нарахування 3 % річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, зазначені кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 1 156,14 грн 3 % річних за період з 26.04.2016 по 17.08.2016.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про незначне прострочення ним грошового зобов’язання, добровільне погашення ним суми заборгованості, а тому наявність підстав для зменшення судом у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно пункту третього статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 3.17.4. постанови "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом, а не обов’язком суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. У вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін,

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність виняткового випадку, при якому можливо зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на складну економічну ситуацію в країні та фінансові труднощі як на підставу неможливості своєчасно розрахуватись за поставлений позивачем товар, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як зазначає позивач, спірний договір був укладений у лютому 2016 року, поставка товару здійснювалась у квітні 2016 року за погодженням з відповідачем, строк оплати товару сторони визначили у договорі – протягом 21 дня з моменту фактичного отримання товару. Про тяжкий фінансовий стан відповідач не повідомляв позивача, а уклав договір та замовив товар. В свою чергу несвоєчасна оплата відповідачем поставленого товару призводить до затримки розрахунків позивача з іншими своїми контрагентами. Позивач не є кредитно-фінансовою установою та не зобов’язаний кредитувати діяльність відповідача.

Наданий відповідачем витяг із звіту про фінансові результати за 9 місяців не є належним доказом в розумінні статті 34 ГПК України, що відображає складний фінансовий стан відповідача та звільняє від сплати штрафних санкцій, оскільки не є єдиним доказом в підтвердження майнового стану відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Крім витягу із звіту про фінансові результати за 9 місяців 2016 року відповідачем інших доказів суду не надано.

Зокрема, наданий звіт не був поданий до суду першої інстанції при розгляді справи та відповідач при його поданні до суду апеляційної інстанції не обґрунтував неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього в розумінні статті 101 ГПК України.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про необхідність зменшити судовий збір у зв’язку зі сплатою ним суми основного боргу до прийняття рішення судом першої інстанції, колегія вважає безпідставними, оскільки основний борг відповідач сплатив вже після порушення судом провадження у даній справі і в цій частині провадження у справі було припинено на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до пункту 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача. В зв’язку із задоволенням вимог позивача про стягнення з відповідача пені та 3 % річних, суд обґрунтовано поклав судовий збір на відповідача.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, незадоволення його клопотання про відкладення справи та прийняття рішення за його відсутністю, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як вбачається із матеріалів справи, при розгляді справи в суді першої інстанції розгляд справи відкладався, зокрема, за клопотанням відповідача ухвалою від 29.09.2016, для надання відповідачу можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, проте відповідач ними не скористався. Враховуючи встановлений статтею 69 ГПК України двомісячний строк вирішення спору та право суду розглянути справу за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, чим не порушив норми процесуального права.

Встановивши на підставі поданих доказів факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 16 956,66 грн пені та 1 156,14 грн 3% річних, оскільки вони заявлені позивачем до стягнення на підставі норм діючого законодавства та передбачені умовами спірного договору.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 20.10.2016 у справі №917/1343/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02 лютого 2017 року.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Сіверін В.І.