Ухвала суду № 64480327, 01.02.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/656/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

01 лютого 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кожух О.А. та Мацунича М.В.

при секретарі: Костюк Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОТП банк» на рішення Хустського районного суду від 21 жовтня 2016 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства «ОТП банк» про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на майно ,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства «ОТП банк» у лютому 2016 року.

Просить встановити факт проживання однією сім'єю та ведення спільного домашнього господарства громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 1996 року по 2015 рік включно, визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_2 і зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 04 січня 2006 року, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_2 та належить відповідачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 04 січня 2006 року.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що в 1996 році позивачка з відповідачем почали проживати однією сім'єю, однак в органах ДРАЦСу шлюб не зареєстрували, оскільки обоє на той час були неповнолітніми. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено у православному храмі Кирила і Мефодія, що стверджується свідоцтвом про вінчання від 20.02.1996 року.

За час спільного проживання у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на даний час повнолітній та донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. З 1996 по 2007 роки вона з відповідачем та їхніми неповнолітніми дітьми проживали періодично у батьків позивачки та батьків відповідача, накопичуючи кошти для будівництва власного житла. В 2006 році сторони отримали на ім'я ОСОБА_5 земельну ділянку й розпочали будівництво будинку. На підставі їхньої спільної праці та коштів, праці їхніх батьків, родичів сторонами збудовано будинок АДРЕСА_1.

Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію позивачка разом з відповідачем та дітьми переїхали проживати у збудований ними будинок. Облаштування будинку сторони проводили за власні кошти, які отримували від ведення домашнього господарства та від спільних доходів. На протязі 19 років сторони жили спільно, народили двоє дітей, вели спільне господарство тобто між ними існували фактичні шлюбні відносини.

З 2015 року відносини між сторонами погіршилися і на сьогоднішній день вони їх не підтримують. У позивачки з дітьми не існує іншого житла. За час спільного проживання з відповідачем позивачка брала участь своєю працею у створенні спірного майна - житлового будинку АДРЕСА_1, проживала однією сім'єю з відповідачем, створювала разом з ним вказане майно за рахунок ведення спільного господарства з єдиним бюджетом, який використовувався на будівництво, тому просить визнати за нею права власності на частку в цьому майні, для забезпечення свого проживання та проживання дітей.

Вказані обставини стверджуються свідоцтвом про вінчання, свідоцтвами про народження дітей, актом складеним депутатом Хустської міської ради про те, що позивачка дійсно проживає у спірному будинку з 2007 року, а діти - з моменту їх народження і по сьогоднішній день.

Рішенням Хустського районного суду від 21 жовтня 2016 року позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю та ведення спільного домашнього господарства громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 1996 року по 2015 рік включно. Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_2 і зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 04 січня 2006 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 04 січня 2006 року.

Не погодившись із указаним рішенням, представник АТ «ОТП Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хустського районного суду від 21 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На обґрунтування зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права. Указує, що суд ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог безпідставно взяв до уваги докази, які містяться в справі, оскільки такі не є належними та допустимими. Також зазначає, що позивачем не надано суду жодних письмових доказів, які б свідчили про обґрунтованість задоволення вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю. Крім того, судом проігноровано той факт, що ОСОБА_2 було оформлено договори іпотеки та інші документи, якими він підтвердив відсутність існування будь-яких сімейних відносин, факту проживання однією сім'єю з третіми особами.

Як пояснив у судовому засіданні представник Банку, загальною підставою оскарження рішення суду є можливе ускладнення процедури реалізації прав Банку як іпотекодержателя.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки №РСL 801/016/2007 предметом якого є будинок №50 загальною площею 96,2 кв.м. та земельна ділянка площею 0,0357 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності іпотекодавцю, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 17 січня 2007 року, виданим Хустською міською радою.

28.02.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки №РМL 801/016/2008 (наступна іпотека) предметом якого є будинок №50 загальною площею 96,2 кв.м. та земельна ділянка площею0,0357га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності іпотекодавцю, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме мано НОМЕР_2 від 17 січня 2007 року, виданим Хустською міською радою.

Відповідно до вимог ст.65 Сімейного кодексу України чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Вона має бути отримана у формі, у якій має бути укладений договір, що вимагає такої згоди. Якщо договір виходить за межі дрібного побутового, другий з подружжя має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору як укладеного без його (її) згоди. Це правило розповсюджується і на осіб, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі і які набули майно за час їх сумісного проживання.

Установлено, що у 1996 році позивачка ОСОБА_1 почала проживати з ОСОБА_2 однією сім'єю. Між ними було укладено шлюб у православному храмі рівноапостольних Кирила і Мефодія в м.Хуст, що стверджується свідоцтвом про вінчання від 20.02.1996 року. В органах державної реєстрації громадянського стану шлюб не укладався.

За час спільного проживання у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на даний час повнолітній та донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що стверджується свідоцтвами про їх народження. З 1996 по 2007 роки позивачка з відповідачем та їхніми неповнолітніми дітьми проживали періодично у батьків позивачки та батьків відповідача.

В 2006 році сторони отримали на ім'я ОСОБА_5 земельну ділянку й розпочали будівництво будинку. На підставі їхньої спільної праці та коштів, праці їхніх батьків, родичів сторонами збудовано будинок АДРЕСА_1. Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію позивачка разом з відповідачем та дітьми переїхали проживати у збудований ними будинок. Облаштування будинку сторони проводили за власні кошти, які отримували від ведення домашнього господарства та від спільних доходів.

На протязі 19 років сторони жили спільно, народили двоє дітей, вели спільне господарство тобто між ними існували фактичні шлюбні відносини, що стверджується показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, допитаних в судовому засіданні.

З 2015 року відносини між сторонами погіршилися. У позивачки з дітьми не існує іншого житла.

За час спільного проживання з відповідачем позивачка брала участь своєю працею у створенні спірного майна - житлового будинку АДРЕСА_1, проживала однією сім'єю з відповідачем, створювала разом з ним вказане майно за рахунок ведення спільного господарства зі спільним бюджетом, який використовувався на будівництво.

Вказані обставини, стверджуються свідоцтвом про вінчання, свідоцтвами про народження дітей, актом складеним депутатом Хустської міської ради про те, що позивачка дійсно проживає у спірному будинку з 2007 року, а діти з моменту їх народження і по сьогоднішній день.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність», майно, яке є предметом спору між сторонами придбане внаслідок спільної праці особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах і жили однією сім'єю, тому воно вважається спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Статтею 74 СК України визначено право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції були порушені права та законні інтереси ПАТ «ОТП Банк» як іпотекодержателя нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, спростовуються положенням ст. 23 ЗУ «Про іпотеку» згідно з яким, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Решта доводів апеляційної скарги зводиться до переоцінки доказів у справі з точки зору безпосереднього учасника сімейно-правових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що не дає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України , -

у х в а л и л а:

1.Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП банк» відхилити.

2.Рішення Хустського районного суду від 21 жовтня 2016 року залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді