Ухвала суду № 64493264, 31.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/1247/17 Головуючий 1 інст. Пілюгіна О.М.

Справа № 635/7211/16-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«31» січня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Малінської С.М.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 грудня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство ОСОБА_2 «Надра» звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3. В обґрунтування свого позову посилався на те, що 14 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством ОСОБА_2 банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ОСОБА_2 банк «Надра», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6/5/2008980-К-52, відповідно до якого ОСОБА_1 надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 25000,00 грн. строком до 13 серпня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з розрахунку 30% річних.

Зазначив, що у випадку прострочення виконання зобовязання у відношенні повернення кредиту у строк, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом або його частини у розмірі 60% річних, виходячи з фактичної кількості днів у розрахунковому місяці.

Вказав, що у забезпечення виконання зобовязань щодо погашення кредиту та інших платежів передбачених кредитним договором, 14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №6/5/2008/980-П/53, згідно якого позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобовязань повністю чи у будь-якій його частині як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.

Зазначив, що станом на 10 липня 2012 року заборгованість за кредитним договором складає 75515,73 грн.

30 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до банку з пропозицією реструктуризації заборгованості за кредитом. Після виконання зобовязань позичальником між банком та ОСОБА_1 14 листопада 2013 року укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 6/5/2008980-К-52 від 14 лютого 2008 року та відповідно розрахунок заборгованості складався по клієнту вже за кредитним договором № 6/5/2008980-К-52 (1) від 14 листопада 2013 року.

Вказав, що у звязку з неналежним виконанням прийнятих на себе зобовязань ОСОБА_1 перед банком має заборгованість, яка станом на 10 травня 2016 року склала 122064,04 грн., з яких заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена - 18720,36 грн., заборгованість за відсотками, в тому числі прострочена - 66270,01 грн., пеня за прострочення сплати кредиту - 37073,67 грн.

Зазначив, що до теперішнього часу зобовязання позичальника не виконані, а заборгованість за кредитним договором не погашена.

Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «Надра» суму заборгованості, яка станом на 10 травня 2016 року склала 122064,04 грн. за кредитним договором № 6/52008/980-К/52 (1) від 14 листопада 2013 року; стягнути пропорційно в рівних частках, з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку суму сплаченого судового збору у розмірі 1830,96 грн.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 грудня 2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «Надра» - задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 6/52008/980-К/52 (1) від 14 листопада 2013 року в розмірі 122064,04 грн., стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «Надра» суму судового збору в розмірі 915,48 грн. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у звязку зі спливом строку позовної давності. При цьому посилався на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що 14 лютого 2008 року між ним та банком укладено кредитний договір, відповідно до якого він отримав грошові кошти в розмірі 25000,00 грн. строком до 13 серпня 2009 року включно, останній платіж ним зроблено 18 липня 2008 року.

14 листопада 2013 року між ним та банком укладено договір про внесення змін до кредитного договору № 1, згідно якого сторони дійшли згоди про реструктуризацію заборгованості та внесення змін до умов кредитування та домовились, що з дати підписання додаткового договору кредитний договір діє з урахуванням положень додаткової угоди.

Зазначив, що банк пропустив строк позовної давності, оскільки ним здійснено останній платіж 18 липня 2008 року, а кінцевий термін виконання зобовязання до 13 серпня 2009 року включно. Банк звернувся до суду з позовом лише через сім років після того, як сплив термін виконання зобовязання.

Вказав, що банк втратив право вимоги за кредитним договором укладенням додаткового договору від 14 листопада 2013 року, тобто через чотири роки після спливу строку виконання основного зобовязання ввів відповідачів в оману, не маючи права укладати додаткові угоди, оскільки останні на момент їх укладення вже втратили юридичну силу у звязку із закінченням строку своєї дії; що в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» графік платежів банком не надано, також відсутня інформація про сукупну вартість кредиту тощо, що автоматично тягне за собою недійсність додаткової угоди в цілому; що оскільки кінцевим терміном виконання за зобовязанням є 13 серпня 2009 року, то банк не мав права стягувати розмір заборгованості з ОСОБА_3 через те, що порука припинилася.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, рішення суду залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обгрунтовано виходив з того, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установ (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ОСОБА_2 банк «Надра», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6/5/2008980-К-52, відповідно до якого ОСОБА_1 надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 25000,00 грн. строком до 13 серпня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з розрахунку 30% річних.

У забезпечення виконання зобовязань щодо погашення кредиту та інших платежів передбачених кредитним договором, 14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №6/5/2008/980-П/53, згідно якого ОСОБА_4, як поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобовязань.

Пунктами 1.2.-1.5 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором в повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобовязань, вказаних у пункті 1.1 цього договору повністю (чи у будь якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо. Відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь якої частини зобов'язань, так і при невиконанні позичальником зобов'язань в цілому. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань у повному об'ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами. Поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору.

Із матеріалів справи вбачається, що заборгованість за кредитним договором не погашено.

30 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до банку з пропозицією реструктуризації заборгованості за кредитом.

14 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та банком укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 6/5/2008980-К-52 від 14 лютого 2008 року. Із графіку, який є додатком № 1 до кредитного договору вбачається, що позичальнику встановлено строк реструктуризації з 14 листопада 2013 року по 13 листопада 2015 року. Заборгованість за тілом кредиту становила 18720, 36 грн., заборгованість за процентами 55630, 62 грн., щомісячна сума мінімально необхідного платежу - 3525,71 грн.

Боржник та поручитель заборгованість за кредитним договором, яку реструктуризовано, не погасили.

Станом на 10 травня 2016 року заборгованість за кредитним договором становила 122064,04 грн., з яких заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена - 18720,36 грн., заборгованість за відсотками, в тому числі прострочена - 66270,01 грн., пеня за прострочення сплати кредиту - 37073,67 грн.

Посилання ОСОБА_1 на те, що банк звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки останній платіж ним сплачено 18 липня 2008 року, тому в задоволенні позову необхідно відмовити є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та пята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про поверненя кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Частиною 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

В суді апеляційної інстанції представник банку пояснив, що додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 6/5/2008980-К-52 від 14 лютого 2008 року укладено між банком та ОСОБА_1 за пропозицією реструктуризації заборгованості за кредитом, з якою ОСОБА_1 звернувся до банку 30 серпня 2013 року.

Таким чином, звертаючись з пропозицією про укладення додаткового договору про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором та укладаючи цей договір, боржник та поручитель фактично визнали існуючу заборгованість, у звязку з чим перебіг позовної давності перервався.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що банк не мав права з ними укладати додатковий договір, оскільки строк дії договору сплинув судовою колегією не приймаються.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із кредитного договору від 14 лютого 2008 року вбачається, що дійсно кредитні кошти позичальнику надавалися до 13 серпня 2009 року включно, однак строк дії договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобовязань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобовязань згідно з умовами цього договору.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість за кредитним договором не погашено, у звязку з чим укладено додатковий договір про реструктуризацію заборгованості.

Оскільки строк дії договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобовязань, а заборгованість за кредитним договором не погашено, вважати, що строк дії договору сплинув підстав немає.

Твердження ОСОБА_1 стосовно того, що банк не мав права стягувати заборгованість з поручителя, оскільки строк договору поруки припинено у звязку з припиненням строку дії основного зобовязання, а банк протягом шести місяців не звернувся до суду з позовом до поручителя є безпідставними, виходячи з наступного.

Статтею 559 ЦК України передбачено підстави припинення поруки.

Зокрема, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Із договору поруки від 14 лютого 2008 року вбачається, що строк дії договору поруки не встановлено. Однак, 14 листопада 2013 року укладенням додаткового договору про реструктуризацію заборгованості ОСОБА_3 визнав заборгованість за кредитним договором та зобовязався разом з боржником її погасити.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що заборгованість за кредитним договором не погашено, суд правомірно стягнув її з боржника та поручителя солідарно.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції з додержанням вимог ст. ст. 213 - 215 ЦПК України, встановивши обставини справи повно, надавши їм належну оцінку, зазначив у рішенні про доведеність позовних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Питання щодо стягнення судових витрат вирішено відповідно до ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1.ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії