Ухвала суду № 64486024, 31.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9748/15-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/802/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 31.01.2017

УХВАЛА

Іменем України

31 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом та просив в рахунок погашення заборгованості в сумі 1 107625 грн. 19 коп., з яких сума заборгованості за кредитом 1018186 грн. 04 коп., сума заборгованості за відсотками 89439 грн. 15 коп. за кредитним договором № 2706/0608/71-336 від 10 червня 2008 року, укладеним з ОСОБА_2, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатну квартиру № 110, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Вітянська, будинок 3-А, загальною площею 34,8 кв.м., житловою площею 18,3 кв.м. шляхом визнання права власності на вказане майно за ПАТ «Дельта Банк»; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вищезазначену квартиру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 червня 2008 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 60000 доларів США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 10 червня 2008 року по 10 червня 2038 року включно. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за яким передано в іпотеку нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Банк виконав свої зобов`язання перед відповідачем. Однак, у порушення норм закону та умов договору відповідач не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 1 107625 грн. 19 коп. Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом та просила визнати недійсним кредитний договір від 10 червня 2008 року № 2706/0608/71-336, а також іпотечний договір від 10 червня 2008 року № 2706/0608/71-336-Z-1, укладені ОСОБА_2

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 60 000 доларів США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 10 червня 2008 року по 10 червня 2038 року включно. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та банком було укладено іпотечний договір, за яким передано в іпотеку нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_2 вважає, що вищезазначені договори є недійсними, оскільки надання кредиту в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства. Умови кредитного договору мають відповідати Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитний договір всупереч ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не містить детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, інші умови, визначені законодавством. Оспорюваний договір містить істотний дисбаланс прав та обовязків, є несправедливими. Укладений договір іпотеки має акцесорний характер. Оскільки недійсним є кредитний договір, тому іпотечний договір є також недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд може задовольнити позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність за наявності правочину між сторонами, а саме договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного пункту в іпотечному договорі. Застереження є наявним в договорі іпотеки і відповідач у цьому застереженні надав згоду банку звернути стягнення на предмет іпотеки. Незважаючи на можливість позасудового вирішення питання про передачу іпотекодержателю у власність предмета іпотеки у рахунок погашення забезпечених іпотекою майнових прав стаття 36 Закону України «Про іпотеку» не виключає і можливість прийняття судом рішення про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Відповідач відмовляється у позасудовому порядку врегулювати спір та передати позивачу право власності на предмет іпотеки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 10 червня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2706/0608/71-336, за умовами якого позичальнику було надано кредит в розмірі 60 000 доларів США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 10 червня 2008 року по 10 червня 2038 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту 10 червня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 2706/0608/71-336-Z-1, згідно якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2, що випливають з зазначеного кредитного договору передає в іпотеку іпотекодержателю ізольовану однокімнатна квартира № 110, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Вітянська, будинок 3-А, площею 34,8 кв.м., житловою площею 18,3 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 10 червня 2008 року за реєстровим № 1706, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів. Передане в іпотеку нерухоме майно за домовленістю сторін оцінено в 437995 гривень.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків з кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що станом на 28 липня 2015 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість по кредитному договору № 2706/0608/71-336 у розмірі 50 204,48 доларів США, що згідно курсу НБУ (100 доларів США 2206,2278 грн.) складає 1107625 грн. 19 коп., з яких: тіло кредиту 46 150,54 доларів США, що еквівалентно 1018186 грн. 04 коп., відсотки 4 053,94 доларів США, що еквівалентно 89439 грн. 15 коп.., комісія за ведення кредиту - 0, 00 грн. З них прострочена заборгованість по кредитному договору № 2706/0608/71-336 станом на 28 липня 2015 року складає: тіло кредиту 345, 54 доларів США, що еквівалентно 7623 грн. 40 коп., відсотки 3 647,69 доларів США, що еквівалентно 80476 грн. 35 коп., комісія - 0,00 грн. Загальна заборгованість станом на 28 липня 2015 року складає 1107625 грн. 19 коп.

27 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» направив на адресу ОСОБА_2 лист № 31.4-08/9732/15, в якому повідомив відповідача про наявність заборгованості за кредитним договором та необхідність виконати зобовязання за кредитним договором в тридцяти денний строк.

01 вересня 2015 року П АТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є позасудовим способом врегулювання цього питання. Позивач не надав доказів того, що ПАТ «Дельта Банк» зверталося до ОСОБА_2 із пропозицією позасудового врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченого іпотекою основного зобов'язання згідно із умовами розділу 12 іпотечного договору від 10 червня 2008 року, та відповідач з таким способом звернення на предмет іпотеки не погодилася.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримала кошти за кредитним договором, однак свої зобовязання за ним не виконала, у звязку з чим утворилася заборгованість. Виконання зобовязання за вказаним кредитним договором забезпечується іпотекою.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Дельта Банк» просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нерухоме майно.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право; або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути, укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предметіпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦКУкраїни, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстраціїправа власностііпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 02 листопада 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Дельта Банк» зазначає, що має право вимагати захисту права власності та усунення його порушень на підставі ст. ст. 386, 391 ЦК України. Однак, позивач не є власником квартири, а є лише іпотекодержателем на підставі договору іпотеки, а визнання за ним права власності без згоди власника нерухомого майна, у зазначений спосіб не передбачене чинним законодавством.

Крім того, згідно положень пп. 12, 12.3.1 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пп. 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору; задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки між сторонами не дотримано позасудового способу врегулювання питання, а спосіб захисту, обраний ПАТ «Дельта Банк», не відповідає вимогам законодавства та умовам договору іпотеки.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржувалося, а, відтак, в апеляційному порядку не переглядається.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

ОСОБА_5