Рішення № 64496279, 18.01.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/13748/16-ц

Провадження № 2/201/442/2017

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2017 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря Гоц Г.Ю., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15.11.2015 з ним сталася дорожньо-транспортна пригода, в той час коли він рухався на власному моторолері «Ябен» в напрямку вул. Спогадів. Водій автомобілю НОМЕР_1, ОСОБА_3 наїхав лівим колесом автомобілю на його ліву ступню. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 23.12.2015 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 13.3 Правил дорожнього руху України. В результаті ДТП моторолер був пошкоджений, а позивачу спричинено тілесні ушкодження.

ПрАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» виплатила йому суму матеріально шкоди в розмірі 2378,45 грн. У виплаті компенсації моральної шкоди відмовлено, оскільки він не звертався із відповідною заявою та відсутні докази здійснення витрат на лікування.

Однак позивач вважає, що йому завдана моральна шкода, яка виражається у душевних страждань від фізичного болю. Протягом місяця він не міг самостійно рухатись, змушений був лікуватися. Тривалий час не міг нормально рухатися, піднятись здолу, оскільки відчув сильний біль в суглобі. Відмічає, що у 2012 році він переніс операцію на лівій нозі з ендопротезування лівого кульшового суглоба, є інвалідом III групи внаслідок захворювання опорнро-рухливого апарату. Саме на прооперовано ногу наїхав автомобіль відповідача. Тому одразу після наїзду він відчув сильний біль саме в районі прооперованого суглоба та лівої гомілки. Після ДТП пройшов майже рік, однак ліва нога в місці пошкодження досі болить.

Крім того, після ДТП за вказівкою слідчого, проходив медичне обстеження на алкогольне спяніння. Через те, що моторолер «Ябен» був пошкоджений, а коштів на таксі у нього не було, він - літній чоловік, змушений був день провести на ногах, стоячи у чергах, навантажуючи ходьбою забиту ліву кінцівку.

Відповідач ОСОБА_4 після ДТП не допоміг піднятись, не запропонував допомоги, не викликав швидку, тому позивач сам викликав швидку медичну допомогу. Відповідач добровільно не погодився компенсувати шкоду, не цікавився його станом здоровя, хоча він неодноразово звертався до нього усно і письмово. На листи відповідач не відповів.

Враховуючи викладене, посилаючись на норми ст.ст. 23, 1167 ЦК України, п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995, просить позовні вимоги задовольнити.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, надав заперечення на позов, в яких відзначив, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, є зловживанням правами з метою отримання безпідставної матеріальної вигоди.

У пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розяснено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обовязок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок, та вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, не залежно від наявності вини.

Обставини, за яких сталася ДТП встановлені постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили, а тому в силу ч. 4 ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обовязкове страхування цивільно-правової з відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників». Згідно із ч. 22.1 ст. 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третіх осіб.

На виконання вимог закону та договору страхування, укладення якого підтверджується полісом № АЕ/3266485, позивачу відшкодовано матеріальну шкоду.

Пунктом 4 вказаної Постанова Пленуму, розяснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обовязку відшкодовувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина пята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобовязана відшкодувати шкоду.

Звертає увагу на те, що при ДТП не було прямого зіткнення з автомобілем. Моторолер позивача стояв і потім завалися на бік, в результаті чого було пошкоджено пластикові деталі які не могли критично впливати на справність моторолера. Скарги на болі в суглобі можуть бути викликані складною операцією по ендопротезуванню, проведеною у 2012 році, в результаті чого ним було отримано третю групу інвалідності, а тривалість лікування не підтверджено документально.

Позивач вказує на те, що моральні страждання полягали у необхідності проходити медичне обстеження на алкогольне спяніння. Але згідно із п. 8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоровя України 09.11.2015 № 1452/735, проходження огляду на стан спяніння є прямим обовязком, що не може бути віднесено до моральних страждань.

Крім того, законодавством при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, не передбачено вікових переваг для будь-яких дій людини (багато ходила людина або стояла в чергах), це є нормальним ритмом життя всіх людей.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2.10 розділу 2 Правил дорожнього руху України передбачено, що у разі причетності до ДТП, водій зобовязаний вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу.

Щодо не надання допомоги, зазначає, що після ДТП він вийшов з автомобіля, одразу не міг вчиняти ніяких дій, оскільки хвилювався. Не зрозумів одразу як це могло статися, адже я не бачив моменту ДТП і не розумів в чому його звинувачує позивач і натовп людей. Один із присутніх погрожував фізичною розправою, тягав за одяг. Позивач стояв на ногах, висловлював звинувачення. В цей момент йому не було відомо, чи потребує позивач медичної допомоги. Швидка була викликана свідками ДТП. Медична допомога потерпілому була надана вчасно. Супроводжувати до медичного закладу не було можливості, оскільки він чекав на ДАІ, але з часом зателефонував до приймального відділення лікарні, де повідомили про стан здоровя позивача. Він переконався, що значних ушкоджень у позивача не виявлено, лише невеликий синець, позивач самостійно пішов з лікарні.

Він звертався до страхової компанії з питання виплати позивачу компенсації. За будь-якою допомогою позивач до нього не звертався. Покладався, що всі витрати позивача компенсує страхова компанія. Витрати повязані із шкодою заподіяною життю і здоровю, входить до страхового випадку і відшкодовується за рахунок страхової компанії, якщо про таке доведено.

Вважає, що доводи позивача про заподіяння моральної шкоди обґрунтовані лише словами, а доказів на підтвердження самої шкоди та її розміру в сумі 5000,00 грн. позивач не надав. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши в судовому засіданні сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом, постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 23.12.2015, яка набрала законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (а.с. 8).

Як вбачається із даної постанови, ОСОБА_3 16.11.2015 об 11 год. 30 хв., керуючи транспортним засобом «Фольцваген», д/н НОМЕР_2, рухався в районі будинку №, 175 по вул. Спогадів в м. Дніпропетровську, де, не витримавши безпечної дистанції, під час паркування скоїв зіткнення з моторолером «Ябен», без д/н, під керуванням водія ОСОБА_1, який стояв нерухомо. Своїми діями ОСОБА_3 порушив п. 13.3 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження вказаним транспортним засобам. Крім того тілесних ушкоджень зазнав водій ОСОБА_1

Винність правопорушника підтверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 15.11.2015 зі схемою та фотографіями до нього, медичною довідкою, про отримання тілесних ушкоджень, поясненнями водія-учасника дорожньо-транспортної події ОСОБА_1, а також власними поясненнями ОСОБА_3, відповідно до яких останній дійсно вчинив правопорушення, за зазначених обставин.

Варто відзначити, що у постанові вказано, що ДТП сталася 16.11.2015, втім сторони в судовому засіданні визнали, що це є опискою, насправді ДТП сталася 15.11.2015.

Страховою компанією відповідача ОСОБА_3 - ПрАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» виплачено на користь позивача ОСОБА_1 суму матеріально шкоди в розмірі 2 378,45 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 27.05.2016 (а.с. 12,13) та не заперечується сторонами.

Як вбачається з листа ПрАТ «Страхова компанія «Дім Страхування» від 05.05.2016 № 476, адресованого ОСОБА_1, у виплаті компенсації моральної шкоди йому відмовлено, оскільки у відповідності до ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», він не звертався до страхової компанії із заявою про відшкодування збитків на лікування у розмірі 5 відсотків від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоровю (а.с. 53).

Суд зазначає, що згідно зі ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоровю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.

Відповідно до ст. 26-1 даного Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоровя під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоровю.

Як вказав позивач та його представник в судовому засіданні, у позивача відсутні докази витрат на лікування, оскільки він лікувався вдома, тому він не звертався до страхової компанії із заявою про відшкодування моральної шкоди, яка розраховується як 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоровю.

Однак позивач вважає, що йому завдана моральна шкода, яка виражається у душевних та фізичних страждань, пошкодженні його майна. Вказує, що майже місяць він не міг самостійно рухатись, змушений був лікуватися, відчував сильний біль в суглобі.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що його дії не заподіяли ОСОБА_1 моральних страждань, оскільки його скарги на біль в суглобі можуть бути викликані складною операцією по ендопротезуванню, проведеною у 2012 році, а тривалість лікування не підтверджене документально.

Як вбачається із довідки КЗ «Дніпропетровська шоста міська лікарня» «ДОР» , відділення амбулаторної травми № 534, ОСОБА_1 15.11.2015 (у день, коли сталася ДТП) звертався за медичною допомогою. Йому встановлено діагноз: забиття лівого тазостегневого суглобу медіальної області. Рекомендовано лікування, прописані ліки (тробоцид гель, веноплант, пентосанаполісульфат, мемоплант форте) (а.с. 11).

Як вбачається з виписки з історії хвороби № 17470 (а.с. 10), у липні 2012 позивач отримав оперативне лікування з приводу асептичного некроза головки лівої стегеневої кості, здійснено ендопротезування лівого кульшового суглоба, був госпіталізований з 29.08.2012 по 11.09.2012. До цього хворів декілька років, йому рекомендоване певне лікування, у т.ч. ЛФК, басейн, лазерна терапія колінних суглобів, масаж попереку та кінцівок, нагляд через 4-5 місяців (а.с. 10).

Внаслідок загального захворювання опорно-рухового апарату позивач отримав III групу інвалідності з 25.01.2012 безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК (а.с. 9).

На ліву стопу ноги позивача, яка була прооперована, наїхав автомобіль відповідача. Тому, як зазначив позивач, він відчув сильний біль після наїзду саме в районі прооперованого суглоба та лівої гомілки.

Згідно із ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно із роз'ясненнями у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

З системного аналізу ст.1187 ЦК України вбачається, що дана стаття встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, у даному випадку це ОСОБА_3

Згідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Отже, за правилами ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується її безпосереднім заподіювачем. В даному випадку таким є ОСОБА_3, якого визнано винним у скоєнні ДТП поставною суду і дана обставина не підлягає додатковому доказуванню в силу ч. 4 ст. 61 ЦПК України.

Внаслідок ДТП ОСОБА_1 було спричинено тілесні ушкодження, які беззаперечно потягли за собою фізичний біль та страждання, що спричинило заподіяння останньому моральної шкоди.

Як було вказано, страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з огляду на положення ст. 26-1 даного Закону.

Між тим, відсутність у позивача підтвердження витрат на лікування не означає відсутності спричинення йому моральних страждань. Звернення його за медичною допомогою підтверджується медичною довідкою.

Суд зазначає, що деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку. Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Суд вважає, що моральна шкода позивача має бути відшкодована саме відповідачем ОСОБА_3, оскільки закон не позбавляє потерпілого права звернутися із позовом безпосередньо до заподіювача шкоди, у разі неможливості відшкодування такої страховою компанією.

З роз'яснень, викладених у п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), убачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи винність водія автомобілю НОМЕР_1, ОСОБА_3, вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачів моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях від пошкодження його майна, фізичних стражданнях від болю, який він зазнав від наїзду на хвору ногу, необхідності лікуватися, його похилий вік та наявність інвалідності, враховуючи також те, що позивач не був обізнаний про наявність захворювання лівої ноги у позивача, але не надав доказів добровільного відшкодування шкоди, надання допомоги одразу після ДТП, суд, визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, приймає до уваги моральні страждання, які він зазнав та інші негативні наслідки, враховуючи вимоги розумності та справедливості, вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на сплату судового збору, суд виходить з того, що згідно квитанції від 30.09.2016, позивач при поданні позову сплатив 1378,00 грн. (а.с. 2).

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011№3674-VI, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто, 551,20 грн.

Оскільки вимоги заявника задоволені частково, то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, із відповідача ОСОБА_3 пропорційно задоволеним вимогам на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в сумі 220,48 грн. У стягненні судового збору в сумі 330,72 грн. слід відмовити.

Решта зайво сплаченого судового збору в розмірі 826,80 грн. відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про судовий збір», може бути повернута позивачу на підставі окремо поданої до суду заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 214, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 0 коп.) моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 220,48 грн.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 січня 2017 року. Рішення у повному обсязі cкладено 23 січня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.С. Наумова