Ухвала суду № 64479966, 01.02.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/473/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

01 лютого 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.

суддів : Кожух О.А., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря : Костюк Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 25 жовтня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог - Дубівська селищна рада, ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся у суд із вищенаведеним позовом. Позовні вимоги (які уточнив 17.10.2016 року) мотивує тим, що йому згідно договору купівлі-продажу від 13 січня 2012 року належить земельна ділянка, площею 0,0836 га., яка розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку. По периметру даної земельної ділянки був встановлений паркан із металевих стовпців та металевої сітки. Однак, в ніч з 09 жовтня 2014 року на 10 жовтня 2014 року ОСОБА_1, який є його сусідом, скориставшись його відсутністю, самовільно демонтував паркан, а саме: 9 металевих стовпців (діаметр труби 60 мм.), між якими були заварені 8 металевих рам із сіткою (кутник 40х40 мм., сітка оцинкована, діаметром 3,5 мм) та вбиральню (дошки обрізні, 25 мм., 0,7 м.куб., брус 0,35 м.куб., цвяхи 5 кг., 2 м.кв. жесті, петлі, замок). Загальна вартість завданої йому матеріальної шкоди - матеріалів та відновлювальних робіт паркану та вбиральні становить суму 8651,00 гривню. Окрім цього, зазначає, що в результаті неправомірних дій відповідача ОСОБА_1 щодо знищення його огорожі та вбиральні, йому завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях, пов'язаних із пошкодженням майна та неодноразовими викликами до міліції із цього ж приводу. Моральну шкоду оцінює в розмірі 15000,00 гривень. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 у його користь суму 8651,00 гривню матеріальної шкоди, 15000,00 гривень моральної шкоди, та 3240,00 гривень витрат за надання правової допомоги та судові витрати.

Рішенням Тячівського районного суду від 25 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 8651,00 гривню майнової шкоди, 500 грн. моральної шкоди, та 3240,00 гривень витрат на правову допомогу і 1102,40 гривень судових витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить дане рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на те, позивач не довів, що спірна огорожа була придбана ним саме під час договору купівлі-продажу земельної ділянки. Фактично ця огорожа встановлена в ніч на 24.04.2012 року невідомими особами. Вказує, що ОСОБА_2, після укладення договору купівлі-продажу так і не зареєстрував за собою цю земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, ставить під сумнів кошторис будівельних робіт, складений директором ТОВ «КІК» - ОСОБА_4.

У ході апеляційного розгляду справи, ОСОБА_1 та його представник в особі адвоката Декета Ю.Ф. підтримали, вимоги скарги й просила задоволити таку з підстав наведених у скарзі.

Представник ОСОБА_2 в особі адвоката Варга Д.Д., що діє на підставі договору про надання правової допомоги, заперечив доводи апеляційної скарги, та просив відхилити таку, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_3 заперечив вимоги скарги і просив відхилити таку.

Позивач та третя особа у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що стверджується повідомленням про вручення поштових відправлень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України та зважуючи на приписи ст. 303-1 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне розглядати скаргу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла до думки, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних мотивів.

Згідно приписів ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 28 вересня 2009 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки розміром 0,0836 га., яка розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с. 6).

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 січня 2012 року, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку розміром 0,0836 га., яка розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с. 7).

Згідно кошторису по здійсненню будівельних робіт стосовно паркану та вбиральні за адресою: АДРЕСА_1, вартість матеріалів, транспортних витрат та робіт по відновленню паркану становить 3341,00 гривню, а вартість матеріалів, транспортних витрат та робіт по відновленню вбиральні становить 5310,00 гривень, а всього на суму 8651,00 гривень, (а.с. 213).

Із висновку за заявою ОСОБА_2 від 05 листопада 2014 року по факту пошкодження майна вбачається, що ОСОБА_1 дійсно самовільно демонтував огорожу та надвірну споруду, що належала ОСОБА_2, (а.с. 44).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач демонтував огорожу на земельній ділянці позивача, у зв'язку із чим останній вправі ставити питання про відшкодування завданої такими діями шкоди.

З даним висновком суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, оскільки він ґрунтується на нормах матеріального права та підтверджується відповідними доказами.

Зокрема, факт демонтажу огорожі визнається відповідачем як у запереченні на позов так і в апеляційній скарзі.

При цьому твердження апелянта про неправомірність встановлення огорожі та відсутність її в тексті договору купівлі-продажу підлягають відхиленню з наступних підстав.

Так, договір купівлі-продажу від 13.01.2012 року відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним в судовому порядку, а відтак, згідно ст. 204 ЦК України, даний правочин є правомірним та створює відповідні правові наслідки.

При цьому на самому державному акті НОМЕР_1 від 28 вересня 2009 року, виданого на ім'я ОСОБА_3, у відповідності до чинного на той час законодавств зроблено посвідчувальний напис щодо переходу права власності на підставі договору купівлі-продажу до ОСОБА_2.

Таким чином, з моменту укладення вказаного правочину, ОСОБА_2, як правомірний володілець земельної ділянки, вправі був зводити на її межі огорожу.

Відповідачем, всупереч приписів ст.ст. 10, 60 ЦПК України, жодними доказами не доведено, що наявна огорожа була зведена не по межі земельної ділянки та захоплює відповідно певну частину його земельної ділянки.

Таким чином, не зважаючи на те коли саме та ким була зведена огорожа, попереднім власником чи ОСОБА_2 після укладення договору купівлі-продажу, таке зведення не може вважатися протиправним, а відтак відповідач не вправі був демонтувати таку огорожу.

Також безпідставним є і посилання апелянта на відсутність державної реєстрації права власності на земельну ділянку за позивачем із наступних підстав.

Так, згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Разом із тим, з моменту укладення договору купівлі-продажу і до реєстрації за собою права власності на земельну ділянку, ОСОБА_2 вважається правомірним (титульним) володільцем такої земельної ділянки, а тому, відповідно до приписів ст. 396 ЦК України вправі ставити питання про захист свого права відповідно до положень Глави 29 ЦК України, у тому числі й щодо відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 76921371 від 26.12.2016 року за ОСОБА_2 в 1/1 частці зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, та земельна ділянка за Кадастровим номером НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Слід зазначити, що, виходячи з вимог ст. 11 ЦПК України, позивач пред'явив позов предметом та підставою якого являється відшкодування відповідачем шкоди як майнової, так і моральної, внаслідок самоправного зрізання (демонтування) металевого паркану, який розділяв дві суміжні ділянки та вбиральні. Проте, позивач, виходячи за межі позовних вимог, акцентує увагу суду на тій обставині, що позивач встановив металевий паркан та вбиральню у порушення норм земельного законодавства. Однак, такі доводи не відповідають позовним вимогам, а тому, і не можуть бути взятими до уваги, тим більше, що нічим не доводяться. А крім цього, відповідач не звертався із зустрічним позовом із таких підстав.

Стосовно заперечення кошторису, колегія суддів виходить із наступного.

На виконання вимог ч. 3 ст. 10 і ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Доводячи позовні вимоги, позивач і надав суду новий уточнений Кошторис від 5.10.2016 року на будівельні роботи та реконструкцію паркану та вбиральні, Т.1, а.с. 213. Даний кошторис складено підприємством, яке здійснює будівельні роботи.

Позивач зазначав, що реконструкція паркану здійснювалась власними силами, внаслідок чого, і зменшилась сума. У кошторису із цього приводу зазначено тільки вартість матеріалів, транспортні витрати, і вартість робіт.

Факт того, що мало місце реконструкція (відновлення) металевого паркану, вбачається також із фото-світлин, Т.1, а.с. 29-31.

ТзОВ «КІК» яке складало кошторис не здійснювало виконання таких робіт, а тому, і не міг складатись акт виконаних робіт.

Проте, заперечуючи розмір шкоди, відповідач у порушення вищенаведених норм процесуального права не надав суду іншого кошторису, який би заперечував кошторис наданий позивачем.

Таким чином, доводи відповідача із цього приводу не являються такими, що свідчать про необґрунтованість та безпідставні кошторису наданого позивачем, а є голослівним свідченням.

З інших підстав, відповідач рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не оскаржував.

Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та вище наведеного, а тому колегія суддів у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи наведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1, відхилити.

Рішення Тячівського районного суду від 25 жовтня 2016 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Головуючий : _______

Судді : _______

_______