Ухвала суду № 64483772, 31.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1639/16-ц

Провадження № 22-ц/779/250/2017.

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Димашок В. П.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю представника апелянта ОСОБА_7, представника відповідача ОСОБА_8.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 14 грудня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2016 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося в суд з наведеним позовом до ОСОБА_5, посилаючись на те, що 15 серпня 2007 року між Банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №1432pv3-07, на підставі якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 25 000 доларів США з оплатою за процентними ставками, встановленими договором, на строк до 15.08.2022 року. Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідач належно їх не виконувала. Рішенням Коломийського міськрайонного суду 05.02.2014 року позов Банку про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з ОСОБА_5 і її поручителя заборгованість у сумі 187 183,19 грн. Дане судове рішення відповідачем не виконане, кредитний договір сторонами не розірвано, тому за кредитним договором і далі нараховувалась заборгованість із відсотків, комісії та пені за період з 11.03.2015 року по 01.03.2016 року. У зв'язку з наведеним Банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №1432pv3-07 від 15 серпня 2007 року в розмірі 101 277,46 грн., а саме 50 638,73 грн. боргу по відсотках і комісії та 50 638,73 пені.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 14 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд встановив тільки факт належного виконання позичальником рішення від 29.09.2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 187 183,19 грн., проте не встановив факту виконання відповідачем належним чином умов кредитного договору, будь-які докази чого у матеріалах справи відсутні. На думку апелянта, суд не дав жодної юридичної оцінки доказам, якими підтверджується, що на час ухвалення оскаржуваного рішення за позичальником рахувалась заборгованість (в тому числі заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15 407,68 доларів США і заборгованість за відсотками та комісією), зокрема розрахунку заборгованості та довідці про заборгованість станом на 01.09.2016 року, підписаній уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На думку апелянта, суд не взяв до уваги та не обґрунтував свою позицію щодо пояснень представника банку про те, що реального виконання зобов'язань за кредитним договором не відбулося, а тому банк має право на одержання від позичальника процентів, обумовлених кредитним договором. При цьому, суд не врахував правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справі №6-37цс15, згідно якої позикодавець має право отримати проценти від суми позики згідно ст. 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважав законним і обґрунтованим.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, надіслав суду письмове пояснення, в якому вважав апеляційну скаргу обґрунтованою, а рішення суду незаконним.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що ОСОБА_5 повністю виконала свої зобов'язання перед банком щодо повернення заборгованості по кредитному договору №1432pv3-07 від 15 серпня 2007 року, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Такий висновок ґрунтується на матеріалах справи та відповідає нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 15 серпня 2007 року між Банком «Фінанси та кредит» і ОСОБА_5 укладено кредитний договір №1432pv3-07 (далі - кредитний договір) (а.с. 6), відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 25 000 доларів США, зі сплатою за користування кредитом 11,5 процентів річних і кінцевим строком повернення - до 15 серпня 2022 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 15 серпня 2007 року укладено договір поруки, а 16 серпня 2007 року, між Банком «Фінанси та кредит» і ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, згідно якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 57-60).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року (а.с. 21-26) частково задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та стягнуто на його користь із ОСОБА_5 і поручителя ОСОБА_6 у солідарному порядку на виконання кредитного договору суму заборгованості в розмірі 187 183,19 гривень. Згідно мотивувальної частини вказаного рішення судом першої інстанції встановлено, що підставою для звернення Банку в суд з позовом про дострокове повернення кредиту виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором і згідно розрахунку позивача, проведеного станом на 08 липня 2013 року, заборгованість ОСОБА_5 становила 311 324,55 грн., з яких: 20 290,96 доларів США строкової заборгованості по кредиту, гривневий еквівалент якої на день проведення розрахунку становив 162 185,64 гривень; 2 659,30 доларів США простроченої заборгованості по кредиту, що в гривневому еквіваленті становило 21 255,78 гривень; 278,59 доларів США строкової заборгованості по процентах, що в гривневому еквіваленті складало 2 226,77 гривень, 1 262, 50 гривень заборгованості по процентах та 252,50 гривень простроченої заборгованості по комісії, 106 643,24 грн. пені за прострочення платежів по кредиту та відсотках.

Право кредитора вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.

Аналогічні положення містяться у п. 3.4.б кредитного договору, відповідно до якого банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення всього кредиту або кредиту разом із розрахованими процентами та комісією, неустойки у разі, зокрема коли позичальник в період дії кредитного договору порушував будь-які умови цього договору, у тому числі несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом.

Таким чином, Банк, звернувшись 29 липня 2013 року в суд з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 311 324,55 грн., змінив строки виконання зобов'язань за кредитним договором, а також валюту грошового зобов'язання. Адже, згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та в валюті, визначеними кредитним договором. Виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то суд має право ухвалювати рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадку і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»). Такий висновок знайшов своє відображення у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №41 «Про судове рішення у цивільній справі».

Однак, з урахуванням положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також позовних вимог Банку від 29 липня 2013 року про стягнення з відповідачів заборгованості за цим кредитним договором в національній валюті - гривні, Коломийський міськрайонний суд 05 лютого 2014 року стягнув в користь Банку всю суму заборгованості за Кредитним договором (за тілом кредиту, відсотками та комісією) в розмірі 187 183, 19 гривень (крім пені). Рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржувалось.

Судом також встановлено, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 29 вересня 2014 року в рахунок стягнутої заборгованості по кредиту в сумі 187 183,19 гривень звернуто стягнення на предмет іпотеки - комерційне приміщення АДРЕСА_1 (а.с. 61-64). На виконання цього рішення боржник ОСОБА_5 27 лютого 2015 року внесла на депозитний рахунок ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції 207 408,98 грн. (з урахуванням суми виконавчого збору), що підтверджується платіжним доручення №1 від 27 лютого 2015 року (а.с. 117).

Згідно постанови державного виконавця ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції від 03.03.2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі вказаного рішення суду закінчено у зв'язку з фактичним повним його виконанням, внесенням суми заборгованості згідно платіжного доручення від 27.02.2015 року. Наведена обставина встановлена ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2016 року (а.с. 114-116).

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 24 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2016 року (а.с. 104-113) виконавчий лист, виданий на виконання рішення Коломийського міськрайонного суду від 05.02.2014 року про стягнення з ОСОБА_5 і поручителя ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 187 183,19 гривень заборгованості за кредитним договором №1432pv3-07 від 15.07.2007 року визнано таким, що не підлягає виконанню з підстав встановлення судом факту повного виконання боржником ОСОБА_5 зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитним договором, визначеної наведеним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05.02.2014 року (а.с. 112).

Однак, у зв'язку із затримкою сплати ОСОБА_5 вказаних коштів, банк звернувся до неї з третім позовом про стягнення нарахованих відсотків, пені та комісії за період з часу винесення рішення Коломийського міськрайонного суду від 05.02.2014 року і по день фактичної сплати коштів. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 24 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, частково задоволено позов Банку та стягнуто з ОСОБА_5 в користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 111 995,97 гривень строкової заборгованості за відсотками, простроченої заборгованості за відсотками, щомісячної комісії та пені станом на 10.03.2015 року, у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення від 05 лютого 2014 року, що призвело до додаткового нарахування відсотків за користування кредитом, комісії, пені за кредитним договором. Визначена судом сума складалась з 276,18 доларів США - строкової заборгованості за відсотками, що еквівалентно 5 996,66 гривень, 4 193,53 доларів США - простроченої заборгованості за відсотками, що еквівалентно 91 149,31 гривень, 252,50 гривень - строкової заборгованості по щомісячній комісії, 4 597, 50 гривень - простроченої заборгованості по щомісячній комісії та 10 000 гривень пені (а.с. 168-169).

Вказане судове рішення набрало законної сили і виданий на його підставі виконавчий документ був повністю виконаний ОСОБА_5, що підтверджується платіжним дорученням від 04.06.2015 р. (а.с. 117). Виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа закінчене у зв'язку з його повним фактичним виконанням. Ця обставина встановлена рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 квітня 2016 року, що набрало законної сили (а.с. 128-133).

Наведеним рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 квітня 2016 року вирішено спір між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 про відшкодування збитків та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання припиненим зобов'язання за Кредитним договором, за апеляційною скаргою банку на рішення Коломийського міськрайонного суду від 08 лютого 2016 року. У даному рішенні апеляційний суд встановив, що оскільки рішенням від 05 лютого 2014 року на виконання умов Кредитного договору стягнуто заборгованість з перерахунком у національну валюту згідно заявлених позовних вимог, то суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні правові підстави для здійснення нарахування саме курсової різниці як збитків після стягнення заборгованості в національній валюті за рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, рішення від 05.02.2014 року, яким стягнуто всю суму заборгованості по Кредитному договору в розмірі 187 183,19 грн. було виконано відповідачкою 27.02.2015 року (кошти зараховано банком на погашення кредиту 10.03.2015 року, що видно із розрахунку заборгованості (а.с. 12-13)).

З огляду на викладене, не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що суд не дав жодної юридичної оцінки доказам, якими підтверджується та обставина, що на час ухвалення оскаржуваного рішення за позичальником рахувалась заборгованість (в тому числі заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15 407,68 доларів США і заборгованість за відсотками та комісією), таким як розрахунок заборгованості та довідка про заборгованість станом на 01.09.2016 року, що підписана уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Таким доказам судом першої інстанції дана оцінка в сукупності зі всіма встановленими обставинами справи.

У даному позові банк просив стягнути відсотки, комісію та пеню за період з 11.03.2015 року по 01.03.2016 року.

Проценти за користування кредитними коштами нараховуються на тіло кредиту, тому враховуючи, що заборгованість по тілу кредиту згідно рішення суду була повністю погашена відповідачкою 10.03.2015 року, банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом з цього моменту, однак здійснив таке нарахування, що є безпідставним. При цьому, доводи апелянта про те, що суд не врахував правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справі №6-37цс15, згідно якої позикодавець має право отримати проценти від суми позики згідно ст.1048 ЦК, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором, не заслуговують на увагу, оскільки обставини у даній справі та справі, що розглянута Верховним Судом України, не є аналогічними.

Що стосується нарахування комісії за кредитним договором (строкової та простроченої заборгованості з комісії), то таке нарахування є також безпідставним з огляду на встановлені обставини справи, зокрема, що за вимогою позивача рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05.02.2014 року змінено строк виконання зобов'язань за кредитним договором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, тому відсутні підстави для стягнення комісії згідно графіка заборгованості.

Оскільки підставою для нарахування пені за кредитним договором є несплата чи несвоєчасна сплата кредитної заборгованості, яка фактично сплачена відповідачкою, то відсутні також підстави для стягнення пені за кредитним договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором перед банком згідно судових рішень виконала в повному обсязі, а тому доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що відсутні будь-які докази факту виконання відповідачем належним чином умов кредитного договору є голослівними та не заслуговують на увагу.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог в даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

За приписами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: П.І. Проскурніцький

Л.В. Ясеновенко