Постанова № 6449429, 23.09.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23.09.2009                                         № 9/499

20:20

За позовомАкціонерного товариства «Індустріально-Експортний банк»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

проскасування рішення від 20.11.2007 № 13169/10/25-019, визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000924310/0 від 26.10.2007, № 0001054310/0 від 20.12.2007

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

          Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків з вимогами про скасування рішення від 20.11.2007 № 13169/10/25-019, визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000924310/0 від 26.10.2007 та № 0001054310/0 від 20.12.2007.

          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем з порушенням Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про оподаткуванню прибутку підприємств», Закону України «Про оплату праці».

          Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки оскаржувані рішення прийняті з урахуванням всіх принципів, встановлених статтею 2 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

податковим повідомленням-рішенням Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000924310/0 від 26.10.2007 за порушення норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Акціонерному товариству «Індустріально-експортний банк»визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток банківських організацій у розмірі 591659,31 грн., з яких за основним платежем 435904,60 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 155754,71 грн.

Податковим повідомленням-рішенням Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0001054310/0 від 20.12.2007 за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на прибуток визначено Акціонерному товариству «Індустріально-експортний банк»штраф у розмірі 10 % у сумі 33796,56 грн.

Рішенням Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 20.11.2007 № 13169/10/25-019 залишено первинну скаргу без розгляду з підстав порушення строків, визначених Законом № 2181.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.

1. Щодо порушення АТ “Індустріально-експортний банк” п. 5.1., абзац 4 п.п. 5.3.1. п.5.3. п.п. 5.6. ст. 5 Закону України “Про оподаткуванню прибутку підприємств” (витрати на оренду житла працівникам, стор. 65-68 Акту перевірки від 18.10.2007).

Податкова служба встановила порушення позивачем абзацу 4 пп. 5.3.1. п.п. 5.3. ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств ((в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)" 334/94-ВР; (далі –Закон про прибуток )), а саме фінансування особистих потреб фізичних осіб, що не включається до складу валових витрат.

У відповідності до абз.4 пп. 5.3.1. п. 5.3. статті 5 Закону про прибуток не включаються до складу валових витрат витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.6.1. пункту 5.6. статті 5 Закону про прибуток встановлено, що з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Аналізуючи зазначені вище положення закону, судом вбачається наступне.

Законом встановлено заборону віднесення до валових витрат витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Проте різниця між абзацом 4 підпунктом 5.3.1. закону та підпунктом 5.6.1. полягає: 1) в наявності трудових відносин між роботодавцем та такою фізичною особою, 2) зазначені витрати повинні мати характер оплати праці (останні можуть бути у формі основної та додаткової заробітної плати, будь-яких інших виплат в грошовій або натуральній формі), 3) повинні бути встановлені за домовленістю сторін.

Отже, у разі встановлення відсутності зазначених характеристик витрат з фінансування фізичних осіб, то такі витрати не можуть бути віднесені до валових витрат підприємства.

Суд приймає до уваги те, що Кодексом законів про працю України (ст.21) установлено, що трудовий договір є угода між: працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до Закону України від 24.031995 №108/95-ВР «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 2 даного Закону визначено структуру заробітної плати.

Статтею 20 «Оплата праці за контрактом»розділу 3 «Договірне регулювання оплати праці»обумовлено, що оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства і пов'язана з виконанням умов контракту.

На виконання вимог Закону України «Про оплату праці»перелік винагород за виконану роботу затверджено «Інструкцією зі статистики заробітної плати»(наказ Державного комітету статистики України від13.01.04 №5), де у статті 2 «Фонд оплати праці»чітко встановлені винагороди, які включаються до фонду оплати праці у вигляді:

фонду основної заробітної плати,

фонду додаткової заробітної плати та

фонду інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому фонд оплати праці у вигляді інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включає: п. 2.3. інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать:

·          ... 2.3.4. Виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі:

§          інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством).

Як вбачається з наданих до суду пояснень сторін та трудових контрактів, долучених до матеріалів справи, між позивачем та фізичними особами укладено трудові контракти. Предметом трудового контракту є здійснення такими фізичними особами трудових функцій на відповідній посаді у позивача. Як передбачається трудовими контрактами робітнику за виконувану роботу здійснюється винагорода в розмірах, на умовах та в порядку встановлених контрактом. Винагорода надається виключно протягом дії контракту. Зокрема, до заробітної плати включені витрати на оренду квартири (надання житла) такому працівнику.

Суд також вважає необхідним зазначити, що витрати на оплату праці є витратами підприємства які пов’язані з веденням господарської діяльності, якщо ці витрати відповідають вимогам пп..5.6.1. п.5.6. статті 5 Закону про прибуток.

Таким чином, зазначене вище відповідає вимогам підпункту 5.6.1., а саме: наявність трудових відносин між фізичною особою та роботодавцем, здійснення фінансування фізичної особи в рамках трудового контракту в порядку, розмірах та на умовах, встановлених таким контрактом, при цьому зазначені види фінансування є умовами здійснення трудової діяльності працівника та заохочення його такою винагородою.

Закон про прибуток виключає з об’єктів фінансування особистих потреб фізичної особи витрати на оплату праці, передбачені підпунктом 5.6.1. закону.

Податковою службою не встановлено та не доведено суду зміст порушення закону, а саме невідповідності зазначених вище витрат нормам пп. 5.6.1. п.5.6. статті 5 Закону про прибуток з огляду на встановлені судом обставини.

Таким чином, факти фінансування особистих потреб фізичних осіб позивачем судом не встановлено, а податковою службою не доведено, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

2. Щодо віднесення до складу валових витрат оренди приміщення філією “Херсонська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” у період з 22.11.2006 по 30.06.2007 (стор. 82 Акту перевірки від 18.10.2007).

Судом встановлено, що філія "Херсонська дирекція АТ "Індекс-банк" здійснює свою банківську (господарську) діяльність керуючись вимогами НБУ в тому числі «Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 за № 375 (із змінами та доповненнями, далі - «Положення про реєстрацію»), яка, зокрема, вимагає: “п.п. 9.4 ст. 9 Постанови «...Філії банку мають право здійснювати банківські та інші операції, передбачені положенням про філію та на підставі дозволу, наданого банком_..., за винятком операцій, для проведення та обліку яких у філії не має належних умов (у т.ч відповідне програмне забезпечення та приміщення)”.

Відповідно до норм Положення про реєстрацію: погодження на відкриття будь-якої установи банку здійснюється Національним банком України за клопотанням банку про надання згоди на відкриття філії із зазначенням її місцезнаходження і письмовим підтвердженням банку щодо дотримання вимог з наявності відповідного технічного оснащення і інших умов. Таким чином, будь-яка установа банку може здійснювати діяльність на підставі дозволу, виданого Національним банком України, тільки за умов приведення приміщення, в якому розташовується ця установа банку, до норм діючого законодавства з питання ліцензування і функціонування установ банку.

Суд погоджується з покликанням позивача про те, що здійснити в приміщенні, яке не належить платнику податку, будь-які ремонтно-будівельні, підготовчі та опоряджувальні роботи без отримання цього приміщення в користування у будь-який спосіб (в даному випадку, в оперативну оренду) не виявляється можливим. Тим більш, проводити будь-які підготовчі, будівельні або інші роботи без згоди власника нерухомого майна.

Для ведення банківської діяльності філією «Херсонська дирекція» АТ «ІНДЕКС-БАНК»укладено договір оренди приміщення від 22.11.2006 для розміщення спеціалізованих офісних приміщень з метою здійснення статутної діяльності філії за адресою м.Херсон, вул. Жовтневої Революції, 19. Тобто, було визначено місцезнаходження філії «Херсонська дирекція»АТ «ІНДЕКС-БАНК»і розпочато, за погодженням з орендодавцем, ремонтно-будівельні та підготовчі роботи в орендованому приміщенні для приведення його в стан, належний до використання у господарській діяльності банку у відповідності до вимог НБУ.

пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону Про оподаткування прибутку до складу валових витрат відносяться «суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва…».

При цьому, відповідно до п.п. 1.18.1 п. 1.18 ст. 1 Закону про прибуток:

«оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж: передбачаються фінансовим лізингом (орендою)», Відповідно до п.п.7.9.6 п.7.9 ст. 7 Закону оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку:

«передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому, орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.».

Оскільки момент виникнення валових витрат (доходів) у разі здійснення операцій з оперативного лізингу (оренди) пов'язаний із фактом нарахування лізингового платежу за договором лізингу (оренди), то валові витрати орендаря і валові доходи орендодавця виникатимуть за датою, визначеною договором для сплати лізингового платежу. Згідно з п.3.1 договорів оренди приміщень: «орендна плата сплачується Орендарем щомісяця до 5 числа місяця, за який сплачується орендна плата».

Факт отримання приміщень в оперативну оренду підтверджується актом прийому-передачі об'єкта в оренду та актами виконаних робіт, які надаються орендодавцем та підтверджуються підписами обох сторін договору щомісячно.

Таким чином, суд вбачає, що філією «Херсонська дирекція»АТ «ІНДЕКС-БАНК»правомірно віднесено до складу валових витрат суми нарахованих та сплачених орендних платежів за весь період дії договорів оперативної оренди приміщень як частина витрат які здійснювались у зв'язку з підготовкою та організацією виробництва, що відповідає положенням п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону. З огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

3. Щодо віднесення до складу валових витрат не пов’язаних з веденням виробництва філією “Волинська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” (футбольний турнір, стор. 91 Акту перевірки від 18.10.2007).

Підпунктом 5.3.1. пункту 5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що віднесення на валові витрати затрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності регулюється пп.5.4.4 цієї статті.

Підпунктом 5.4.4. Закону про прибуток дозволено включення до складу валових витрат платника податку, затрат на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Реклама визначається як інформація про особу, товари чи послуги, розповсюджена будь-яким способом і призначена сформувати чи підтримати поінформованість споживачів реклами та їхній інтерес щодо таких послуг чи товару.

Як вбачається з наданих позивачем документів, долучених до матеріалів справи судом, саме за рекламні послуги було сплачено і віднесено до валових витрат суму 5400,00 грн., про що свідчать акти виконаних робіт від 16.02.2006 та 19.10.2006. В актах зазначено маркетингові і рекламно-інформаційні послуги, а не послуги пов'язані з проведенням футбольного турніру команди АТ «Індекс-Банк»м. Луцька. Під час проведення турніру було розміщено рекламний банер, на якому вказана назва, місцезнаходження та номер ліцензії НБУ філії «Волинська дирекція»АТ «Індекс-Банк», що відповідає вимогам Закону України №270/96 ВР «Про рекламу»від 03.07.1996. По даних затратах було укладено договори, є акти виконаних робіт і в рахунках, які подавались до оплати вказано «рекламно-інформаційні послуги». Зазначене підтверджується доказами долученими до матеріалів справи (договір, рахунки, платіжні документи, фотографії банеру). Тому, вищезазначені витрати вважаються витратами на рекламу і правомірно відображені в декларації по прибутку підприємств, а висновки податкової служби є помилковими і необґрунтованими, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

4. Щодо віднесення до складу валових витрат філією “Чернівецька дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” за погодження відкриття відділення банку (стор. 92-93 Акту перевірки від 18.10.2007).

Судом, згідно пояснень сторін, встановлено, що відділення філії банку по вул. Головна, 191, відкрито та функціонує згідно погодження наданого НБУ за № 83 від 01.09.2006. Погодження відкриття відділення НБУ надається за умови виконання банками переліку вимог, що викладені Постановою Правління НБУ від 31.08.2001 за № 375, та після виїзду представників НБУ на місце розташування відділення для перевірки виконання банками встановлених вимог. В зв'язку з цим послуги НБУ є платними , перелік та тарифи надання послуг затверджені спеціальною Постановою НБУ від12.08.2003 за № 333, та є обов'язковими для виконання усіма банками України, як і всі інші Постанови НБУ згідно закону України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно вищевказаного, судом встановлено, що жодних рахунків на оплату послуг НБУ не надає. Підтвердженням факту надання послуги є наявність погодження. Витяг Тарифів на послуги з реєстрації установ банків, затв. Постановою Правління НБУ № 333 від 12.08.2003 та лист Управління НБУ в Чернівецькій області від 14.09.2006 про погодження відкриття відділення долучені до матеріалів справи.

5. Щодо завищення валових витрат філією “Дніпропетровська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” по нікчемному договору оренди автомобіля (стор. 101-106 - Акту перевірки від 18.10.2007).

Судом встановлено, що між фізичною особою Компанієць Анатолієм Яковичем, ідентифікаційний номер 1302809695, що в подальшому іменується "Орендодавець", з однієї сторони та АТ «Індустріально-експортний банк», є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах, що в подальшому іменується "Орендар", укладений договір оренди легкового автомобіля.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи від 09.11.2005 (далі - Договір) нотаріально не посвідчений.

Згідно Договору оренди легкового автомобіля від 09.11.2005 та акту виконаних робіт від 31.01.2006 філією віднесено до складу валових витрат витрати за оренду автомобіля за січень 2006 року у розмірі 50 % у сумі 175,00 грн., за грудень 2005 року у розмірі 50 % у сумі 175,00 грн., за лютий 2006 року у розмірі 50 % у сумі 175,00 грн., за період з 01.04.2006 по 07.04.2006 у сумі 39,50 грн.

Суд погоджується з покликанням податкової служби про те, що вказаний Договір у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення є нікчемним та віднесення витрат до складу валових витрат є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно ст.799 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-ІУ (зі змінами та доповненнями) (далі - ЦК) передбачено:

- Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

- Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 209 ЦК правочин, який вчинений в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

Згідно ст. 220 ЦК у разі недодержання сторонами вимоги Закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 640 ЦК договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою -третьою, та шостою статті 203 ЦК.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання цього правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків. крім тих, що пов'язанні з його недійсністю.

Враховуючи те, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи є нікчемним, то витрати щодо орендних платежів легкового автомобілю не відносяться до складу валових витрат, а позовні вимоги є безпідставними, та й такими, що не підлягають задоволенню в цій частині.

6. Щодо порушення філією “Дніпропетровська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” з приводу віднесення до валових витрат вартість охорони орендованого приміщення (стор. 106-111 Акту перевірки від 18.10.2007).

Судом встановлено, що між суб'єктом підприємницької діяльності Каснером Василем Едуардовичем (далі - СПД), та АТ «Індустріально-експортний банк», укладено 19.072006 Договір оренди нежитлового приміщення. Вид діяльності приватного підприємця:

•на 2007 рік згідно Свідоцтва про сплату єдиного податку: Серія Д №112034 роздрібна торгівля, здавання в оренду приміщення, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, прокат речей особистого призначення, місце здійснення діяльності - м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 9, фактично орендоване приміщення знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глобінська, 2.

Позивачем сплачено за надання послуг охорони СПД, що не передбачено договором оренди нежитлового приміщення та відсутність у СПД ліцензії на право здійснення господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності. Суд погоджується з покликаннями відповідача та відсутністю підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України від 01.06.2000 № 1775-111 «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»(зі змінами та доповненнями) господарська діяльність - це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Ліцензіат - це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;

Ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

Відповідно до ст.14 Закону України № 1775-111 передбачено, ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.

Частиною другою статті 2 Закону України № 1775-11 передбачено, що ліцензування у названих цією нормою сферах повинно здійснюватись згідно з законами, які регулюють відповідні відносини.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, викладений у статті 9 та у частині другій статті 2 Закону і є вичерпним.

В силу п. 43 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»такий вид господарської діяльності як надання послуг; пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян підлягає ліцензуванню.

Відповідно до статті 54 Закону України від 20.03.1991 №872-XII "Про банки і банківську діяльність" (зі змінами та доповненнями) встановлено, що банки забезпечують захист банківської інформації, коштів та майна шляхом створення відповідних систем захисту, служб охорони банківських об'єктів відповідно до законодавства України та нормативних актів Національного банку.

Безпосередній порядок укладення Типових договорів визначено пунктом 2 Інструкції з організації охорони установ банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 25.12.1998 N 548 ДСК та наказом МВС України від 25.12.1998 N 963 ДСК, який встановлює умови та порядок приймання установ банків під охорону підрозділами Державної служби охорони. При цьому, укладення такого договору є однією із завершальних стадій процесу приймання установ банків під охорону.

Таким чином, суб'єкт підприємницької діяльності Каснер В.Е. де-юре здійснював надання послуг, пов'язаних з охороною без відповідної ліцензії, а де-факто жодних послуг не надавав та не міг надавати за відсутністю відповідної ліцензії. Отже, його діяльність була спрямована на отримання прибутку від надання послуг, які підлягають ліцензуванню. Проте, з огляду на зазначене, підстав вважати належним факт надання таких послуг суб’єктом підприємницької діяльності немає.

Суд також, не приймає до уваги покликання позивача про те, що договір охорони був укладений Каснером В.Є. з Бабушкінським відділом ДСО, з огляду на те, що отримувачем таких послуг був підприємець, а не позивач, що унеможливлює виникнення валових витрат позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині безпідставними та й такими, що не підлягають задоволенню.

7. Щодо віднесення до складу валових витрат філією “Дніпропетровська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” на розміщення рекламної інформації.

У відповідності до норм ст.5 п.5.4 п.п.5.4.4. Закону про прибуток відносяться до складу валових «витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку».

Дніпропетровська філія АТ «Індекс - банк»віднесла до складу валових витрат 9600.00 грн. за розміщення реклами на призматроні, яка містить інформацію про відділення банку (адреса) та посилання на номер ліцензії НБУ, яка надає дозвіл на право здійснення переліку банківських послуг, які передбачені главою 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та дату її видачі, містить слоган банку.

Законом України від 03.07.1996 N 270/96-ВР «Про рекламу», із змінами та доповненнями, розділ 1 ст.1 передбачено, що реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Пунктом 1 ст. 9 Закону «Про рекламу»реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Таким чином, інформація, що розповсюджується банком, вважається його рекламою, якщо вона містить інформацію про сам банк або його продукцію (банківські послуги) з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку в результаті розповсюдження такої інформації та яку можна чітко відокремити від іншої інформації.

Таким чином, суд погоджується з тим, що філією позивача правомірно віднесена сума 9600.00 грн. до складу валових витрат банку відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону про прибуток, адже була наявна інформація про особу (адреси відділень банку та номеру ліцензії НБУ, слоган банку “Індекс Банк відкритий для Вас”). З огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

8. Щодо правильності віднесення амортизаційних відрахувань філіями “Харківська дирекція”, “Волинська дирекція”, “Житомирська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” з приводу придбання легкових автомобілів (стор. 116-119, 121, 126-127, 135 Акту перевірки від 18.10.2007).

Суд приймає до уваги наступне.

Підпунктом 8.4.1. пункту 8.4. статті 8 Закону про прибуток встановлено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Абзацом 3 підпункту 5.3.3. п. 5.3. статті 5 Закону про прибуток встановлено, що у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість». Абзацом 2 підпункту 7.4.2. пункту 7.4. статті 7 Закону “Про податок на додану вартість” передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Враховуючи вищезазначене у сукупності суд вважає, що підпункт 8.4.1. пункту 8.4. статті 8 Закону про прибуток є загальним положенням закону. А абзац 3 підпункту 5.3.3. п. 5.3. статі 5 Закону про прибуток є спеціальною нормою закону по відношенню до зазначеного вище положення. При цьому спеціальна норма по відношенню до загальної діє тільки тоді, коли витримуються вимоги встановлені абзацом 3 підпункту 5.3.3. п. 5.3. статі 5 Закону про прибуток.

Оскільки банківська установа виконує одночасно операції, що підлягають обкладанням податком на додану вартість (далі - ПДВ) та не є об’єктом оподаткуванням таким податком, позивач при придбанні легкових автомобілів не відносив суму ПДВ на валові витрати, а відповідно до вищезазначеної норми Закону про прибуток визначив суми амортизаційних відрахувань з урахуванням податку на додану вартість, що відповідає вимогам законів України.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

10. Щодо завищення амортизаційних відрахувань за рахунок створення об’єктів групи один основних фондів філією “Донецька дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” (стор. 122 Акту перевірки від 18.10.2007).

Суд погоджується з мотивацією відповідача про те, що нарахування амортизації для основних фондів групи І здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, що передбачено формулою для розрахунку балансової вартості групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу.

Зазначене випливає з п.п. 8.3.2. пункту 8.3. статті 8 Закону про прибуток, адже як випливає з формули розрахунку амортизації, в останній використовується показники: Б (а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому та “П (а-1)” - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

11. Щодо порушення пп. 8.2.2. п. 8.2., пп. 8.6.1 п.8.6. ст. 8 Закону про прибуток завищення амортизаційних відрахувань внаслідок віднесення вартості ОПС до балансової вартості 2 групи основних фондів філій “Запорізька дирекція”, “Волинська дирекція”, “Хмельницька дирекція”, “Херсонська дирекція”, “Чернівецька дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк”.

У відповідності до положень підпункту 8.2.2. п.8.2. ст. 8 Закону про прибуток основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

У відповідності до положень статті 2 Закону України “Про пожежну безпеку” (№ 3745-XII від 17.12.1993) забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором. Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

Статтею 5 Закону України “Про пожежну безпеку” власників підприємств, установ та організацій або уповноважених ними органів, а також орендарів зобов'язано, зокрема, забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил.

Статтею 10 Закону України “Про пожежну безпеку” встановлено, що виробничі, жилі, інші будівлі та споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію чи в експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції або технічного переоснащення, а також технологічні процеси та продукція повинні відповідати вимогам нормативних актів з пожежної безпеки. Забороняється будівництво, реконструкція, технічне переоснащення приміщень, об'єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій, випуск пожежонебезпечної продукції без попередньої експертизи (перевірки) проектної та іншої документації на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки.

На виконання положень Закону України “Про пожежну безпеку” затверджено Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 22 серпня 2005 року N 161 Перелік однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежегасіння та пожежної сигналізації (далі - Перелік).

Статтею 4 Закону України “Про пожежну безпеку” встановлено, що рішення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з питань пожежної безпеки, що належать до його компетенції, є обов'язковими для органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій та громадян.

У відповідності до п.1.2. Переліку, останній установлює види об'єктів, які підлягають обов'язковому обладнанню АУПГ (автоматичні установки пожежегасіння) та АУПС (автоматичні установки пожежної сигналізації) під час їхнього будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації, капітального ремонту, зміни функціонального призначення та категорій приміщень і будинків за вибухопожежною і пожежною небезпекою.

Пунктом 1.3. Переліку встановлено, що вимоги Переліку є обов'язковими для виконання юридичними та фізичними особами, незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Під час оренди об'єктів (частково або повністю) обов'язки сторін щодо забезпечення їх АУПГ та АУПС повинні встановлюватися договором оренди. У разі, якщо в договорі це питання не обумовлено, забезпечення обладнання установками АУПГ та АУПС покладається на орендодавця, а на орендаря - у частині утримання їх у справному стані.

Пунктом 2 Переліку визначено однотипні за призначенням об'єкти, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежегасіння та пожежної сигналізації. До них зокрема графою 1.9. Таблиці один підпункту 2.1. віднесено банки і банківські сховища, де АУПГ обладнуються сховища цінностей, їх відсіки та приміщення серверних, незалежно від площі, АУПС обладнуються усі приміщення банків.

З огляду на вищезазначене, що пожежна сигналізація є невід’ємною частиною будівлі. Кожен будинок у відповідності до положень Закону, якщо інше не передбачено останнім, повинен бути обладнаний пожежоохоронною сигналізацією, інакше, Законом забороняється будівництво, реконструкція, технічне переоснащення приміщень, об'єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій, випуск пожежонебезпечної продукції без попередньої експертизи (перевірки) проектної та іншої документації на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки.

Відповідно до переліку об’єктів, які в обов’язковому порядку оснащуються системами протипожежної сигналізації за суб’єктним складом віднесено, зокрема, і банки. Таким чином, суд вважає, що пожежна сигналізація є невід’ємним від об’єкту будівлі структурним компонентом, який наділено такою ознакою (властивістю) Законом України “Про пожежну безпеку” та підзаконними нормативно-правовим актами, що цілком відповідає визначенню першої групи основних фондів у відповідності до положень підпункту 8.2.2. статті 8 Закону про прибуток.

Додатково, в судовому засіданні згідно пояснень представника позивача та наданих документів, судом встановлено, що системи ОПС та відео-спостереження оприбутковувалися за ціною сплаченою за договором, яка включає в себе вартість придбання і поставки матеріалів, устаткування, необхідного для проведення монтажних робіт на об’єкті позивача, монтаж систем, розробка та узгодження технічної документації за договором встановлення відповідно. Отже, правових підстав для покликань позивача на віднесення засобів ОПС та відео спостереження до 2 групи основних фондів (до яких відносяться побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти) за таких обставин немає. Враховуючи оприбуткування позивачем саме систем, які включають в себе вартість устаткування, монтажних робіт, розробки та узгодження технічної документації податкова служба цілком логічно віднесла їх до першої групи основних фондів.

Таким чином, суд вважає, що в цій частині позовних вимог, позивачеві слід відмовити з огляду на правильне застосування відповідачами норм Закону про прибуток.

12. Щодо порушень АТ “Індустріально-експортний банк” п.п. 8.1.1. п.8.1., пп. 8.6.1. п.8.6. ст. 8 Закону про прибуток (стор. 125.,131-132, 137-153 Акту перевірки від 18.10.2007).

Суд погоджується з покликанням відповідача враховуючи те, що згідно з п. п. 8.9.4. п. 8.9. ст. 8. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції від 22.05.1997 № 283/97- ВР, зі змінами та доповненнями передбачено: „Норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 для основних фондів груп 1., 2 і З, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004 року в зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів труп і, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів. Амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку в зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2 і 3 до 1 січня 2004 року, здійснюється за нормами амортизації., що діяли до 1 січня 2004 року".

Пунктом 1 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 01.07.2004, № 1957 - IV, зокрема, визначено, що норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 01.01.2004 у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.

При цьому, для цілей податкового обліку платники податку зобов'язані вести окремий облік витрат, понесених у зв'язку з придбанням, спорудженням та/або поліпшенням основних фондів, що здійснюються після 01.01.2004.

Таким чином, якщо у зв'язку з придбанням або спорудженням основних фондів (якщо такі об'єкти основних фондів були новими, тобто не експлуатувалися станом на 01.01.2004) витрати фактично понесено (нараховано) платником податку після 01.01.2004 щодо таких витрат застосовуються норми, зазначені у підпункті 8.6.1. ц. 8.6. ст. 8. Закону.

Тобто платник податку, який придбав об'єкт основних фондів у 2005 році у платника, який поніс витрати у зв'язку з придбанням або спорудженням зазначеного об'єкта в 2004 році, має право застосовувати щодо витрат на таке придбання нові (підвищені) норми амортизації".

Таким чином, якщо об'єкт основних фондів був новим, тобто не експлуатувався до 01.01.2004, і перший його господар, котрий поніс відповідні витрати після цієї дати, ввів його в експлуатацію та застосовував на законних підставах при нарахуванні амортизації на такі витрати нові (підвищені) норми амортизації, то й наступні господарі такого об'єкта, які понесли витрати на його придбання відповідно теж після 01.01.2004 мають право застосовувати при нарахуванні амортизації нові (підвищені) норми амортизації.

Новими основними фондами є лише ті об'єкти, що ніколи раніше не експлуатувалися. При цьому, якщо витрати на придбання основних фондів було понесено після 01.01.2004, платнику податків необхідно з'ясувати, чи не був придбаний об'єкт в експлуатації в іншої особи, і лише після цього визначати, за якими нормами новими чи старими - амортизувати ці витрати. Для отримання такої інформації необхідно скористатися первинними документами і технічною документацією.

Витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації, та інших видів поліпшення основних фондів слід амортизувати за тими ставками, за якими амортизується відповідна підгрупа основних фондів чи окремий об'єкт групи І.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині слід залишити без задоволення.

13. Щодо визнання незаконним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податку від 20.11.2007 № 13169/10/25-019 про залишення первинної скарги без розгляду та нечинним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податку № 0001054310/0 від 20.12.2007.

Судом встановлено, що позивач, не погоджуючись із сумою нарахованих в податковому повідомленні-рішенні № 0000924310/0 від 26.10.2007 податкових зобов'язань, як за основним платежем, так і за штрафними (фінансовими) санкціями, подав скаргу на податкове повідомлення-рішення (вих. № 55/1696 від 09.11.2007). Скарга була подана 09.11.2007. За результатами розгляду скарги відповідач 20.11.2007 видав Рішення № 13169/10/25-019 про залишення первинної скарги без розгляду.

Оскаржуване рішення мотивоване тим, що позивач подав скаргу з порушенням строків, визначених Законом України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто з порушенням десятиденного строку з дня отримання податкового повідомлення-рішення, встановленого пп. 5.2.2 п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону № 2181. За думкою відповідача податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 отримано банком 29.10.2007, а отже термін його оскарження, закінчується 08.11.2007, в той час, як скарга фактично подана 09.11.2007.

Твердження відповідача про пропущення законодавчо встановленого строку не відповідає дійсності, що підтверджується інформацією Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта»(відповідь від 12.11.2007 № 303-06-А-2285) про те, що рекомендований лист вручено відповідальному працівнику банку 30.10.2007.

Таким чином, судом встановлено, що позивач податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 отримав 30.10.2007, а отже скарга на повідомлення-рішення подана своєчасно - на десятий день з дня отримання рішення.

Ті ж самі обставини, що слугували підставою для вирішення питання про притягнення Голови Правління позивача встановлені судовим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2008 за наслідком чого провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності Голови Правління позивача за ст.163-2 ч.1 КпАП України закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Згідно пояснень представника відповідача зазначене рішення останнім не оскаржувалось, а, отже, набрало законної сили.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 13169/10/25-019 від 20.11.2007 про залишення первинної скарги без розгляду є незаконним.

З огляду на вищезазначені обставини відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0001054310/0 від 20.12.2007 та акту перевірки № 1006/43-10/14361575 від 12.12.2007 банк визнано відповідачем винним в порушенні п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІП «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: несвоєчасно сплачено суму узгодженого податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 493 720,30 грн. (сума податкового зобов'язання за основним платежем складає 337 965,59 грн.). Затримка складає 1 (один) день.

У відповідності до пп. 5.2.2. п.5.2. статті 5 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (№2181-III від 21.12.2000; далі – Закон про порядок) у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

пп. 5.2.3. п.5.2. статті 5 Закону про порядок передбачено, що заява, подана із дотриманням строків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини судом встановлено, що сума податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 26.10.2007 № 0000924310/0 на день винесення податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві № 0001054310/0 від 20.12.2007 була неузгодженою, а, отже, рішення про нарахування штрафних санкцій в такому випадку є безпідставним та необґрунтованим.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

14. Щодо вимог зобов’язання СДПІ у м. Києві раніше сплачену АТ “Індустріально-експортний банк” грошову суму зарахувати як сплату податків майбутнього періоду авансом.

Ця вимога позивачем жодним чином не обґрунтована в позові, будь-які посилання на факти порушення відповідачем норм законодавства України в розрізі цієї позовної вимоги відсутні. Позивачем не наведено жодних фактів бездіяльності відповідачів щодо зарахування відповідних сум в рахунок сплати податків майбутніх періодів. Будь-яких доказів, обґрунтувань, письмових клопотань з цього приводу суду позивачем не надано. У відповідності до положень частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивачем не обґрунтовано дану позовну вимогу, судом не встановлено будь-яких протиправних дій чи бездіяльності відповідачів з цього приводу.

З огляду на це, суд вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податку від 20.11.2007 № 13169/10/25-019 про залишення первинної скарги без розгляду.

Визнати нечинним податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податку № 0001054310/0 від 20.12.2007.

Визнати нечинним податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податку від 26.10.2007 № 0000924310/0 в частині нарахованого основного зобов’язання та штрафних санкцій в частині порушень:

1) п. 5.1., абзац 4 п.п. 5.3.1. п.5.3. п.п. 5.6. ст. 5 Закону України “Про оподаткуванню прибутку підприємств”(витрати на оренду житла працівникам, стор. 65-68 Акту перевірки);

2) віднесення до складу валових витрат оренди приміщення філією “Херсонська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” у період з 22.11.2006 по 30.06.2007 (стор. 82 Акту перевірки);

3) віднесення до складу валових витрат не пов’язаних з веденням виробництва філією “Волинська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк”(футбольний турнір, стор. 91 Акту перевірки);

4) віднесення до складу валових витрат філією “Чернівецька дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” за погодження відкриття відділення банку (стор. 92-93 Акту перевірки);

5) віднесення до складу валових витрат філією “Дніпропетровська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” на розміщення рекламної інформації;

6) правильності віднесення амортизаційних відрахувань філіями “Харківська дирекція”, “Волинська дирекція”, “Житомирська дирекція” АТ “Індустріально-експортний банк” з приводу придбання легкових автомобілів (стор. 116-119, 121, 126-127, 135 Акту перевірки).

Відшкодувати Акціонерному товариству “Індустріально-експортний банк” (01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, код ЄДРПОУ 14361575) витрати зі сплати судового збору за рахунок Державного бюджету в розмірі 1,70 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                               О.В.Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі – 07.10.2009.