Постанова № 6450245, 08.09.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

08 вересня 2009 р. № 33/97 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів: Разводової С.С. –головуючого, Плюшка І.А., Бернацької Ж.О. –доповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" на рішення господарського суду Донецької області від 22.09.2008 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2008 у справі №33/97 за позовом комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №1 Ворошиловського району м.Донецька" до дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" про стягнення суми за участю представників сторін: від позивача: не з’явилися,

від відповідача: не з’явилися, ВСТАНОВИВ: Позивач –комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора №1 Ворошиловського району м.Донецька" у травні 2008 року звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача –дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" про стягнення 973,37грн. заборгованості з орендної плати за квітень 2007 року та 6565,56грн. суми боргу з оплати ПДВ з орендної плати до бюджету з урахуванням уточнених позовних вимог. Рішенням господарського суду Донецької області від 22.09.2008, дата підписання –26.09.2008 (суддя НовіковаР.Г.), задоволено позов комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №1 Ворошиловського району м.Донецька" до дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" з підстав його правомірності та обґрунтованості, стягнуто з дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" на користь комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №1 Ворошиловського району м.Донецька" суму заборгованості з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень №116 від 01.11.2001 (з урахуванням змін та доповнень) за квітень 2007 року в розмірі 973,37грн., суму боргу з податку на додану вартість, нарахованого на суму орендної плати до бюджету за договором оренди нежилих приміщень №116 від 01.11.2001 (з урахуванням змін та доповнень), за період з травня 2005 року по квітень 2007 року в розмірі 6565,56грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2008 (судді: СкакунО.А. –головуючий, КолядкоТ.М., МирошниченкоС.В.) рішення господарського суду Донецької області від 22.09.2008 залишено без змін з тих самих підстав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 22.09.2008 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2008 через неповне з'ясування судами обох інстанцій обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора №1 Ворошиловського району м.Донецька" (орендодавець) з дочірнім підприємством товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" (орендар) 01.11.2001 укладено договір оренди нежилих приміщень №116, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування торгові приміщення, площею 96м2, за адресою: вул.Щорса,25, м.Донецьк, для використання під магазин.

Відповідно до пункту 4 договору строк його дії складає з 01.11.2001 по 25.03.2002, а у додатковій угоді від 02.04.2002 сторони продовжити термін дії договору з 02.04.2002 до 02.04.2007.

Згідно пункту 6 договору орендар зобов'язаний перераховувати орендну плату на рахунок орендодавця попередньо за місяць, але не пізніше 5 числа поточного місяця.

У пункті 8 договору зазначено порядок розрахунку плати за користування приміщенням, до якого вносилися зміни додатковими угодами від 01.02.2001, від 01.02.2003, якими доповнили його (пункт 8 договору) пунктом 13-1, який передбачає обов'язок орендаря за рахунок особистих коштів на весь період дії договору застрахувати орендоване приміщення, угодою від 12.01.2004 - частину 2 пункту 8 викладено в редакції: розрахунок плати за користування приміщенням та комунальними послугами (відповідно до рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №534 від 26.11.2003 "Про методику розрахунку та порядок використання орендної плати за користування майном територіальної громади м.Донецька" та розрахунку орендної плати) складає: орендна плата –1131,27грн. (з яких орендодавцю 452,51грн., до бюджету 678,76грн.); експлуатаційні витрати –49,34грн., а всього 1180,61грн. Останньою додатковою угодою внесено зміни: у пункт 10 замість цифри 0,2% вважати 0,5% та договір доповнений пунктами 8.1, 8.2, 9.1, 10.1, 14.1, 19.1, 19.2.

Зокрема, пункт 8.1 передбачає, що 60% орендної плати підлягає сплаті до місцевого бюджету, орендар перераховує на р/р33214850800002 в УДК у Донецькій області, МФО 834016, ЗКПО 23977045, код платежу 22080400.

Відповідно до додаткової угоди від 01.07.2004 до частини 2 пункту 8 договору, у зв'язку зі зміною орендних платежів оренди внесено зміни - орендна плата склала 562,93грн., до бюджету –844,4грн.

Додатковою угодою від 01.05.2005 змінена частина 2 пункту 8 договору та встановлено, що орендна плата складає 658,46грн., ПДВ з орендної плати - 131,69грн., орендна плата до бюджету 987,7грн., ПДВ з орендної плати до бюджету 197,54грн. та зазначено, що сума ПДВ, нарахована на орендну плату до бюджету, перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця.

Додатковою угодою від 01.09.2005 розмір орендної плати змінений на 2506,47грн., у тому числі орендна плата орендодавцю 835,49грн., ПДВ з орендної плати орендодавцю 167,2грн., орендна плата до бюджету 1253,23грн., ПДВ з орендної плати до бюджету 250,65грн.

Позивач звернувся з позовом, оскільки орендна плата вносилась не в повному об'ємі, а нарахований ПДВ з орендної плати до бюджету взагалі не вносився, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.04.2007 у справі №39/53пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.06.2007, у задоволенні позовних вимог дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" до комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №1 Ворошиловського району м.Донецька" про продовження терміну дії договору оренди нежилих приміщень №116 від 01.11.2001 відмовлено.

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.02.2008 у справі №34/292пн, залишеним без змін під час апеляційного та касаційного провадження, дочірнє підприємство товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" зобов'язано повернути Управлінню комунальних ресурсів Донецької міської ради об'єкт оренди шляхом передачі комунальному підприємству "Житлово-експлуатаційна контора №1 Ворошиловського району м.Донецька" нежилого приміщення загальною площею 96м2 по вул.Щорса,25, м.Донецьк.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зважаючи на викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що договір оренди нежилих приміщень №116 від 01.11.2001 припинив свою дію 02.04.2007 у зв'язку із закінченням терміну його дії, оскільки у судовому порядку в продовженні строку дії зазначеного договору відмовлено.

Судами встановлено, що на час прийняття рішення господарським судом Донецької області від 11.02.2008 у справі №34/292пн орендоване приміщення не повернуто і доказів повернення приміщення не надано.

Пунктом 24 договору передбачена можливість нарахування позивачем орендної плати за період, коли чинність договору вже припинилася по день фактичного передання приміщення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (із змінами та доповненнями) орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Додатковими угодами від 01.02.2001, від 01.02.2003, від 12.01.2004, від 01.07.2004, від 01.05.2005, 01.09.2005 розмір орендної плати неодноразово змінювався.

За умовами укладеного договору оренди (із змінами та доповненнями) відповідач мав сплачувати частину орендної плати позивачу, а частину - до місцевого бюджету.

Враховуючи зазначене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність стягнення з відповідача суми боргу з орендної плати за квітень 2007 року.

Позивач, посилаючись на роз'яснення Державної податкової адміністрації в Донецькій області від 15.02.2005 та положення договору оренди зазначає, що відповідач зобов'язаний перераховувати орендодавцю всю суму податку на додану вартість, нарахованого на загальну суму орендної плати, оскільки орендодавець є платником цього податку.

Позивач також просить стягнути суму боргу з оплати ПДВ, нарахованого на суму орендної плати до бюджету за договором (з урахуванням додаткових угод) за період з травня 2005 року по квітень 2007 року в розмірі 6565,56грн.

У преамбулі Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що цей закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно статті 3 зазначеного закону об'єктом оподаткування є операції платників податку, у тому числі, з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до підпункту 3.1.1 статті 3 вказаного закону операції, пов'язані з договорами оренди, є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Отже, у підприємства - платника податку на додану вартість, яке передало в оренду приміщення згідно з договором оренди, виникають податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму орендної плати на дату, встановлену пунктом 7.3 статті 7 зазначеного закону.

База для оподаткування визначається, виходячи з повної вартості орендної плати, незалежно від того, хто (орендар чи підприємство) здійснює процедуру розмежування вартості орендної плати у розмірах, визначених у договорі (пункт 4.1 статті 4 цього Закону).

У підпункті 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 вказаного закону закріплено, що право на нарахування податку на додану вартість та складання податкової накладної має платник податку, зареєстрований згідно з чинним законодавством.

Тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що заявлена до стягнення сума боргу з оплати ПДВ, нарахованого на суму орендної плати до бюджету за договором за період з травня 2005 року по квітень 2007 року в розмірі 6565,56грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень

Згідно статті 4 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що доказів того, що додаткова угода від 01.05.2005 не відповідає вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997, а також того, що спірне приміщення фактично не використовувалося, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив про помилковість заперечень скаржника щодо невідповідності додаткової угоди від 01.05.2005 Закону України "Про податок на додану вартість".

Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Ріон" –"Магазин 36 Хлібокондитерський" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 22.09.2008 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2008 у справі №33/97 залишити без змін.

Головуючий, суддя:С. Разводова Судді:І. Плюшко Ж. Бернацька