Рішення № 64487062, 25.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/12382/14-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/579/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 25.01.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М.

при секретарі: Волинець Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_3» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопада 2014 року позивач ПАТ «УПБ» звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою обґрунтовуючи її тим, що 29.01.2014 року між ПАТ «Український ОСОБА_3» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №428, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит на суму 1200000,00 грн. зі щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік, строком до 10.01.2014 р.. 29.01.2014 р. між ПАТ «Український ОСОБА_3» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №428-1, згідно якого він зобов'язався відповідати перед банком як солідарний боржник. Позичальник не виконує належним чином зобов'язання за договором, не здійснює щомісячне погашення кредиту, не сплачує відсотки у розмірах і у строки, передбачені договором. У зв'язку з цим та з урахуванням збільшення позовних вимог просив суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український ОСОБА_3» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1449270,61 грн. та судові витрати стягнути на користь позивача в рівних частинах.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року позов задоволено, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український ОСОБА_3» заборгованість по кредитному договору № 428 від 29.01.2014 р. в сумі 1449270,61 грн., стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Український ОСОБА_3» судовий збір в розмірі 1827,00 грн. та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український ОСОБА_3» судовий збір в розмірі 1827,00 грн..

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю, посилаючись на його незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що зобовязання між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_2 за договором поруки №428-1 від 29.01.2014 року є припиненими на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України. Вважає, що кредитна заборгованість ОСОБА_4 погашена в повному обсязі, а дане заочне рішення може привести до повторного стягнення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлений правомірно, оскільки відповідач ОСОБА_4 всупереч умовам кредитного договору не сплачує передбачені ним платежі, чим ухиляється від виконання своїх цивільно-правових обовязків, зобовязання кредитне відповідача було забезпечено порукою ОСОБА_2, а тому позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві, доведені матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Однак, такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 29.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Український ОСОБА_3» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №428, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит на суму 1200000,00 грн. зі щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік, строком до 10.01.2014 р. (а.с. 5).

Фактичне отримання коштів відповідачем підтверджується заявою на видачу готівки №19269180 від 30.01.2014 р.. Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором перед ОСОБА_4 (а.с. 11).

29.01.2014 р. між публічним акціонерним товариством «Український ОСОБА_3» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №428-1, згідно якого він зобов»язався відповідати перед банком як солідарний боржник (а.с. 9).

28.05.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Український ОСОБА_3» та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір про внесення змін до кредитного договору №428 від 29.01.2014 року (а.с. 7).

Відповідач ОСОБА_4 умови кредитного договору належним чином не виконала, у звязку з чим заборгованість станом на 14.11.2014 р. становить 1310675,54 грн., яка складається з: 1131391,80 грн. заборгованість за кредитом, 35856,11 грн. заборгованість по простроченій частині кредиту, 10216,44 грн. заборгованість по строковим процентам, 118235,44 грн. заборгованість по прострочених процентах, 14975,75 грн. заборгованість по пені.

В березні 2015 р. позивачем було збільшено позовні вимоги, згідно яких борг відповідачів станом на 18.03.2015 р. перед банком складає 1449270,61 грн..

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобовязана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на обставини зміни основного зобов'язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, відтак порука є припиненою та вимоги позивача не грунтуються на законі.

На дані обставини відповідачем вказувалось також в заяві про перегляд заочного рішення, однак вони залишились поза увагою суду першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_4 було укладенододатковий договір від 28.05.2014 року про внесення змін докредитного договору №428 від 29.01.2014 року без згоди поручителя ОСОБА_2 та внаслідок укладення якого було збільшено належні до сплати суми, тим сами і обсяг відповідальності поручителя.

Обставина збільшеня належних до сплати сумм підтверджуються графіками платежів до кредитного договору та додаткового договору про внесення змін, з яких вбається збульшення по планових сумм відсотків по попередньому місяцю та загальних планових сумм погашення.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи із аналізу даної статті, припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним.

Отже, оскільки обсяг відповідальності відповідача - поручителя за кредитним договором було збільшено без його згоди, порука автоматично припинилася і банк не мав підстав вимагати від нього виконання зобов'язань за вказаним договором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя, зобов'язання якого припинені.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, заочне рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог до поручителя ОСОБА_2 на підставі ст.309 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_3» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині новее рішення про відмову в задоволені цих позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий:

Судді: