Ухвала суду № 64489540, 26.01.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Авалян Н.М.

Справа № 415/5531/16-ц

Провадження № 22ц/782/38/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року місто Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Авалян Н.М.

суддів Орлова І.В., Стахової Н.В.

за участю секретаря Коротенка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 22 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Лисичанськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта Привільнянська" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди,

встановив

21 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив та в якому просив стягненути з відповідача: 1) заборгованості по заробітній платі у розмірі 31194 гривні 66 копійок; 2) компенсацію за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 62436 гривень.

В судовому засіданні 22 грудня 2016 року судом постановлено ухвалу про повернення ОСОБА_2 позовної заяви за вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі, а також ухвалено рішення, яким задоволено позов про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Лисичанськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта Привільнянська" на користь ОСОБА_2 компенсації за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 62436 гривень.

Позивач не погоджується з ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 22 грудня 2016 року про повернення позовної заяви. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Крім того позивач вважає, що була порушена стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також на те, що не була врахована практика Європейського суду з прав людини.

В судове засідання сторони не з'явились, але їх неявка відповідно до частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України не перешкоджає апеляційному розгляду справи з огляду на те, що вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та надавши оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Повертаючи заяву про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції виходив з того,що позовна заява за вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. У разі недотримання цього порядку заява повертається. Оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості із заробітної плати в порядку позовного провадження та не надав суду доказів того, що йому було відмовлено у видачі судового наказу чи такий наказ було скасовано, позовна заява в частині вимоги про стягнення заборгованості по заробітної плати підлягає поверненню.

Ці висновки суду повністю відповідають нормам процесуального права з огляду на те, що суд першої інстанції зобовязаний згідно з вимогами частини 3 статті 118, пункту 6 частини 3 статті 121 Цивільного процесуального кодексу України повернути заяву про стягнення заборгованості по заробітній платі з огляду на те, що позивачем не дотримано встановлений Цивільним процесуальним кодексом України спеціальний (спрощений) порядок звернення до суду з такою заявою. Тому доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права не заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ухвала про повернення позовної заяви обмежує йому доступ до правосуддя, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права.

Статтею 6 Конвенції закріплено право на справедливий суд та визначено, що кожен при вирішенні прав щодо його цивільних прав та обовязків має право на справедливий і публічний розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Разом з тим наголошується, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.Але зауважено, що такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Національним процесуальним законодавством передбачено, що судовий захист особи за вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі може бути реалізовано шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення.

Наказне провадження (розділ II, статті 95 106 Цивільного процесуального кодексу України) є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Наявність такого провадження аж ніяк не може свідчити про обмеження доступу громаднина до правосуддя, а навпаки, є свідченням запровадження державою процесуальних норм, направлених на ефективність судочинства, оскільки наказне провадження є спрощеною процедурою захисту прав, в якому судове рішення (судовий наказ) видається протягом трьох днів без виклику заявника та боржника. Виданий судовий наказ є виконавчим документом, що виключає додаткові процедури оформлення та видачі виконавчого листа. До того ж ставка судового збору у справах наказного провадження є значно нижчою, ніж ставки судового збору у справах позовного провадження, тим самим дотримується справедливий баланс не тільки заявника, а й боржника, на якого покладається тягар сплати судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що з приводу заборгованості по заробітній платі спір між сторонами відсутній, що підтверджується довідкою, виданою відповідачем, який визнає наявність заборгованості по заробітній платі. У зв'язку з цим позивач може реалізувати право на звернення до суду в порядку наказного провадження та отримання судового рішення у вигляді судового наказу про стягнення заборгованості по зарплаті.

Підсумовуючі наведе, апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви про стягнення заробітної плати за наявності реальної можливості позивача звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Конвенції. А стійке небажання позивача звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу не свідчить про порушення його прав та обмеження доступу до правосуддя.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про ігнорування судом першої інстанції прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, виходячи з наступного.

При застосуванні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Протоколів до Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини неможливо вважати правильним лише посилання на рішення Європейського Суду з прав людини без аналізу обставин справи, що були предметом розгляду ЄвропейськимСудому взаємозвязку з обставинами справи, що розглядалисьнаціональним судом. При цьому не можна допускати викривлення висновків Європейського Суду при посиланні на його прецедентну практику.

Так, у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" зазначено, що право доступу до суду, не будучи абсолютним, може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб, однак якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, слід з'ясовувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою.

Але у справі, яка переглядається, як зазначено вище, повернення позовної заяви у зв'язку з тим, що національним процесуальним законом передбачена спеціальна процедура наказного провадження не свідчить про обмеження доступу до правосуддя, оскільки в такому випадку громадянин не втрачає право звернення до суду.

У справі "Мушта проти України" Європейський Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в зв'язку з тим, що заявниці відмовили у розгляді її касаційної скарги на підставі недотримання нею встановленого для звернення строку, хоча, з одного боку, з огляду на обставини справи і вимогу законодавства щодо обов'язку національного суду надати заявниці копію судового рішення, що оскаржувалось, недотримання відповідного строку мало місце не з вини заявниці, а з іншого - отримавши копію рішення 5 жовтня 2005 року, заявниця за відсутності чіткого законодавчого врегулювання такої ситуації обґрунтовано могла очікувати, що місячний строк для подання касаційної скарги закінчується 6 листопада 2005 року, та в будь-якому випадку касаційна скарга заявниці була подана в межах встановленого максимального однорічного строку для такого оскарження.

У справі "Буланов та Купчик проти України" Європейський Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч рішенням Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.

Що стосується справи "Воробйова проти України", то з доводів апеляційної скарги неможливо визначити, яким чином ця справа стосується того питання, який вирішений судом першої інстанції. Адже у вказаній справі заявниця скаржилась на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції на те, що національні суди неправильно застосували національне право при розгляді її справи, і тому вона не реалізувала своє право на справедливий судовий розгляд. Заявниця вказала, що причиною того, що вона не оскаржила рішення в касаційному порядку, було те, що процедура касаційного оскарження рішень не була ані звичайною, ані ефективною. В своєму рішенні Європейський суд зазначав, що касаційне оскарження до Верховного Суду України можна вважати ефективним засобом правового захисту порушеного права, а тому рішення цієї інстанції є початком відліку строку звернення до Європейського суду. Виняток складали адміністративні справи, стосовно яких Європейський суд зазначив, що Виший адміністративний суд України є остаточною інстанцією і немає потреби звертатися до Верховного Суду України з метою вичерпання національних засобів захисту.

Таким чином, проаналізувавши рішення, на які посилається позивач в своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає, що позивачем або помилково розтлумачено або недобросовісно використане прецедентне право Європейського Суду.

Підсумовуючи наведене, керуючись пунктом 1 частини 2 статті 307, пунктом 1 частини 1 статті 312, статтями 313-315, 317, 319, 323-325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд

ухвалив

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 22 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Авалян Н.М.

Судді Орлов І.В.

ОСОБА_3