Рішення № 64503688, 25.01.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 24/146/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017 Справа № 908/3350/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «АТК Україна» (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, код ЄДРПОУ 39090479)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175, код ЄДРПОУ 31914947)

про стягнення 135 066 грн. 37 коп.

Суддя Азізбекян Т.А.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1, довіреність б/н від 26.12.2016 р.;

від відповідача не зявився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

14.12.2016 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «АТК Україна» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» 135 066 грн. 37 коп., з яких: 87 350 грн. 00 коп. основний борг, 24 463 грн. 85 коп. сума пені, 20 176 грн. 38 коп. 36 % річних та 3076 грн. 14 коп. інфляційних втрат.

Позов заявлено на підставі ст. 193, ч.1 ст. 216, ч.1 ст. 230 ГК України, ст. 526. ст. 629. ст. 610, ч.1 ст. 530, ст. 612, ч.1 ст. 216, ч.2 ст. 625 ЦК України, п.п. 5.2., 5.3. договору поставки № ТД-2-24 від 25.12.2014 р. Позивач вимагає сплати боргу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми поставки за кожний день прострочення виконання зобов'язань, а також 36 % річних від простроченої суми за кожен день прострочення та суму інфляційних втрат.

За результатами автоматизованого розподілу, справу було визначено для розгляду судді Азізбекян Т.А., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою суду від 14.12.2016р. порушено провадження у справі № 908/3350/16, присвоєно справі номер провадження 24/146/16, розгляд справи призначено на 27.12.2016р. на 11 год. 00 хв.

Представник відповідача в судове засідання 27.12.2016 р. не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 27.12.2016 р. розгляд справи відкладено на 25.01.2017 р. на 14 год. 15 хв., про що сторони були повідомлені належним чином.

25.01.2017 р. від позивача у справі, на виконання ухвали суду, надані письмові пояснення та документи, які були залучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.01.2017 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві та надав суду пояснення щодо узгодження номенклатури товару та умов поставки, ціни та оплати товару.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідачем ухвали суду не виконані, відзив не надано.

Про час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся ухвалами суду, які надіслані на адресу відповідача, зазначену в позові та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175, код ЄДРПОУ 31914947).

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За таких обставин, враховуючи положення ст. 64 ГПК України, суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню цього спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

За заявою присутнього представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

По закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

25.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «АТК Україна» (продавцем, позивачем у справі) та Приватним акціонерним товариством «Агропромислова компанія» (покупцем, відповідачем у справі) укладено договір поставки № ТД-2-24 (надалі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар на умовах, в кількості та за ціною (вартістю), що наводяться в рахунку-фактурі, специфікації, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною договору (додатки) та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що покупець, підписуючи документ про відвантаження (видаткову накладну, товарно - транспортну накладну або іншій документ, що засвідчує відвантаження чи отримання товару від продавця або перевізника), виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із продавцем та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, якістю, номенклатурою, асортиментом та ціною попередній домовленості із продавцем. Уповноважуючи певну особу на прийняття товару від продавця або перевізника покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на товар.

Згідно п. 2.3 договору, строки та умови поставки товару визначаються на кожну партію товару окремо та вказуються у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

У п. 3.4 договору зазначено, що сторони в додатках до цього договору можуть визначити інший порядок здійснення оплати за товар.

Відповідно до п. 9.1 договору, договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2016 р. та моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобовязань за цим договором.

Договір підписано з боку обох сторін, підписи скріплено печатками.

Посилаючись на виконання умов договору щодо поставки товару перед відповідачем та неналежне виконання своїх договірних зобовязань щодо оплати отриманого товару відповідачем, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Стягнення з відповідача на користь позивача 87 350 грн. 00 коп. основного боргу, 24 463 грн. 85 коп. пені, 20 176 грн. 38 коп. 36 % річних та 3076 грн. 14 коп. інфляційних втрат, було предметом судового розгляду в цій справі.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, на підставі наступного:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін були врегульовані договором поставки № ТД-2-24 від 12.12.2014 р., видатковими накладними та рахунками, які відповідно до п. 1.1 договору, є невідємними його частинами.

Як свідчать матеріали справи, позивачем, на виконання договірних відносин, поставлено відповідачу бурштинову та лимонну кислоту і глутамат натрію, що підтверджується видатковими накладними, підписаними з боку обох сторін, без зауважень та скріпленими печатками.

При цьому суд, враховує наступне.

Як свідчать матеріали справи, 12.05.2015 р. сторонами складено та підписано Специфікацію № 2, яка є додатком та невідємною частиною договору, якою сторони узгодили найменування ресурсів (лимонна кислота, глутамат натрія), кількість, ціну, загальну вартість товару 90 420 грн. 00 коп., термін поставки: 1-3 робочих днів з моменту заяви та термін оплати поставлених ресурсів: оплата протягом десяти банківських днів від дати постачання. Саме ця специфікація додана позивачем до позову, та саме на цю специфікацію № 2 посилається позивач у позові, а також і на специфікацію № 1, яка, за поясненнями позивача, втрачена, як на підставу поставки товару.

Однак, в матеріалах справи відсутня специфікація №1, і суд не має можливості встановити, який саме товар, за якою ціною та які умови оплати, були узгоджені сторонами у цій специфікації.

Щодо специфікації № 2 від 12.05.2015 р., то слід зазначити, що суд не приймає її до уваги, стосовно спірних поставок, оскільки за видатковими накладними, на які посилається позивач, як на підтвердження поставок за договором, позивачем відповідачу був поставлений товар, за іншою ціною, ніж зазначена у специфікації № 2 від 12.05.2015 р. та у іншій кількості. До того ж, у специфікації № 2 від 12.05.2015 р. не вказано товар - бурштинова кислота, який поставлявся позивачем відповідачу, згідно умов договору.

Отже, суд, оцінивши надані докази та враховуючи вищевикладені встановлені обставини, дійшов висновку, що спірні поставки, були здійснені на виконання умов договору та згідно видаткових накладних, які є невідємними частинами договору, а не згідно специфікації № 2 до договору. Товар отриманий уповноваженими особами відповідача на підставі довіреностей. На оплату товару виставлялись рахунки із зазначенням строків їх дійсності (оплати).

До того ж, пунктом 1.1 договору сторони узгодили поставку та оплату товару на умовах, в кількості та за ціною (вартістю), що наводяться в рахунку-фактурі, специфікації, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною договору (додатки) та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару. А пунктом 3.4 договору зазначено, що сторони в додатках до цього договору можуть визначити інший порядок здійснення оплати за товар. Рахунки на оплату, згідно п. 1.1 договору є додатками до нього

Так, 12.11.2015 р. за видатковою накладною № 1872 позивачем поставлено відповідачу бурштинову кислоту (50 кг по 97 грн. 00 коп.), лимонну кислоту (1 000 кг по 22 грн. 50 коп.), глутамат натрію (1 000 кг по 46,60 грн.) на загальну суму 88 740,00 грн. Виставлено рахунок на оплату вказаної суми № 3434 від 11.11.2015 р. із зазначенням дійсності рахунку протягом 1 дня, тобто до 12.11.2015 р. (включно).

Відповідачем здійснено оплату вказаного рахунку наступним чином:

- 10 000, 00 грн.. як зазначає позивач, залишок переплати за попередніми поставками;

- 24 740, 00 грн., згідно платіжного доручення №771 від 18.11.2015 р.;

- 15 000, 00 грн., згідно платіжного доручення №449 від 26.11.2015 р.;

- 10 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № 1813 від 30.12.2015 р.;

- 20 000,00 грн., згідно платіжного доручення № 319 від 14.01.2016 р..

Всі зазначені платіжні доручення були із посиланням на сплату згідно рахунку № 3434 від 11.11.2015 р.

Таким чином, платежі, здійснені відповідачем після 12.11.2015 р. є простроченими. До того ж, залишок заборгованості за поставку згідно видаткової накладної № 1872 від 12.11.2015 р. складає 9 000, 00 грн.

25.11.2015 року за видатковою накладною № 1984 позивачем поставлено відповідачу бурштинову кислоту (50 кг по 97 грн. 00 коп.), глутамат натрію (875 кг по 46,60 грн.) на загальну суму 54 750,00 грн. Виставлено рахунок на оплату вказаної суми № 3604 від 24.11.2015 р. із зазначенням дійсності рахунку протягом 1 дня, тобто до 25.11.2015 р. (включно).

Відповідачем здійснено оплату вказаного рахунку наступним чином:

- 10 000, 00грн., згідно платіжного доручення № 1230 від 17.02.2016 р.;

- 10 000, 00 грн., згідно платіжного доручення № 1438 від 22.02.2016 р.;

- 10 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № 1852 від 01.03.2016 р.;

- 10 000,00 грн., згідно платіжного доручення № 2524 від 23.03.2016 р.

Всі зазначені платіжні доручення були із посиланням на сплату згідно рахунку № 3604 від 24.11.2015 р.

Таким чином, всі платежі, здійснені відповідачем за вказаним рахунком є простроченими. До того ж, залишок заборгованості за поставку згідно видаткової накладної № 1984 від 25.11.2015 р. складає 14 750,00 грн.

08.02.2016 року за видатковою накладною № 249 позивачем поставлено відповідачу лимонну кислоту (1000 кг по 26 грн. 50 коп.) на загальну суму 31 800,00 грн. Виставлено рахунок на оплату вказаної суми № 444 від 08.02.2016 р. із зазначенням дійсності рахунку протягом 1 дня, тобто до 09.02.2016 р. (включно).

Відповідачем оплату вказаного рахунку не здійснено.

Таким чином, прострочена заборгованість за поставку згідно видаткової накладної № 249 від 08.02.2016 р. складає 31 800,00 грн.

15.02.2016 року за видатковою накладною № 322 позивачем поставлено відповідачу лимонну кислоту (1000 кг по 26 грн. 50 коп.) на загальну суму 31 800,00 грн. Виставлено рахунок на оплату вказаної суми № 550 від 15.02.2016 р. із зазначенням дійсності рахунку протягом 1 дня, тобто до 16.02.2016 р. (включно).

Відповідачем оплату вказаного рахунку не здійснено.

Таким чином, прострочена заборгованість за поставку згідно видаткової накладної № 322 від 15.02.2016 р. складає 31 800,00 грн.

Загальна сума несплаченої простроченої заборгованості за вищевказаними поставками склала 87 350 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Факт поставки позивачем відповідачу товару підтверджений документально, як і підтверджена наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем в заявленій до стягнення сумі 87 350 грн. 00 коп. Відповідачем доказів відсутності, сплати спірної заборгованості суду не надано. Вищевказані ставно лені судом обставини не спростовані.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь 87 350 грн. 00 коп. простроченого основного боргу, за поставлений за договором та видатковими накладними товар.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що за не виконання та/або неналежне виконання умов цього договору винна сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

Згідно п. 5.2 договору, у випадку несвоєчасного виконання прийнятих на себе грошових зобовязань по оплаті за товар за цим договором, покупець зобовязаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми поставки за кожний день прострочення виконання зобовязань.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку суми пені за допомогою ІПС «Законодавство», беручи до уваги умови договору, строки, визначені у рахунках, суми простроченого боргу, що існував протягом розрахункового періоду, зазначеного позивачем, дати початку нарахування, вказані позивачем та зазначену позивачем дату закінчення нарахування суми пені (враховуючи, що дні оплати не є днями прострочення та правильно визначені судом періоди розрахунку) вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково, в сумі 24 353 грн. 07 коп. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені (а саме в сумі - 110 грн. 78 коп.) суд відмовляє, як у безпідставно заявлених до стягнення.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3 договору сторони передбачили, що на підставі ст.. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобовязання строком більше 30 календарних днів боржник на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 відсотків річних від простроченої суми за кожен день прострочення.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку сум інфляційних втрат та 3% річних, за допомогою ІПС «Законодавство», з урахуванням рекомендацій Вищого господарського суду України щодо нарахування річних та інфляційних та Верховного суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, беручи до уваги умови договору, строки оплати, суму простроченого боргу, що існував протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування заявлених до стягнення сум інфляційних та річних та кінець їх нарахування, вказані позивачем, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 36% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявлених позивачем до стягнення сумах.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 87 350 грн. 00 коп. основного боргу, 24 353 грн. 07 коп. пені, 20 176 грн. 38 коп. 36 % річних та 3076 грн. 14 коп. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за позовом відноситься на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175, код ЄДРПОУ 31914947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «АТК Україна» (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, код ЄДРПОУ 39090479) 87 350 (вісімдесят сім тисяч триста пятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 24 353 (двадцять чотири тисячі триста пятдесят три) грн. 07 коп. пені, 20 176 (двадцять тисяч сто сімдесят шість) грн. 38 коп. 36 % річних та 3 076 (три тисячі сімдесят шість) грн. 14 коп. інфляційних втрат, а також 2 024 (дві тисячі двадцять чотири) грн. 34 коп. судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.А.Азізбекян

Рішення виготовлено у повному обсязі та підписано 01.02.2017 р.